58.Опришківський рух в Галичині…його історичне значення.

Опришки — учасники народно-визвольної боротьби в Галичині, на Закарпатті, Буковині проти феодально-кріпосницького гніту польської шляхти, молдавських феодалів, угорських таавстрійських поміщиків у XVI — 1-й половині XIX століттях. Вперше опришки згадуються в документах 1529 р. Причинами виникнення цього руху пов*язані з посиленням феодально-кріпосницької експлуатації і національного гніту на західноукраїнських землях. Рух опришків спочатку розгорнувся на Прикарпатті, пізніше охопив Закарпаття і Буковину. Опорним центром опришків були Карпатські гори. З Галичини, Закарпаття і Буковини тікали в гори розорені, покривджені селяни бідні міщани і польські, молдавські та угорські селяни, з яких створювалися опришківські загони. Вони нападали на поміщиків, орендарів, лихварів, корчмарів, руйнували шляхетські маєтки, а захоплене майно роздавали сільській бідноті. Діяли опришки з ранньої весни до пізньої осені невеликими загонами. Партизанська тактика раптових ударів, сувора конспірація, глибоке співчуття і цілковита підтримка з боку селянства, яке постачало їм зброю і харчі, давали можливість опришкам вести успішну боротьбу проти гнобителі В 16-17 ст. зброєю опришки були луки, списи, сокирки (векери) . У 18-19 ст. типовою зброєю стали пістолі, рушниці, ножі (черешки), рогатини, Символом бойової доблесті опришків були топірці (бартки, або балти). середині 16 ст. загони опришки діяли на Покуття “Саноцькій іПеремишлянській землі. У 2 половині 16 ст. рух опришків охопив Західне Прикарпаття,

Галицько-Угорське пограниччя, а також околиці ялівця, Жидачева, р-н Кам’янця-Подільського. Значні виступи опришків відбулися під час народно-визвольної війни 1648-54 рр. Опришки здобули королівські замки у травні 1648 р. в Ново танці та в липні – в Саноці, діяли поблизу містЯснинського, Дунай, на Лемківщині, брати участь у повстанні 1648 р. підкерівництвом С.Г. Височана.

В 1649-54 рр. вдало виступали опришки на Лемківщині. З ними підтримувавзв’язки керівник повстання польських селян Костка Наперський. На Поділліопришки здобули Гусятин і Сатанів. У 1653 у Молдавії разом з військом Г.Хмельницького діяли 2 тис. Найвищого піднесення рух опришків досяг у 30-40-х роках 18 ст. під

проводом О. Довбуша. Після його загибелі загони опришків очолили В.Баюрак, Б.Бойчук. Опришки прали участь у гайдамацькому русі 18 ст. на Правобережжі України. У 1-й чверті 19 ст. значно пожвавивсяЗа допомогою численних каральних загонів австрійському урядовівдалося придушити опришківський рух. Значення його велике, бо це змушувало панівні класи маневрувати, йти на окремі поступки. Ця визвольна боротьба наближала час остаточного возз”єднання всіх українських земель у єдину державу.

59. Особливості розвитку укр..Культ у іі пол.. XviiIст.

