Слова праслов’янського лексичного фонду

Другий шар споконвічної лексики становлять слова, що належать до спільнослов’янського (праслов’янського) лексичного фонду. Ці слова живуть багато століть і з найдавніших часів належать не тільки українській мові, а й іншим сучасним слов’янським мовам. Наприклад, українське слово мати в російській мать, в білоруській – маці, в польській – matka, в чеській – mati, в болгарській – майка, в сербській – мājка.

Праслов’янська лексика становить основу, або ядро, словникового складу сучасної української мови. В ній виділяються ті самі тематичні групи, що й серед лексики індоєвропейської. Спільнослов’янські слова означають назви членів родини, обрядів: чоловік, невістка, отець, молода, весілля, купала; назви людей, тварин, птахів: людина, чоловік, ведмідь, голуб, кінь, птиця; частини тіла людей, тварин: голова, чоло, палець, рука, очі, хвіст; предмети або явища зовнішнього світу: земля, вода, ліс, вогонь; назви засобів праці, продуктів праці, зброї: борона, вила, ніж, невід, весло, меч, пряжа, борошно, пшениця, жито, пиво; пори року, доби: весна, зима, літо, ніч, день; назви процесів, станів, дій: робити, стати, сіяти, співати, грати; назви різноманітних ознак, якостей, властивостей, чисел: білий, добрий, злий, один, два, п’ять, дев’ять. На спільнослов’янському ґрунті з’явилось особливо багато слів, що позначають абстрактні поняття: воля, милість, блуд, диво, добро, горе, гнів, сором, гріх, душа, правда, свобода, користь, ласка, кривда, радість, пам’ять, честь, кара.

Багато слів із праслов’янського лексичного фонду в одних слов’янських мовах не ввійшли в нову літературну мову, зберігаються лише в діалектах, в народних піснях як діалектизми або архаїзми, в інших мовах вони стали основними в літературній мові. Наприклад, в українській, польській, білоруській і в чеській мовах закріпилося в літературній мові слово ранок або раніца, а в російській, болгарській, сербській мовах – утро, jутро. В польській мові jutro означає завтра.

За приблизними підрахунками мовознавців, спільнослов’янських слів у сучасних слов’янських мовах є від 1700 до 2000. Якщо сучасний слов’янин (українець, росіянин, поляк та інший) в середньому використовує в повсякденному спілкуванні шість-сім тисяч слів, то приблизно одну третину з них складають спільнослов’янські слова.

Проблема існування спільносхіднослов’янських слів у складі споконвічної лексики

У вітчизняному мовознавстві тривалий час була поширена думка про існування у складі споконвічної лексики слів, спільних для всіх східнослов’янських мов. “Від давньоруської мови, на основі якої сформувалися всі сучасні братні східнослов’янські мови – російська, українська і білоруська, разом з спільнослов’янською лексикою українська мова успадкувала й багато східнослов’янських слів, тобто таких, що виникли в період існування східнослов’янської мовної єдності, наприклад: сім’я, ківш, коромисло, білка, собака, хороший, сизий, сорок, дев’яносто, сто та ін.” (Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. - К.:Вища школа, 1972.- С.37).

Однак глибоке вивчення проблеми походження української мови дало змогу сучасним дослідникам дійти висновку, що “погляд на давньоруську мову як живу мову, спільну для трьох східнослов’янських народів, є не науковим. Серед багатьох дослідників утверджується думка, що історія української мови почалася майже рівночасно з історією праслов’янської мови ” (Сербенська О., Волощак М. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем. - К.:Видавничий центр “Просвіта”, 2001.-С.116).

Це дає підстави мовознавцям не виділяти у складі споконвічної української лексики спільносхіднослов’янські слова (Сучасна українська літературна мова: Підручник /За ред. А. П. Грищенка. - К.: Вища школа, 1997.-С.175).