- •1.Предмет, методи, функції політології
- •2.Етапи формування політології. Система політичних наук.
- •3.Політика як суспільний феномен та наукове поняття. Структура політики.
- •4.Роль політики у житті сучасного суспільства. Політика і культура, право і тд
- •5.Витоки та етапи розвитку світової політичної думки.
- •6.Політичні погляди стародавнього сходу
- •7.Політична думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
- •8.Політико-релігійні доктрини Середньовіччя.
- •9.Політичні вчення епохи відродження. Макіавеллі – фундатор новітньої політичної теорії.
- •10.Політична думка нової доби (17- перш половина 19 ст)
- •11.Формування політології як самостійної науки наприкінці 19-поч. 20 ст. . Макс Вебер класик західної політології
- •12.Етапи розвитку вітчизняної політичної думки. Політичні ідеї княжої доби історії України.
- •13.Політична думка в Україні епохи Відродження та Гетьманської держави.
- •14.Конституція Пилипа Орлика
- •15.Українське національне відродження та розвиток Української політичної думки в 19 і 20 ст. Костомаров і Драгоманов – фундатори укр. Політ думки
- •16.Сутність політичної влади. Її наукові концепції.
- •17.Суб’єкти, ресурси та засоби політичної влади, типи її легітимності.
- •18.Особливості владних відносин в Україні.
- •19.Політична діяльність. Її мотиви, цілі, засоби.
- •20.Політична участь та політичне функціонування.
- •22.Політична система суспільства: сутність, структура, функції.
- •23. Політичні інститути: види, взаємодія, та роль у політичній системі.
- •25.Концепції походження та сутність держави.
- •2. Форми державного устрою. Форма державного устрою характеризує територіальний поділ держави і співвідношення повноважень центральних і регіональних (місцевих) органів влади.
- •27.Форми державного правління: світовий і вітчизняний досвід.
- •28.Форми державного устрою. Особливості україни як унітарної держави.
- •29.Типологія держави. Поняття правової та соціальної держави.
- •7.3. Авторитарний політичний режим. Авторитаризм звичайно розглядається як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією.
- •32.Політичні партії. Ознаки, Функції, типи.
- •33.Поняття та види партійних систем. Їх роль у функціонуванні політичної влади.
- •34.Етапи становлення та сучасний стан багатопартійності в Україні.
- •35.Громадські організації у політичній системі суспільства.
- •36.Суспільно-політичні рухи. Структура, функції, типи.
- •37.Виборчі системи та їх роль у функціонування демократії.
- •38.Шляхи переходу народів від тоталітаризму і авторитаризму до демократії. Проблеми розвитку демократії в Україні.
- •39.Політична еліта: ознаки, структура, функції.
- •40.Класичні та новітні теорії еліт.
- •41.Типологія політичних еліт. Відкриті і закриті еліти.
- •42.Політичне лідерство: сутність, функції, типи.
- •43.Політична еліта та політичне лідерство в Україні: історія і сучасність.
- •44.Сутність сучасних політичних технологій.
- •45.Лобізм як політична технологія
- •47.Політична ідеологія: поняття, рівні організації та роль у функціонування політичних режимів.
- •48.Світові політико-ідеологічні доктрини: поняття, види, інституціоналізація.
- •49.Консерватизм та неоконсерватизм. Праві та правоцентриські партії україни.
- •50.Лібералізм і неолібералізм. Стан ліберального руху в Україні.
- •51.Соціал-демократичний рух у світі та в Україні: історія, програмні цілі, досягнення
- •52.Комуністичний рух: мета, форма, перспектива.
- •53.Фашизм і неофашизм. Ідейні джерела, соціальна база, цілі.
- •54.Політична культура: сутність, структура, функції.
- •55.Політична культура особи, суспільної групи, народу. Особливості національних політичних культур.
- •56.Типологія політичної культури. Зміст та особливості громадської культури.
- •58.Політична соціалізація. Політична позиція особи. Причини політичної пасивності й аполітичності громадян.
- •59.Поняття політичного процесу. Етапи, форми і типи політичних процесів.
- •60.Політична реформа та революція. Характер політичних процесів у пострадянській україні.
60.Політична реформа та революція. Характер політичних процесів у пострадянській україні.
Революція являє собою спосіб вирішення внутрішніх конфліктів, що є наслідком глибинних соціально-економічних державних процесів. Як влучно відзначив Ж. Петан, “Рано чи пізно кожна остання революція виявляється передостанньою”. Ч. Джонсон у своїй концепції революції наголошує, що у випадку нездатності суспільства змінити свої інституції відповідно до внутрішніх і зовнішніх змін суспільна система втрачає рівновагу, що і є основною умовою для виникнення революції. Нестабільність змушує маси до пошуку нових лідерів, водночас існуюча влада стрімко втрачає підтримку більшої частини населення. Запобігти революції можна випередивши опозицію або за допомогою сили. П. Сорокін в роботі “Соціологія революції” найбільш важливими причинами революцій називає голод (пригнічення інстинкту харчування), неможливість задовольнити потреби в житлі, одягу навіть у мінімальному об’ємі, панування бідності і жебрацтва одних на фоні процвітання інших, деспотичні екзекуції, масові страти (пригнічення інстинкту самозбереження), гоніння релігійного характеру та ін. Необхідними умовами революційного вибуху, на його думку, є два моменти: масове незадоволення існуючим порядком і нездатність правлячої еліти розробити контрзаходи, щоб хоча б частково змінити умови і направити незадоволення мас і нереволюційне русло.
Поряд з революціями формами досягнення політичної влади є політичні перевороти, які не призводять до докорінних соціально- політичних та економічних змін, а лише до персональних перестановок в центрі влади. Відомі: державні перевороти – форма зміни глави держави чи уряду, прихід до влади нових політичних сил з боку представників апарату влади чи певних кіл правлячих класів; “палацеві” перевороти – форма зміни влади певним колом осіб, які знаходяться при дворі; путчі – форма боротьби за владу за допомогою використання репресивних заходів і допомоги частини армії; військові змови – форма встановлення влади військовими, що не передбачена законами і спирається на військову силу, яка виражає інтереси військово- промислового комплексу тощо.
Іншою формою світового політичного процесу є еволюція (поступальний розвиток), головним інструментом якої є реформа. Найбільш поширеним є розуміння реформи (від лат. “перетворювати”) як зміни будь-якої істотної сфери життя суспільства при збереженні основ його економічного і соціального ладу. Реформа є повсякденною реальністю у більшості країн світу, оскільки саме життя змушує суспільство перебудовувати державні структури і інституції, пристосовуючи застарілі конструкції до нових умов. Вони можуть бути соціальними, економічними, політичними, їх спрямованість може мати зберігаючий чи перетворюючий характер, бути системними чи стосуватися окремих суспільних сфер (реформа освіти, військова і т.п.) і т.п.
