- •1.Предмет, методи, функції політології
- •2.Етапи формування політології. Система політичних наук.
- •3.Політика як суспільний феномен та наукове поняття. Структура політики.
- •4.Роль політики у житті сучасного суспільства. Політика і культура, право і тд
- •5.Витоки та етапи розвитку світової політичної думки.
- •6.Політичні погляди стародавнього сходу
- •7.Політична думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
- •8.Політико-релігійні доктрини Середньовіччя.
- •9.Політичні вчення епохи відродження. Макіавеллі – фундатор новітньої політичної теорії.
- •10.Політична думка нової доби (17- перш половина 19 ст)
- •11.Формування політології як самостійної науки наприкінці 19-поч. 20 ст. . Макс Вебер класик західної політології
- •12.Етапи розвитку вітчизняної політичної думки. Політичні ідеї княжої доби історії України.
- •13.Політична думка в Україні епохи Відродження та Гетьманської держави.
- •14.Конституція Пилипа Орлика
- •15.Українське національне відродження та розвиток Української політичної думки в 19 і 20 ст. Костомаров і Драгоманов – фундатори укр. Політ думки
- •16.Сутність політичної влади. Її наукові концепції.
- •17.Суб’єкти, ресурси та засоби політичної влади, типи її легітимності.
- •18.Особливості владних відносин в Україні.
- •19.Політична діяльність. Її мотиви, цілі, засоби.
- •20.Політична участь та політичне функціонування.
- •22.Політична система суспільства: сутність, структура, функції.
- •23. Політичні інститути: види, взаємодія, та роль у політичній системі.
- •25.Концепції походження та сутність держави.
- •2. Форми державного устрою. Форма державного устрою характеризує територіальний поділ держави і співвідношення повноважень центральних і регіональних (місцевих) органів влади.
- •27.Форми державного правління: світовий і вітчизняний досвід.
- •28.Форми державного устрою. Особливості україни як унітарної держави.
- •29.Типологія держави. Поняття правової та соціальної держави.
- •7.3. Авторитарний політичний режим. Авторитаризм звичайно розглядається як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією.
- •32.Політичні партії. Ознаки, Функції, типи.
- •33.Поняття та види партійних систем. Їх роль у функціонуванні політичної влади.
- •34.Етапи становлення та сучасний стан багатопартійності в Україні.
- •35.Громадські організації у політичній системі суспільства.
- •36.Суспільно-політичні рухи. Структура, функції, типи.
- •37.Виборчі системи та їх роль у функціонування демократії.
- •38.Шляхи переходу народів від тоталітаризму і авторитаризму до демократії. Проблеми розвитку демократії в Україні.
- •39.Політична еліта: ознаки, структура, функції.
- •40.Класичні та новітні теорії еліт.
- •41.Типологія політичних еліт. Відкриті і закриті еліти.
- •42.Політичне лідерство: сутність, функції, типи.
- •43.Політична еліта та політичне лідерство в Україні: історія і сучасність.
- •44.Сутність сучасних політичних технологій.
- •45.Лобізм як політична технологія
- •47.Політична ідеологія: поняття, рівні організації та роль у функціонування політичних режимів.
- •48.Світові політико-ідеологічні доктрини: поняття, види, інституціоналізація.
- •49.Консерватизм та неоконсерватизм. Праві та правоцентриські партії україни.
- •50.Лібералізм і неолібералізм. Стан ліберального руху в Україні.
- •51.Соціал-демократичний рух у світі та в Україні: історія, програмні цілі, досягнення
- •52.Комуністичний рух: мета, форма, перспектива.
- •53.Фашизм і неофашизм. Ідейні джерела, соціальна база, цілі.
- •54.Політична культура: сутність, структура, функції.
- •55.Політична культура особи, суспільної групи, народу. Особливості національних політичних культур.
- •56.Типологія політичної культури. Зміст та особливості громадської культури.
- •58.Політична соціалізація. Політична позиція особи. Причини політичної пасивності й аполітичності громадян.
- •59.Поняття політичного процесу. Етапи, форми і типи політичних процесів.
- •60.Політична реформа та революція. Характер політичних процесів у пострадянській україні.
44.Сутність сучасних політичних технологій.
Політичні технології є невід’ємною частиною політичного маркетингу, який суб’єкти політичного процесу використовують з метою впливу на громадську думку. Політичні технології, використовуючи інформаційні та пропагандистські засоби, впливають на зміст та якість соціальних цінностей, традицій і норм, які регулюють політичні відносини. Рівень та характер політичних знань, оцінок та дій громадян, на які здійснюють вплив політичні технології, визначають стан політичної системи, політичної культури у суспільстві та характер політичної ситуації.
Характер і особливості політичних технологій зумовлені особливостями суспільства, сутністю політичного процесу як сукупності діяльності суб'єктів політики.
За смисловим навантаженням та механізмами дії політичні технології є сукупністю конкретних прийомів, методів, технік, що забезпечують досягнення результатів. Тут потрібно розуміти різницю між термінами «технологія» та «техніка». Наприклад, організація політичної події є технологією, а демонстрація, мітинг, що відбулися в межах цієї події, – технікою. Техніки можуть бути універсальними для різних країн, а технології завжди повинні бути адаптовані до місцевих умов [8, с. 171].
