39. Предикативні пасивні дієприкметники на –но, - то. Граматичні категорії цих форм. Їх морфологічні та синтаксичні особливості. Творення предикативних пасивних дієприкметників на –но, -то.

В українській мові вживаються співвідносні з пасивними дієприкметниками незмінні форми на -но, -то, які вказують на дію, що виконана невідомою чи неназваною особою (виконано, розбито, подано).

Ці форми утворюються від інфінітива перехідних дієслів (прожити® вік прожито). Від пасивних дієприкметників вони відрізняються тим, що не змінюються і в реченні виконують роль присудка, при якому не може бути підмета. Вони утворюють безособові речення (Багато слів написано пером; На стіл було подано декілька страв)

Незмінні форми на -но, -то мають значення виду (роблено- зроблено, писано- написано).

40. Категорія співвідносної міри якості предмета (ступні порівняння прикметників). Історичний коментарю Якісні прикметники, які не творять ступенів порівняння.

Якісні і відносні прикметники протиставляють за ступь нем вияву ознаки. Категорія ступеня вияву ознаки — категорії, яна вказує на рівень та інтенсивність вияву ознаки одного предмета відносно іншого або ознаки того самого предмета в різний час. Н у л ь о в и й с т у п і н ь в и я в у о з н а к и . Його має прикметникова словоформа, яка називає ознаку предмета в її звичайному, нормальному вияві (стані) без порівняння зі станом тієї ж ознаки в іншому предметі або в інший час: білий папір. В и щ и й с т у п і н ь в и я в у о з н а к и ( к о м п а р а т и в ) . Цей ступінь вияву ознаки має така прикметникова словоформа, яка своєю семантикою і словотвірною будовою вказує на те, що та сама ознака в одному предметі виявляється більшою (меншою) мірою, ніж в іншому, або в тому самому предметі, але в інший час. Н а й в и щ и й (н а й н и ж ч и й ) с т у п і н ь в ия в у о з н а к и (с у п е р л а т и в ) . Його має така прикметникова форма, яка своєю будовою вказує на те, що та сама ознака в одному предметі виявляється найбільшою (найменшою) мірою порівняно з іншими або в тому самому предметі, але в інший час. А б с о л ю т н и й с т у п і н ь в и я в у о з н а к и ( е л а т ив ) . Його має така прикметникова форма, яка вказує на кінцевий, далі не можливий вияв ознаки: якнайтонша нитка. Не мають форм ступенів вияву ознаки:— назви абсолютних ознак: босий.— назви масті тварин: буланий.— назви кольорів, утворені від іменників відносно недавно: бордовий, пурпуровий.— якісні прикметники з суфіксами -у в ат - (-ю ви ,т -)(тонкуватий ), -ав- (- я в -)(синявий) , -ущ - ( -ю щ - ) (проклят ущ и) , -езн- (широчезний , в елич езний) , -єни(ш ир оч енний) ; префіксами пр е- (пр ечудовий) , над- (н а д лиш ковий) , за- (заширокий) , ультра- (ультра корот кий) ;— прикметники суб’єктивної оцінки з „суфіксами -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -ю сіньк-: чистенький , дрібнесенький.— складні прикметники, що називають ознаку з відтінком: гіркувато-солоний .— складні прикметники з компонентом -подібний, -видний : колоподібний .— більшість складних прикметників іменниково- прикметникового типу: білобокий.— віддієслівні прикметники з префіксом не-: н евихований.— прикметники з суфіксами -анн- , -енн- : неипізнан-ний, невблаганний.

Тенденції розвитку засобів творення компаратива і суперлативазакладені ще в праслов'янську епоху й базуються на взаємодії двох типів їх творення. Показником цих типів виступають суфікси *-jьs та *-еjьs і їх відповідні континуанти. Хронологічне зіставлення активності типів творення компаративних основ свідчить, що ще задовго до виникнення писемності пріоритетним став другий тип творення із суф. *-еjьs > -Ьйш- > -іш-.Сучасний компаративний формант вищого ступеня порівняння, -іш-засвідчується матеріалом писемних пам'яток, починаючи з XI ст., але тільки в ХVІІІ ст. спостерігається активне проникнення лексем із цим формантом в літературну мову.

41.Дієприкметник у вченні І.Кучеренка, К.Городенської та ІФ.Вихованця. Активні дієприкметники, їх граматичні категорії. Особливості творення активних дієприкметників. Пасивні дієприкметники, їх граматичні категорії. Особливості творення пасивних дієприкметників.

Ілля Кучеренко не визнає дієприкметників. За його вченням – це відносні прикметники, які не творять ступенів порівнянь і в реченні найчастіше виступають означенням. І. Вихованець та К. Городенська визнають і дієприкметники, і прикметники. Якщо в реченні традиційний дієприкметник виступає означенням, то І. Вихованець та К. Городенська зараховують його до прикметників, якщо ж присудком – до дієслів (дієприкметників).

Активні дієприкметники називають ознаку діяча за власною дією. Вони творяться від основи інфінітива за допомогою суфікса -л- та певних закінчень, наприклад, посивіти + -л- + -ий, -а, -е. Пасивні дієприкметники означають ознаку об’єкта за дією над ним. Пасивні дієприкметники творяться від основи інфінітива за допомогою суфіксів -н-, -ен- (графічно - єн), -т-. Процес творення активних та пасивних дієприкметників може супроводжуватись усіченням основи інфінітива, чергуванням, зміною наголосу.

Для активних дієприкметників категорія стану виявляється у граматичному значенні активного стану, категорія виду виявляється у граматичному значенні доконаного виду. Для пасивних дієприкметників категорія стану виявляється у граматичному значенні пасивного стану, категорія виду може виявлятися у граматичних значеннях доконаного (посіяний) та недоконаного виду (митий посуд).

