37. Дієприкметник як форма дієслова. Граматичні категорії дієприкметника та особливості їх реалізації в сучасній українській літературній мові. Синтаксичні функції дієприкметника.

Однією з форм дієслова за традиційним вченням є дієприкметник. Він називає ознаку діяча за власною дією (посивілий) або ознаку об’єкта за дією над ним (написаний). Для дієприкметника притаманні такі дієслівні граматичні категорії як вид, час, стан і перехідність/неперехідність. Категорія виду, як і звичайно, виявляється у значеннях доконаного й недоконаного виду. Значення виду дієприкметника залежить від значення виду дієслова, від якого він походить: малювати – мальований (недок. вид) і намалювати – намальований (док. вид). Дієприкметнику властива категорія часу. У його межах ми розрізняємо часове значення і часову форму дієприкметника. Часове значення дієприкметника залежить від значення часу головного дієслова, вираженого особовою формою: твір був написаний (мин. час); твір є написаний (теп. час); твір буде написаний (майб. час). Граматичними засобами вираження минулого часу дієприкметника є також суфікси -л-, -н-, -ен-, -т-. деякі вчені вважають, що дієприкметник зберігає значення перехідності або неперехідності того дієслова, від якого він утворений: збліднути – зблідлий (неперех.); помити – помитий (перех.). Граматична категорія стану виявляється у значеннях активного і пасивного стану. Дієприкметники активного стану називають ознаку за дією самого діяча і утворюються від основи інфінітива за доп. суф. -л- (посиві-ти + л + зак. -ий). Такі дієприкметники творяться від IV, VII, VIII, XI структурних класів дієслів. Пасивні дієприкметники означають ознаку об’єкта за дією над ним, творяться від основи інфінітива за доп. суф. -н-, -ен-, -т- (написа-ти + н + граматичне оформлення; прожи-ти + т +…). Такі дієприкметники творяться від I – III, V, VII – XI структурних класів. В реченні дієприкметник виступає означенням (в препозиції) та іменною частиною складеного присудка (в постпозиції).

38. Семантичні групи прикметників. Якісні прикметники та їх граматичні, семантико-граматичні і словотворчі особливості.

Усі прикметники української мови в залежності від граматичних особливостей і характеру ознаки, яку вони передають, поділяються на три групи – якісні, відносні та присвійні – кожна з яких має свої семантичні і граматичні відмінності. Якісні прикметники означають властивість предмета безвідносно до інших предметів. Вони бувають різноманітні за значенням – можуть вказувати на протяжність у просторі (довгий, вузький, глибокий), у часі (повільний, швидкий), духовні чи фізичні властивості живих істот (талановитий, незграбний, хворий), ознаки, що сприймаються органами чуття (гарячий, гіркий, запашний, твердий) і т.д. якісних прикметників є відносно невелика кількість, вони, як правило, немотивовані, тобто непохідні. Щодо граматичних особливостей якісних прикметників, вони мають здатність творити прислівники із суфіксами -о-, -е- (весело, гаряче); більшість з якісних прикметників може творити ступені порівняння (повільніший, найталановитіший); вони творять іменники за допомогою суфіксів -ість-, -ота-, -изна-, нульового суфікса (доброта, зелень); здатні поєднуватися із пестливими і згрубілими суфіксами (веселенький, злющий); вступають в антонімічні пари (теплий - холодний). Група відносних прикметників містить слова, що називають ознаку через відношення до інших предметів – для них суттєво те, що вони визначають ознаку предмета не безпосередньо, а через виділення іншого предмета, наприклад: дерев'яний стіл, тобто стіл із дерева, кам'яна гора — гора з каменю, міський парк — тобто парк, розташований у межах міста. Вони, на відміну від якісних прикметників, не творять ступенів порівняння, не утворюють антонімічних пар і т.д., зате їх є величезна кількість. Присвійні прикметники мають ознаку, співвідносну з назвами істот (на відміну від відносних, які пов’язані з неістотами). Їх є величезна кількість, усі вони похідні. Присвійні прикметники мають свій набір словотворчих засобів: суфікси -ин, -їн (сестрин, Маріїн), -ів, -їв, у відкритих складах -ев, -єв, -ов (Іванів, Василева), -ськ (батьківська хата).

Окрім того, з огляду на розмиті семантичні межі і залежність від об’єкта, якого стосується прикметник, традиційне вчення визнає змішані розряди прикметників – присвійно-відносні (ведмежа барлога – ведмежа шкура) та відносно-якісні (вишневий сад – вишневий відтінок).