39.Політична еліта: ознаки, структура, функції.

Політична еліта - меншість суспільства, що становить собою достатньою мірою самостійну, вищу, відносно привілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов’язаних з використанням державної влади або впливом на неї. Терміном політична еліта наділяються люди, що оволоділи найбільшою кількістю позитивних якостей, цінностей і пріоритетів, займають панівні або найбільш впливові позиції в суспільній ієрархії. Теорії еліт в сучасному вигляді були розроблені Парето, Москою, Міхельсом. Суть їх полягає в тому, що людське суспільство завжди поділялось на привілейований, відносно нечисленний клас тих, хто управляє, та не переважну більшість суспільства - клас тих, ким управляють. Основу належності до еліти становлять особливі індивідуальні і насамперед організаторські здібності, а також матеріальна та інтелектуальна перевага, які виділяють людину в коло вибраних. До загальних рис теорії еліт належать: підхід до історії як до сукупності соціальних циклів, які характеризуються пануванням відповідних їм типів еліт; критика ідеї народного сувернітету як утопічного міфу романтиків; ствердження, що нерівність є основою соціального життя; абсолютизація політичних відносин, визнання політичної влади однією з первісних причин соціального панування. У сучасній політології мають місце два підходи до визначення політичної еліти та її ролі в суспільстві - функціональний та ціннісний. Прибічники функціонального підходу головною ознакою політичної еліти визначають соціальний статус людини, її місце і роль в системі владних управлінських структур. Це меншість населення, котра приймає важливі рішення суспільстві і керує більшістю. Прихильники ціннісного підходу визначальною ознакою політичних еліт вважають духовний аристократизм, заслуги, особисту перевагу одних людей над іншими. Політичне лідерство - процес взаємодії між людьми, в ході якого наділені реальною владою авторитетні люди здійснюють легітимний вплив на суспільство, котре добровільно віддає йому частину своїх повноважень. Макс Вебер розрізняє традиційне лідерство, засноване на звичаях, раціонально-легальне, лідери обрані демократичним шляхом, харизматичне, засноване на вірі в особливий дар лідера.

Сучасна політична еліта неоднорідна, внутрішньо диференційована й істотно розрізняється залежно від конкретної країни й сформованих соціально-політичних умов. Все це спричиняє складність і різноманіття її класифікацій.

За рівнем компетенції розрізняють національну, регіональну й місцеву еліти.

За місцем у системі влади виділяють правлячу, що безпосередньо володіє державною владою, і опозиційну (контреліта).

За обсягом владних повноважень еліта ділиться на вищу, середню й адміністративну.

Вища — включає в себе провідних політичних керівників, їхнє найближче оточення й тих, хто займає вищі пости в законодавчій, виконавчій і судовій владі (безпосереднє оточення президента, прем’єр-міністр, його заступники й провідні міністри, спікер парламенту, керівники депутатських фракцій), чисельно досить обмежене коло людей (100-200 чоловік), що приймають найбільш значимі для суспільства політичні рішення.

Середня — формується з величезної кількості виборних посадових осіб; парламентаріїв, сенаторів, депутатів, губернаторів, мерів, лідерів різних політичних партій і суспільно-політичних рухів. Середня еліта становить приблизно 5 % дорослого населення.

Адміністративна — включає вищу верству державних службовців (чиновництва), які займають вищі позиції в міністерствах, департаментах та інших органах державного управління.

Функції політичної еліти:

• Вивчення і аналіз інтересів різних соціальних груп.

• Віддзеркалення інтересів в політичних установках.

• Вироблення політичної ідеології (програм, доктрин, законів і т.п.).

• Створення механізму втілення політичних задумів.

• Призначення кадрового апарату органів управління.

• Висунення політичних лідерів.