22. Категорія числа дієслова та особливості її виявлення у різних дієслівних формах..

Категорія числа — граматична категорія, яка допомагає реалізувати кількісні виміри предметів. В укр. мові категорія числа виражається у трьох значеннях: одн., множ., двоїна. З 13 ст. категорія двоїни почала втрачатися, залишилася у говорах. Нині літературна норма дає нам лише 2 грам. значення — однину і множину.

Число дієслова несе інформацію про кількість діячів. Однина вказує, що дія чи стан приписується:

а) одному виконавцеві (особі, тварині чи предметові): (я) допомагаю, (мотоцикліст) мчить, (мурашка) повзе, (листок) тріпоче',

б) сукупності однорідних предметів: (селянство) голосує, (молодь) вчиться, (листя) опадає, (жито) достигає

в) предметам, що не піддаються лічбі (речовинам, сферам діяльності, поняттям тощо): (вода) тече, (бджільництво) розвивається, (історія) не повторюється категорія числа відсутня в інфінітива.

24. Одиничні (сингулятивні) іменники. Граматичні особливості сингулятивних іменників.

Збірним протиставляються о д и н и ч н і або с и н г у л я т и в н і (лат. singularis — однина) і м е н н и к и : селянин, пшеничина, харків’янин, стеблина. Вони, на відміну від збірних, не мають значення сукупності (пшонина, сльозина), а належать до числа тих, що позначають предмети, які можна рахувати. С е м а н т и ч н о одиничні іменники поділяють на дві групи:

1) сингулятиви, що співвідносяться як зі збірними іменниками, так і з множиною конкретних іменників: селянство — селянин — селяни;

2) сингулятиви, що співвідносяться лише з речовинними іменниками: стебло — стеблина, бадилля —бадилина.

Г р а м а т и ч н і о с о б л и в о с т і сингулятивних іменників такі:— наявність суфіксальних засобів вираження сингулятивності (суфікси -ин, -инк-а, -иночк-а): грузин, квасолинка, билиночка',— здатність частини сингулятивів змінюватися за числами: сніжинка — сніжинки, пшеничина — пшеничини-,— здатність сингулятивних іменників уживатися в реченні з числівниками: чотири горошини, дві стеблини, і Лексико-граматичні розряди іменників виявляються в протиставленнях, які співвідносяться між собою в загальній системі іменника: абстрактні і конкретні — із загальними і власними, сингулятивні — з конкретними і збірними, речовинні — із загальними і т. д.

25. Теперішній час дієслів. Детерміноване та недерміноване значення форм дієслів теперішнього часу. Пряме і переносне уживання форм теперішнього часу.

Значення теперішнього часу полягає у вираженні часової ознаки дій, співвідносних з моментом мовлення. Теперішній час утворюється від дієслів недоконаного виду. Оскільки момент мовлення може збігатися або не збігатися з актом безпосереднього говоріння, то розрізняють пряме й відносне вживання форм теперішнього часу. По-іншому – прямий (індикативний) і відносний (релятивний) моменти мовлення. Якщо дія відбувається в момент мовлення, то ми говоримо про індекативний момент мовлення.

Форми теперішнього часу при їх прямому вживанні мають два основні значення:детерміноване – дії відбуваються у певні часові проміжки, що визначаються прислівниками типу сьогодні, нині, зараз, учора, торік і т.д.; недетерміноване – дії відбуваються безвідносно до якихось часових меж і можуть уточнюватися прислівниками типу завжди, постійно і т.д. Пряме детерміноване значення форм теперішнього часу називають ще теперішнім актуальним часом.

Прямий недетермінований час виступає найчастіше у приказках, сентенціях і наукових визначеннях. При відносному вживанні форм теперішнього часу розрізняють значення теперішньо-минулого і теперішньо-майбутнього часу. Теперішньо-минулий час передається формами теперішнього часу у поєднанні з прислівниками і прислівниковими зворотами, які переносять дію у план минулого. (Поєднання форми теперішнього часу і значення минулого). У межах теперішньо-минулого часу розрізняють теперішній історичний і теперішній живописний. Ці назви зумовлені характером текстів, у яких зустрічаються форми теперішнього часу: теперішній історичний (про події минулого), теперішній живописний (опис природи).

Значення минулої дії може підсилюватися наявністю в контексті частки було і вставного слова бувало. Теперішньо-майбутній час виражається формами теперішнього часу, які поєднуються з прислівниками та прислівниковими сполученнями, що створюють мовну ситуацію, характерну для майбутнього часу. Ситуація майбутнього часу може випливати і з попереднього контексту. «Батьківщино моя, бачу тебе у майбутньому. Жайворонки дзвенять у синьому небі, пшениця колосом шумить…»