5.Дія присадок,нейтралізаторів (плазменних, рідинних, каталітичних та термічних)

Зменшення шкідливого впливу випускних газів на навколишнє середовище може бути досягнено різними методами. Перш за все – вдосконалення саме двигуна. При використанні високосірчистих продуктів доцільна їх переробка заздалегідь з метою зменшення вмісту в них сірчистих сполук. Так, каталітичне гідроочищення дозволяє не тільки знизити вміст шкідливих компонентів у паливах, але й отримувати елементарну сірку, більш чисту й дешеву, ніж природна. Для підвищення повноти згоряння палив, зменшення нагароутворення, шкідливого впливу сірки та інших домішок застосовують присадки – речовини, введення яких в палива в невеликих кількостях (до 1%) дозволяє покращити умови згоряння палив.

Використовують наступні присадки: органічні, солі жирних кислот, що розчиняються у паливі, або мінеральні, водорозчинні, які при введенні у паливо утворюють з ними емульсії. Розроблені поліфункціональні комплексні присадки, що покращують ряд властивостей палив.

Зниження токсичності відпрацьованих газів може бути досягнуто їх нейтралізацією різними методами. Дія каталітичних нейтралізаторів грунтується на безполум’яному окисленні продуктів неповного згоряння – СО та CxHy в CO2 та H2O, а також на розташуванні сполук NOx на початкові речовини– N2 та О2. Як каталізатори використовують оксидні каталізатори – суміш марганцю та оксиду міді, хрому, заліза (при t ≤ 150°C) або кераміку, покриту платиною або паладієм, V2O5 (при t ≥300°C).

В плазменних нейтралізаторах СО, альдегіди CxHy, суспензії палив окислюються до СО2 та Н2О при згорянні в полум’ї, отриманому при спалю-ванні додаткового палива або при включенні електричного нагрівача. Однак при цьому у відпрацьованих газах залишаються оксиди азоту.

Принцип дії рідинних нейтралізаторів полягає в пропусканні відпрацьованих газів через прошарок рідини, частіше всього – воду. При цьому знешкоджуються лише розчинені шкідливі речовини: альдегіди, оксиди сірки, вищі оксиди азоту; затримуються сажа, рідкі аерозолі (масло, паливо), недоліком є наявність в газах NOx, CO, CxHy. Більш повне поглинання домішок може бути досягнене використанням розчинів NH3, NaOH, NaCO3 з MnO4, етаноламінів або твердих сорбентів.

Термічний нейтралізатор є камерою згоряння, яка розміщується у випускному тракті двигуна для допалювання продукту неповного згоряння палива – СН та СО. Він може встановлюватися на місці випускного трубопроводу та виконувати його функції. Реакції окислення СО та СН протікають достатньо швидко при температурі вище 830°С та при наявності в зоні реакцій незв’язаного кисню. Термічні нейтралізатори застосовуються на двигунах з примусовим займанням, в яких необхідна для ефективного протікання термічних реакцій окислення температура забезпечується без подання додаткового палива. Й без того висока температура випускних газів у цих двигунах підвищується у зоні реакції в результаті догоряння частини СН та СО, концентрація якого значно вища, ніж у дизелів.

15. Характеристика сільського господарства.

Сільське́ господа́рство (с/г) — галузь народного господарства, направлена на забезпечення населення продовольством і отримання сировини для цілого ряду галузей промисловості. Галузь є однією з найважливіших, представлена практично у всіх країнах. У світовому сільському господарстві зайнято близько 1,1 млрд. економічно активного населення (ЕАН).

