- •1.Предмет, методи, функції політології
- •2.Етапи формування політології. Система політичних наук.
- •3.Політика як суспільний феномен та наукове поняття. Структура політики.
- •4.Роль політики у житті сучасного суспільства. Політика і культура, право і тд
- •5.Витоки та етапи розвитку світової політичної думки.
- •6.Політичні погляди стародавнього сходу
- •7.Політична думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
- •8.Політико-релігійні доктрини Середньовіччя.
- •9.Політичні вчення епохи відродження. Макіавеллі – фундатор новітньої політичної теорії.
- •10.Політична думка нової доби (17- перш половина 19 ст)
- •11.Формування політології як самостійної науки наприкінці 19-поч. 20 ст. . Макс Вебер класик західної політології
- •12.Етапи розвитку вітчизняної політичної думки. Політичні ідеї княжої доби історії України.
- •13.Політична думка в Україні епохи Відродження та Гетьманської держави.
- •14.Конституція Пилипа Орлика
- •15.Українське національне відродження та розвиток Української політичної думки в 19 і 20 ст. Костомаров і Драгоманов – фундатори укр. Політ думки
- •16.Сутність політичної влади. Її наукові концепції.
- •17.Суб’єкти, ресурси та засоби політичної влади, типи її легітимності.
- •18.Особливості владних відносин в Україні.
- •19.Політична діяльність. Її мотиви, цілі, засоби.
- •20.Політична участь та політичне функціонування.
- •22.Політична система суспільства: сутність, структура, функції.
- •23. Політичні інститути: види, взаємодія, та роль у політичній системі.
- •25.Концепції походження та сутність держави.
- •2. Форми державного устрою. Форма державного устрою характеризує територіальний поділ держави і співвідношення повноважень центральних і регіональних (місцевих) органів влади.
- •27.Форми державного правління: світовий і вітчизняний досвід.
- •28.Форми державного устрою. Особливості україни як унітарної держави.
- •29.Типологія держави. Поняття правової та соціальної держави.
- •7.3. Авторитарний політичний режим. Авторитаризм звичайно розглядається як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією.
- •32.Політичні партії. Ознаки, Функції, типи.
- •33.Поняття та види партійних систем. Їх роль у функціонуванні політичної влади.
- •34.Етапи становлення та сучасний стан багатопартійності в Україні.
- •35.Громадські організації у політичній системі суспільства.
- •36.Суспільно-політичні рухи. Структура, функції, типи.
- •37.Виборчі системи та їх роль у функціонування демократії.
- •38.Шляхи переходу народів від тоталітаризму і авторитаризму до демократії. Проблеми розвитку демократії в Україні.
- •39.Політична еліта: ознаки, структура, функції.
- •40.Класичні та новітні теорії еліт.
- •41.Типологія політичних еліт. Відкриті і закриті еліти.
- •42.Політичне лідерство: сутність, функції, типи.
- •43.Політична еліта та політичне лідерство в Україні: історія і сучасність.
- •44.Сутність сучасних політичних технологій.
- •45.Лобізм як політична технологія
- •47.Політична ідеологія: поняття, рівні організації та роль у функціонування політичних режимів.
- •48.Світові політико-ідеологічні доктрини: поняття, види, інституціоналізація.
- •49.Консерватизм та неоконсерватизм. Праві та правоцентриські партії україни.
- •50.Лібералізм і неолібералізм. Стан ліберального руху в Україні.
- •51.Соціал-демократичний рух у світі та в Україні: історія, програмні цілі, досягнення
- •52.Комуністичний рух: мета, форма, перспектива.
- •53.Фашизм і неофашизм. Ідейні джерела, соціальна база, цілі.
- •54.Політична культура: сутність, структура, функції.
- •55.Політична культура особи, суспільної групи, народу. Особливості національних політичних культур.
- •56.Типологія політичної культури. Зміст та особливості громадської культури.
- •58.Політична соціалізація. Політична позиція особи. Причини політичної пасивності й аполітичності громадян.
- •59.Поняття політичного процесу. Етапи, форми і типи політичних процесів.
