5. Розквіт Київської Русі: Правління Ярослава Мудрого.

Ярослав I Володимирович — Великий князь Київський (1016-1018, 1019-1054)Прагнучи об'єднати всі руські землі під своєю владою, Ярослав Володимирович вів боротьбу проти свого брата Мстислава, але після укладеного 1026 у Городку під Києвом миру, почалося порозуміння і співпраця між братами.Після смерті Мстислава у 1036 році Ярослав об'єднав під своєю владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київської держави, окрім Полоцького князівства. У 1036 р. Ярослав Мудрий розгромив біля Києва печенігів.За правління Ярослава було завершено розпочате Володимиром розширення меж Києва.Для скріплення влади в державі та впорядкування правових та соціальних відносин громадян було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права — Руської Правди.За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія. Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною, він дбав про освіту і культуру свого народу, заснував при Софійському соборі школу і бібліотеку. За його ініціативою почалася в Києві праця над перекладами грецьких та інших книг на церковно-слов’янську мову, переписувано багато книг.

6. Політична трансформація Київської Русі другої половини XI ст. Тріумвірат Ярославичів.

За Ярослава Мудрого Київська Русь досягла піку свого розквіту, встала нарівні з найвпливовішими країнами середньовічної Європи. Турбуючись про подальшу долю своєї держави, за кілька років до смерті Ярослав поділив між синами міста й землі. Київ, Новгород відійшли Ізяславові, Чернігів, Муром - Святославові, Ростов, Переяслав - Всеволодові, Володимир - Ігореві, Смоленськ - В'ячеславові. До того ж запроваджувався новий принцип спадковості - сеньйорат. Це означало, що княжити в Києві мають спершу по черзі всі сини Ярослава, потім онуки старшого сина. У 1054 р. на 76-му році життя помер Ярослав Мудрий. З цього моменту починається зміна форми правління в Давньоруській державі: одноосібна монархія поступово переростає у монархію федеративну. Після смерті батька три брати — Ізяслав, Святослав та Всеволод — уклали між собою політичний союз, утворили тріумвірат і, спільно управляючи державою, забезпечували єдність та безпеку руських земель. Цей унікальний союз проіснував майже двадцять років, але бурхливий розвиток феодалізму, ріст та економічне зміцнення місцевої земельної знаті, породжуючи відцентрові тенденції,підривали його основи. До того ж кожен з тріумвірів був претендентом на першу роль у державі. Значного удару союзу Ярославичів було завдано поразкою руських військ у битві з половцями на р. Альті 1068 р. Ця трагічна подія призвела до захоплення кочівниками Переяславщини, повстання киян проти Ізяслава та різкого загострення суперечностей між тріумвірати. Для стабілізації ситуації у державі брати зібрались у Вишгороді (1072р.). І хоча їм вдалося прийняти важливий спільний документ — загальноруський кодекс юридичних норм "Правду Ярославичів" — це не відновило їхньої колишньої єдності. Вже наступного року Святослав зайняв київський стіл, а його старший брат Ізяслав мусив рятуватися втечею до Польщі, що поставило останню крапку в довгій історії тріумвірату. Протягом 1073-1093 рр. Ярославичі по черзі сідали у великокняже крісло: 1073-1076 рр. — Святослав, 1076-1078 рр. — Ізяслав, 1078-1093 рр. — Всеволод.