Для обрання найоптимальнішої технології необхідно діагностувати ситуацію та створити індивідуальну стратегію під конкретного політичного актора, а також в процесі реалізації цієї технології отримувати інформацію.
Дослідник В.О. Корнієнко виокремлює такі типи політичних технологій
1. Залежно від політичного режиму:
– демократичні;
– недемократичні.
2. За рівнем впливу на суспільство:
– головні (що стосуються всього суспільства, референдуми, вибори);
– другорядні (збори, мітинги, марші протесту чи підтримки);
3. За спрямованістю:
– створення сприятливого для політика порядку денного;
– змінювання сприйняття діяльності політика;
– внесення потрібних змін у виборче законодавство;
– розподіл зусиль за цілями ( перемога на виборах, зростання довіри).
4. За легальністю використання:
– «білі», або технології відкритої комунікації, це весь інструментарій донесення повідомлень до виборця;
– «чорні», або технології закритої комунікації (підкуп виборців, різноманітні способи фальсифікації результатів виборів та ін.);
– «сірі» – технології, які не передбачають прямого порушення закону, але суперечать нормам моралі;
5. За відношенням до виборчої системи:
– технології, що реалізують поза виборчою системою (переворот, домовленості з елітами);
– виборчі технології та технології здійснення влади.
6. За масштабами:
– масові (задіяний весь електорат);
– сегментарні (спрямовані на групу електорату);
7. За характером мотивації:
– мотивувальні, заохочувальні (обіцянки, очікування благ);
– погрожувальні (ґрунтуються на використанні навіяних та природних страхів).
8. За інформаційними носіями:
– друковані;
– електронні;
– зовнішні.
9. За територіальними особливостями:
– східні (створюють та застосовують у країнах східного типу);
– західні ( використовують у державах європейського типу).
10. За етапами застосування:
– довиборні;
– виборчі;
– післявиборчі.
11. За «трьома обставинами» :
– місце (кафе, мітинг на площі);
– час (алгоритм застосування – разові, регулярні);
– спосіб дії (активні, пасивні, партнерські тощо).
12. За рівнем впровадження:
– стандартні політтехнологічні процедури, спрямовані на розв’язання типових завдань;
– творчі політтехнологічні розробки (комбінації технологій, до них вдаються за неефективності стандартних процедур).
Варто зупинитись на визначенні «деструктивні технології». Це технології, що зумовлюють руйнування суспільного організму, втрату керованості ним, породжують правовий нігілізм, аморальність, політичну апатію.
Гуманітарні технології спрямовані на досягнення політичного результату завдяки участі суб’єктів політичного процесу у вирішенні складних проблем.
Технології політичні – сукупність методів і систем послідовних дій, спрямованих на досягнення необхідного політичного результату. Вони включають в себе, насамперед, вивчення та набуття знань щодо реально існуючих об’єктивних умов, за яких відбувається діяльність суб’єктів політики. Це означає володіння інформацією щодо того, які соціальні групи, залежно від їх причетності до форм власності, до рівня доходів та інших показників, проживають на території країни та конкретного регіону; який відсоток становить кожна група щодо всієї маси населення; які потреби, інтереси, сподівання у кожної з цих груп; у яких відносинах вони перебувають стосовно одна одної, а також щодо органів державної та місцевої влади (взаєморозуміння, поваги, недовір’я, ворожнечі та ін.). Необхідне володіння такою інформацією стосовно національних груп, якщо територія багатонаціональна. Важливою складовою знань про реальні об’єктивні умови є інформація про розстановку політичних сил, вплив політичних партій, рухів, громадсько-політичних об’єднань, а також засобів масової інформації на конкретні соціальні (національні) групи населення [10, с. 561 – 562].
А.Колодій визначає політичні технології як систему прийомів, технік послідовного досягнення бажаного результату в тій чи іншій сфері політичної діяльності. Д.Видрін використовує також поняття «антитехнології», звертаючись до яких суб’єкти політики роблять ставку на досягнення часткового або найближчого результату, ігноруючи загальні й довготривалі наслідки своєї діяльності, тобто на політичну стратегію. Тут наявна парадигма незалежності політики від моралі. Зразком таких антитехнологій Д.Видрін називає популізм.
Характерно, що прикладна (практична) політологія досліджує і прогнозує конкретні політичні події, надає можливість суб’єктам політичної діяльності за допомогою технологій досягти намічених цілей
Отже, в цілому політичні технології – це сукупність найдоцільніших прийомів, засобів, процедур реалізації функцій політичної системи, спрямованих на підвищення ефективності політичного процесу та досягнення бажаних результатів у сфері політики. Політичні технології містять у собі як прийоми досягнення негайних локальних короткочасних результатів (тактика), так і отримання глибинного тривалого ефекту (стратегія). Використання тих чи інших політичних технологій визначає ефективність політичного управління, регулювання політичних процесів, стійкість політичної системи і всього політичного простору [7, с.429].