Сільське господарство, — обробка землі (для отримання\підвищення врожаїв) і вирощування свійських тварин. Сільськогосподарські культури потрібні людині для харчування, годівлі тварин і одержання волокна (бавовни і сизалю). Тварин вирощують заради вовни, молока, м'яса чи органічних відходів (як палива). Сільське господарство варіюється від маленьких підсобних господарств і ферм до великих с/г артілей і колективних господарств. Роль сільського господарства в економіці країни або регіону показує її структуру і рівень розвитку. Як показник ролі сільського господарства в економіці застосовують частку зайнятого в сільському господарстві економічно активного населення, а також питому вагу сільського господарства в структурі ВВП. Ці показники достатньо високі в більшості країн що розвиваються, де в сільському господарстві зайнято більше половини ЕАН (Економічно Активного Населення). Сільське господарство в таких країнах йде по екстенсивному шляху розвитку, тобто збільшення продукції досягається розширенням посівних площ, збільшенням поголів'я ВРХ, збільшення числа зайнятого населення у сільському господарстві. У таких країнах, економіки яких відносяться до типу аграрних, низькі показники механізації, хімізації, меліорації і ін.

Найбільш високого рівня досягло сільське господарство розвинених країн Європи і Північної Америки, що вступили в постіндустріальну стадію.

• Галузі с/г та їх головні ознаки.

Сільське господарство входить до складу агропромислового комплексу і включає такі основні галузі:

-Рослинництво. Галузь підрозділяється на підгалузі по вигляду вирощуваних рослин:

зернові культури (пшениця, ячмінь, жито, овес, рис, кукурудза, гречка, сорго та ін.);

зернобобові культури (горох, квасоля, сочевиця, соєві боби та ін.);

кормові культури (однорічні та багаторічні трави, силосні культури, кормові коренеплоди, кормові баштанні культури);

технічні культури: а) харчові культури (цукровий очерет, цукровий буряк, крохмаловмісні культури, лікарські рослини); б) текстильні культури (бавовник, льон, джут, коноплі); в) каучуконоси (гевея);

овоче-баштанні культури: а) картопля, б) листові культури (капуста, салат, шпинат, кріп, листова петрушка і ін.); в) плодові культури (томат, огірок, гарбуз, кабачок, патисон, баклажан, перець); г) цибулинні культури (цибуля і часник); д) коренеплоди (морква, столові буряк, пастернак, петрушка, селера, ріпа, редиска, редька та ін.); е) баштанні культури (кавун, диня, гарбуз та ін.);

цитрусові культури (апельсин, грейпфрут, мандарин, лимон, бергамот та ін.);

тонізуючі культури (наркотичні культури, чай, кава, какао);

олійні і ефіроолійні культури: а) олійні культури (соняшник, рицина, гірчиця, ріпак, кунжут, рижій (рослина), коноплі, льон, кокосова пальма, олійна пальма, оливкове дерево); б) ефіроолійні культури (коріандр, аніс, кмин та ін.);

виноградарство;

садівництво; грибництво.

-Тваринництво

скотарство (вирощування великої рогатої худоби); вівчарство; козівництво; конярство; бджільництво; джмільництво; звірівництво; оленярство; птахівництво; верблюдівництво; шовківництво; свинарство; кролівництво;

Рибальство.

Як галузь господарства сільське господарство має такі основні особливості:

-Економічний процес відтворення переплітається з природним процесом зростання і розвитку живих організмів, що розвиваються на основі біологічних законів.

-Циклічний процес природного зростання і розвитку рослин і тварин зумовив сезонність сільськогосподарської праці.

На відміну від промисловості технологічний процес в сільському господарстві тісно пов'язаний з природою, де земля виступає в ролі головного засобу виробництва.

• Сучасні проблеми с/г виробництва.

Сільське господарство має більший вплив на природне середовище, ніж будь-яка інша галузь народного господарства. Причина цього в тому, що сільське господарство вимагає величезних площ. В результаті зазнають змін ландшафти цілих континентів.

Сільськогосподарські ландшафти виявились нестійкими, що призвело до ряду локальних і регіональних екологічних катастроф. Так, неправильна меліорація стала причиною засолення ґрунтів і втрати більшої частини оброблюваних земель Межиріччя, обширне розорювання викликало пилові бурі в Казахстані та США, випасання худоби і землеробство призвело до опустелювання в зоні Африки.