Упродовж існування національної державності другої пол. XVIII ст. український народ створив і виплекав високу й розмаїту духовну культуру, її розвивали і збагачували кілька поколінь.Високого рівня досягла освіта. Зокрема, завдяки широкій мережі шкіл письменність охопила всі верстви населення. Видатне явище в українській літературі другої пол. XVIII ст. — творчість мандрівного філософа, мислителя і просвітителя Г. Сковороди, життя і думи якого пройняті протестом проти кріпацтва, соціальної нерівності.. Великий внесок, і не менший, ніж у філософію, Г. Сковорода зробив у літературу. Він написав багато пісень, які широко розійшлися в народі, байок, де висміював гонитву дворян за титулами та інші людські пороки. Та одна з найбільших заслуг митця полягає в тому, що він перший у літературному процесі почав користуватися живою українською мовою. Його філософська спадщина, літературні твори мали непересічний вплив на наступні покоління, розвиток суспільно-політичної думки, формування свідомості українського народу.У XVIII ст. розвинулася віршована сатирична література. Вона викривала несправедливість і хабарництво суддів, сваволю панів, пияцтво і зажерливість. Велике значення для розвитку й поширення культури мало книгодрукування. У другій половині ХVІІІ ст. українська старшина, розуміючи роль і значення освіти для розвитку нації, постійно порушувала клопотання перед царським урядом про відкриття в Україні вищих навчальних закладів - університетів. Проте ці клопотання ігнорувалися. А в 1800 році уряд царської Росії своєю "милістю" позбавив Києво-Могилянську Академію статусу світського навчального закладу, перетворив її спочатку на духовну академію, а згодом на семінарію. На кінець ХVІІІ ст. Україна вже втратила позиції передової освітньої держави. Після підпорядкування Української церкви Московському патріархатові (1686 р.) Росія робила все можливе, аби Україна не мала свого друкованого слова. 1753 р. — видано указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянскій академії;1784 р. — викладання у Києво-Могилянській академії переведено на російську мовуУ XVIII ст. друкарні виникають у різних містах України — Кременчуку, Катеринославі, Миколаєві, Житомирі, Тульчині та ін. Проте царський уряд, здійснюючи насильницьку русифікацію, чинив усілякі перешкоди книговидавничій справі, зокрема в галузі друкування богословських та цивільних видань українською мовою. Офіційні документи також треба було писати російською мовою. Розвиток книговидавничої справи українською мовою поступово припинився. Нанрикін. XVIII ст. в Україні виникають професійні театральні трупи. У 1778 р. у Львові відкрили перше постійне театральне приміщення. Перша професійна театральна трупа в Україні — Харківський вільний театр — виникла у 1789 р. Крім того, в садибах великих землевласників існували домашні аматорські театри. Розвивалися на місцевій, самобутній народній основі архітектура та будівництво. Українські архітектори запозичували й творчо застосовували прийоми стилю бароко, для якого характерними були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість. Українська барокова архітектура виразно проглядається у таких будівлях XVIII ст., як Покровський собор у Переяславі-Хмельницькому, Покровська церква в Києві, Ковнірівський корпус Києво-Печерської лаври та ін. Постав ряд ансамблів — Почаївська лавра, колегіум у Кременці архітектора П. Гжицького, собор св. Юра у Львові архітектора Б. Меретина, що позначені рисами пізнього бароко. З кін. ХVIII ст. архітектура розвивалася в стилі класицизму, що поєднував геометричну чіткість і раціональність з античністю. Провідне місце тоді посіло містобудування. За розробленими планами будували нові міста, торгові й військові порти на Чорному морі — Херсон, Севастополь, Миколаїв, Одесу.В образотворчому мистецтві другої пол. XVІ — ХVІІІ ст. відображалися патріотизм і гуманізм українського народу, його суспільні, естетичні ідеали, піднесення національної свідомості. В художніх пам?ятках цього періоду барокова декоративність поєднувалася з реалістичним зображенням світу та національними традиціями. У XVIII ст. створюється українська національна архітектурна школа. До відомих її майстрів належать І. Зарудний (? - 1727), І. Григорович-Барський (1713 - 1785 рр.), С. Ковнір (1696 - 1786 рр.). І. Зарудний. Непересічне значення у розвитку вітчизняної музичної культури належить Києво-Могилянській академії. Тут діяли професійний хор і оркестр. В академії здобули музичну освіту Максим Березовський (1745 - 1777 рр.) та Артемій Ведель (1767 - 1808 рр.). У другій половині ХVІІІ ст. поширюються романси — жанр камерної вокальної музики. Вони втілюють ліричні, гумористичні (сатиричні) роздуми про людину, щастя, життя. Популярними стали пісні-романси “Їхав козак за Дунай” С. Климовського, “Всякому городу нрав і права” Г. Сковороди, “Дивлюсь я на небо” М. Петренка.Серед майстрів іконопису почесне місце належить І. Рутковичу, І. Кондзелевичу та В. Петрановичу. Український портрет др. пол. XVIII ст. за своїми стилістичними ознаками мав багато спільного з іконописом Портрети виконували переважно іконописці. Поєднав засади класицизму з давніми малярськими традиціями В. Боровиковський (1757 - 1825 р.), який працював у двох жанрах: портреті та іконописі. Видатними портретистами XVIII ст. були Д. Левицький (1735 - 1822 рр.), А. Лосенко (1737 - 1773 рр.), К. Головачевський (1735 - 1823 рр.).Формування індустріального суспільства в Україні супроводжувалося складною боротьбою різних суспільно-політичних течій, тенденцій, появою зденаціоналізованих українських підприємців та інтелігенції, які допомагали російським колонізаторам визискувати український народ. За таких умов передова література, освіта стають засобом ідейно-політичної боротьби, важливим чинником пробудження та розвитку соціальної і національної свідомості.