Час у дієприкметників виявляється у часовій формі і часовому значенні. Часове значення дієприкметника залежить від значення часу головного дієслова, вираженого особовою формою. Граматичними засобами вираження часової форми минулого часу є суфікси -н-, -ен-, -т-

За В. Русанівським, дієприкметник зберігає значення перехідності чи неперехідності того дієслова, від якого він утворений, наприклад, збліднути – поблідлий (значення неперехідності), помити – помита (значення перехідності).

42. Категорія безвідносної міри якості предмета. Три безвідносні ступені інтенсивності ознаки. Ктаегорія суб’єктивної міри якості предмета. Особливості творення форм прикметників зі значенням суб’єктивної оцінки.

Категорія безвідносної міри якості предмета властива якісним прикметникам. Суть її полягає в тому, що виділяється ознака за мірою (чи ступенем) інтенсивності її, але без елементів порівняння. В українській мові виділяють три ступені інтенсивності ознаки — недостатній, помірний і надмірний та дві форми вияву кожної з них. синтетичну і аналітичну.

Прикметники недостатнього ступеня передають міру якості неповну, незначну, часткову, тобто кількісно меншу, в порівнянні з тим, що передається звичайним прикметником. Проста (синтетична) форма прикметників цього ступеня утворюється від основи звичайного прикметника та суфіксів -уват- (-юват-): солодкий — солодкуватий. Іноді суфікс -ав- (-яв-), якщо він близький за значенням до суфіксів -уват- (-юват-): зеленавий + суфікси аст-, -яст-, якщо такий прикметник утворений від звичайного прикметника, наприклад: довгий — довгастий.

Складена (аналітична) форма прикметників, що передають недостатній ступінь інтенсивності ознаки, утворюється шляхом поєднання звичайного ступеня прикметника і кількісно-означального прислівника типу трохи, дещо, злегка, наприклад: трохи смішний, злегка блакитний, не дуже чемний тощо.

Помірний ступінь вияву якості — це звичайний прикметник, що передає нормальну міру ознаки, не велику і не малу: холодний, смачний, прозорий. Цю помірність вияву ознаки іноді підкреслюють слова помірно, більш-менш, прийнятно, нормально, звично тощо: більш-менш точний, звично холодний, прийнятно високий, в міру обережний.

Прикметники надмірного ступеня передають міру якості предмета, значно вищу від норми, що її передає прикметник нульової форми. Проста (синтетична) форма утворюється від основи звичайного прикметника та суфіксів -ущ- (-ющ-), -уч-(-юч-); злий — злющий; -енн-, -езн-, -елезн-: здоровий — здоровенний; від основи звичайного прикметника та префіксів: пре- (предобрий); близьких йому за значенням префіксів іншомовного походження ультра-, екстра-, архі- (ультрамодний), префіксів все-, над- (всемогутній, надзвичайний), префікса за- (задовгий).

Складена (аналітична) форма прикметників: звичайний прикметник + прислівники дуже, занадто, надзвичайно, вкрай, винятково, особливо, зовсім, а також займенників: такий, який (занадто розумний, надзвичайно вродливий).

Суть прикметників із значенням суб'єктивної оцінки якості предмета полягає в тому, що ними передається не тільки ознака предмета за мірою чи ступенем інтенсивності її, а ще й у тому, що до цього додається дуже виразне емоційне нашарування, суб'єктивне ставлення до предмета розмови, суб'єктивна оцінка його, пор.: білуватий — білесенький, тонкуватий — тонюсінький, престарий — старенький.

Утворюються за допомогою суфіксів: -еньк-, -есеньк-ісіньк-, -юсіньк-: біленький, густесенький, мокрісінький, малюсінький тощо. Найпродуктивніший — суфікс -еньк-.

43. Дієприслівник як форма дієслова. Граматичні категорії Дієприслівника та граматичні засоби їх вираження. Синтаксичні функції дієприслівника. Дієприслівник у вченні І.Кучеренка, К.Городенської та І.Вихованця. Творення дієприслівників теперішнього та минулого часу.

У межах традиційної школи дієприслівник – це незмінювана форма дієслова, яка означає ознаку дієслова, виражену особовою формою. Він має такі граматичні категорії:

- виду (морфемною ознакою дієслів недоконаного виду є суф. –учи/-ючи, доконаного виду: -ши, -вши. Рідко суфікси –ши, -вши є ознакою недоконаного виду: пивши. + суфікс –а: ходя.

- дієприслівники зберігають значення перехідності/неперехідності мотивуючих дієслів: писати-пишучи

- часу; розрізняють граматичне значення і форму: я сиджу, сиділа, сидітиму читаючи. Граматичне значення дієприслівника залишається від граматичного значення основного дієслова. За формою дієприслівник може бути теперішнього (-учи, -ючи, -ачи, -ячи) і минулого часу (-ши, -вши).

Формотворення дієприслівників: дієприслівники за формою теперішнього часу творяться від основи дієслів теперішнього часу за допомогою суфіксів (-учи, -ючи). Дієприслівники за формою минулого часу творяться від основи інфінітива за допомогою суфіксів –ши, -вши. Формотворення дієприслівників супроводжується усіченням основаи, чергуванням, зміною/незміною наголосу.

Синтаксичною функцією дієприслівників є обставина.

Дієприслівники можеть мати значення попередності: помивши руки я сіла вечеряти; або одночасності: сиджу, пишучи.

У вченні І.Кучеренка, І.Вихованця та К. Городенської дієприслівник належить до прислівників.