Найсильніше на природне середовище впливає землеробство. Чинники його впливу такі: зведення природної рослинності на сільгоспугіддя; обробка (опушення) ґрунту, особливо із застосуванням відвального плуга; застосування мінеральних добрив і отрутохімікатів; меліорація земель.

Великий вплив на ґрунти призводить до: руйнування ґрунтових екосистем; втрати гумусу; руйнування структури і ущільнення ґрунту; водяної і вітрової ерозії ґрунтів;

Існують певні способи і технології ведення сільського господарства, які пом'якшують або повністю усувають негативні чинники, наприклад, технології точного землеробства.

Тваринництво впливає на природу менше. Його вплив такій:

перевипасання — тобто випас худоби на пасовищах в кількостях, що перевищують здатність системи до відновлення;

неперероблені відходи тваринницьких комплексів.

До загальних порушень, які викликає сільськогосподарська діяльність, можна віднести: забруднення поверхневих вод (річок, озер, морів) і деградація водних екосистем при евтрофікації; забруднення ґрунтових вод; зведення лісів і деградація лісових екосистем (збезлісення); порушення водного режиму на значних територіях (при осушенні або зрошуванні); опустелювання внаслідок комплексного порушення структури ґрунтів і рослинного покриву; знищення природних місць проживання багатьох видів живих організмів і, як наслідок, вимирання та зникнення рідкісних видів.

• Заходи поліпшення родючості грунтів (хімічна меліорація, гідромеліорація, осушення)

Меліора́ція — цілеспрямоване поліпшення властивостей природно-територіальних комплексів з метою оптимального використання потенціалу ґрунтів, вод, клімату, рельєфу та рослинності. Меліорація відрізняється від звичайних агротехнічних прийомів тривалим і інтенсивнішим впливом на об'єкти меліорації.

До меліорації належать осушення й зрошення земель, регулювання річок і поверхневого стоку вод, закріплення пісків і ярів тощо. Меліорація — комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.

Хімічна меліорація- система прийомів хім. впливу на грунт для поліпшення її властивостей і підвищення врожайності с.-г. культур. Способи хімічної меліорації: вапнування грунтів (в основному дерново-підзолистих та ін з кислою реакцією) - внесення вапняних добрив для усунення надлишкової кислотності; гіпсування грунтів (солонців і солонцевих) - внесення гіпсу для зниження лужності грунтів (з нейтральною і лужною реакцією) - підкислення грунтів (внесення, дисульфат натрію тощо), призначених для вирощування деяких рослин, напр. чаю. До хімічної меліорації відносять також внесення органічних і мінеральних добрив у великих дозах, що призводить до докорінного поліпшення меліорованих грунтів, напр. піщаних. X. м. зазвичай поєднують з гідротехнічної меліорацією (напр., промиванням солонців) і оптимізаційної обробкою грунту.

Гідротехнична меліорація, ( гідромеліорація) - система заходів докорінного поліпшення несприятливого водного режиму с. х. земель. Основні види гідротехнічні меліорації: зрошення, осушення і обводнення. Гідромеліорація сприяє підвищенню родючості грунтів і поліпшенню природних умов землеробства. Гідротехнічна меліорація дає можливість не тільки регулювати водний режим грунту, а й впливає на її повітряний, тепловий, сольовий і мікробіологічні режими, забезпечує стійкість сільськогосподарського виробництва, дозволяє продуктивно використовувати землі. Проводиться в поєднанні з освоєнням і правильним використанням земель (сівозміни, підбір культур і сортів, інтенсивна технологія обробітку і т. п.). Гідротехнічна меліорація передбачає будівництво гідротехнічних споруд, для боротьби з водною ерозією грунту - терасування схилів, пристрій на них водозбірних каналів, створення захисних лісових насаджень.