- •60.Політична реформа та революція. Характер політичних процесів у пострадянській україні.
34.Етапи становлення та сучасний стан багатопартійності в Україні.
Витоки сучасної багатопартійності в Україні можна віднести до підписання СРСР у 1975 р. Заключного акта гельсінської Наради з безпеки і співробітництва в Європі, що спонукало діячів правозахисного руху до легалізації своєї діяльності у вигляді Української гельсінської групи. Однак діяльність цієї групи переслідувалась правлячими колами, а її члени зазнали репресій.
Процес становлення багатопартійності в Україні поступово відновився з початком перебудови. З'являються альтернативні офіційній політиці так звані неформальні рухи, які не мали фіксованого членства, не ставили перед собою чітко сформульованих політичних завдань. Це були насамперед організації захисників природи та різноманітні культурологічні об'єднання, наприклад Український культурологічний клуб, Товариство Лева, Меморіал, Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка та ін. Створені для вирішення питань, на перший погляд, далеких від політики, вони швидко проявили себе як політичні організації.
Після амністії політв'язнів-правозахисників у 1988 р. з'явилися відверто антикомуністичного характеру Українська гельсінська спілка та Українська демократична спілка як відділення московського Демократичного союзу, який проголосив себе опозиційною політичною партією. У подальшому на базі демократичних організацій, передусім Українського культурологічного клубу та Товариства Лева, навколо національно-демократичної ідеї духовного відродження України виник Народний рух України за перебудову. Сама ідея Руху вийшла зі Спілки письменників України, насамперед її київської організації. 13 лютого 1989 р. в газеті «Літературна Україна» був опублікований проект програми Руху, а у вересні цього року відбувся його установчий з'їзд. Виступаючи спочатку на підтримку перебудови, Рух згодом перетворився в опозиційну антикомуністичну організацію.
З самого початку виникнення Рух намагався всіляко заперечувати надання йому рис політичної партії, вводячи можливість колективного членства в організації. Поступово з нього почали виокремлюватися політичні об'єднання з більш жорсткою структурою й чіткіше сформульованою доктриною. Цей процес особливо прискорився після прийняття закону «Про об'єднання громадян», в якому визначено правові основи діяльності політичних партій і громадських організацій в Україні. Поряд з партіями, шо певний час прилягали до рухівської коаліції, почали виникати організації, які не вписувалися в це об'єднання чи то внаслідок радикалізму власних політичних програм, чи то не поділяючи його основні цілі. Відбулися установчі з'їзди перших політичних партій республіки. Першою партією, яка 1990 р. (ще за умов монополії КПРС на владу) зареєструвалась у Міністерстві юстиції, була Українська республіканська партія.
У 1991 р. було зареєстровано вже 7 партій: Українську селянську демократичну партію, Партію зелених України, Демократичну партію України, Партію демократичного відродження України, Ліберальну партію України, Українську християнсько-демократичну партію, Соціалістичну партію України.
Процес становлення багатопартійності особливо прискорився з прийняттям 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України і проведенням у грудні цього року референдуму з питання державної незалежності України. У 1992 р. було зареєстровано 6 політичних партій, у тому числі Селянську партію України, Українську консервативну республіканську партію, Християнсько-демократичну партію України та ін. Особливо «врожайним» на нові партії був 1993 p., коли зареєструвалися 15 партій, у тому числі Партія праці, Українська партія справедливості, Конгрес українських націоналістів, Всеукраїнське політичне об'єднання «Державна самостійність України», Громадянський конгрес України, Українська партія солідарності і соціальної справедливості, Трудовий конгрес України, Комуністична партія України, Організація українських націоналістів в Україні та ін. Народний рух після виходу з нього ряду партій сам перетворився на політичну партію і також зареєструвався.
Нові політичні партії утворювалися і в наступні роки. На початок 1996 р. в Україні було зареєстровано 37 партій, а станом на вересень 2001 р. — більш як 120. Щоправда, реальна кількість політичних партій є дешо меншою, оскільки деякі з них припинили своє існування або об'єдналися з іншими партіями.
