
- •1.Предмет, методи, функції політології
- •2.Етапи формування політології. Система політичних наук.
- •3.Політика як суспільний феномен та наукове поняття. Структура політики.
- •4.Роль політики у житті сучасного суспільства. Політика і культура, право і тд
- •5.Витоки та етапи розвитку світової політичної думки.
- •6.Політичні погляди стародавнього сходу
- •7.Політична думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
- •8.Політико-релігійні доктрини Середньовіччя.
- •9.Політичні вчення епохи відродження. Макіавеллі – фундатор новітньої політичної теорії.
- •10.Політична думка нової доби (17- перш половина 19 ст)
- •11.Формування політології як самостійної науки наприкінці 19-поч. 20 ст. . Макс Вебер класик західної політології
- •12.Етапи розвитку вітчизняної політичної думки. Політичні ідеї княжої доби історії України.
- •13.Політична думка в Україні епохи Відродження та Гетьманської держави.
- •14.Конституція Пилипа Орлика
- •15.Українське національне відродження та розвиток Української політичної думки в 19 і 20 ст. Костомаров і Драгоманов – фундатори укр. Політ думки
- •16.Сутність політичної влади. Її наукові концепції.
- •17.Суб’єкти, ресурси та засоби політичної влади, типи її легітимності.
- •18.Особливості владних відносин в Україні.
- •19.Політична діяльність. Її мотиви, цілі, засоби.
- •20.Політична участь та політичне функціонування.
- •22.Політична система суспільства: сутність, структура, функції.
- •23. Політичні інститути: види, взаємодія, та роль у політичній системі.
- •25.Концепції походження та сутність держави.
- •2. Форми державного устрою. Форма державного устрою характеризує територіальний поділ держави і співвідношення повноважень центральних і регіональних (місцевих) органів влади.
- •27.Форми державного правління: світовий і вітчизняний досвід.
- •28.Форми державного устрою. Особливості україни як унітарної держави.
- •29.Типологія держави. Поняття правової та соціальної держави.
- •7.3. Авторитарний політичний режим. Авторитаризм звичайно розглядається як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією.
- •32.Політичні партії. Ознаки, Функції, типи.
- •33.Поняття та види партійних систем. Їх роль у функціонуванні політичної влади.
- •34.Етапи становлення та сучасний стан багатопартійності в Україні.
- •35.Громадські організації у політичній системі суспільства.
- •36.Суспільно-політичні рухи. Структура, функції, типи.
- •37.Виборчі системи та їх роль у функціонування демократії.
- •38.Шляхи переходу народів від тоталітаризму і авторитаризму до демократії. Проблеми розвитку демократії в Україні.
- •39.Політична еліта: ознаки, структура, функції.
- •40.Класичні та новітні теорії еліт.
- •41.Типологія політичних еліт. Відкриті і закриті еліти.
- •42.Політичне лідерство: сутність, функції, типи.
- •43.Політична еліта та політичне лідерство в Україні: історія і сучасність.
- •44.Сутність сучасних політичних технологій.
- •45.Лобізм як політична технологія
- •47.Політична ідеологія: поняття, рівні організації та роль у функціонування політичних режимів.
- •48.Світові політико-ідеологічні доктрини: поняття, види, інституціоналізація.
- •49.Консерватизм та неоконсерватизм. Праві та правоцентриські партії україни.
- •50.Лібералізм і неолібералізм. Стан ліберального руху в Україні.
- •51.Соціал-демократичний рух у світі та в Україні: історія, програмні цілі, досягнення
- •52.Комуністичний рух: мета, форма, перспектива.
- •53.Фашизм і неофашизм. Ідейні джерела, соціальна база, цілі.
- •54.Політична культура: сутність, структура, функції.
- •55.Політична культура особи, суспільної групи, народу. Особливості національних політичних культур.
- •56.Типологія політичної культури. Зміст та особливості громадської культури.
- •58.Політична соціалізація. Політична позиція особи. Причини політичної пасивності й аполітичності громадян.
- •59.Поняття політичного процесу. Етапи, форми і типи політичних процесів.
- •60.Політична реформа та революція. Характер політичних процесів у пострадянській україні.
58.Політична соціалізація. Політична позиція особи. Причини політичної пасивності й аполітичності громадян.
Засвоєння людиною політичної культури, політичних ролей відбувається в процесі соціалізації. Це складний, безперервний процес, який здійснюється протягом всього життя людини, сутність політичної соціалізації полягає у формуванні якостей, цінностей, необхідних для адаптації до даної політичної системи і виконання певних політичних ролей.
Політична культура індивіда знаходить вираження у ступені його утягнутості в політичне життя. Політична активність у різних людей варіюється. Так, виділяють три можливих рівні участі в політиці:
• Професійне заняття політикою;
• Участь у політиці «за сумісництвом»:
Участь у політиці «за випадком».
Професійний рівень заняття політикою демонструють політичні лідери, а також люди, які в професійному плані обслуговують політичних лідерів: партійні функціонери, державні чиновники, політтехнологи, журналісти.
Другий рівень участі у політичному житті виражений активістами партій і суспільних рухів, які, хоча і займаються політикою, беручи участь у мітингах, виступаючи в ролі агітаторів, спостерігачів на виборах і т. ін., все ж мають сферу професійних інтересів, що лежить поза політикою.
Третій рівень об’єднує більшу частину громадян, чия політична, активність проявляється в участі у виборах, в акціях протесту або підтримки.
Поняття «політична участь» використовується для позначення різноманітних форм непрофесійної політичної діяльності.
Політичній участі протистоїть така форма поведінки, як політична імобільність — пасивність, повна відстороненість від політичного життя.
Форми політичної участі відрізняються ступенем усвідомленості, масштабністю, легальністю та іншими параметрами.
За критерієм легальності прийнято виділяти конвенційні та неконвенційні форми політичної участі.
Конвенційна участь — поведінка, яка використовує законні або ті, що відповідають загальноприйнятим нормам форми вираження інтересів і впливу на владу. Основною формою конвенційної поведінки є участь у виборах.
Неконвенційна участь — незаконна або така, що суперечить загальноприйнятим політичним нормам поведінка. Вона проявляється у формах протесту, у непокорі державній владі. До подібних акцій громадяни вдаються у тих випадках, коли відсутні інші канали вираження їх інтересів, або традиційні форми участі виявляються неефективними, а самі люди відчувають недовіру до політичної системи.
Неконвенційна поведінка поділяється на ненасильницькі й насильницькі види. До перших можна віднести мітинги і марші протесту проти яких-небудь дій офіційної влади, пікети, сидячі страйки у громадських місцях і під вікнами урядових будівель, перекриття транспортних магістралей. Далеко не всі акції протесту досягають результату, більше того, вони можуть перерости у форми конфронтації з використанням насильства. Неконвенційні насильницькі форми участі охоплюють спектр дій від масових безпорядків і псування майна до тероризму