Лексикографія § 14. Лексикографія української мови План

1. Зміст терміна „лексикографія”. Предмет розділу „Лексикографія”.

2. Значення словників.

3. Типи словників за характером викладу матеріалу.

4. Енциклопедичні словники, різновиди їх.

5. Філологічні словники одномовні і двомовні, різновиди їх.

Термін лексикографія (від гр. lexikon – словник, grapho – пишу) багатозначний. Він називає: а) розділ мовознавства, що визначає теоретичні принципи укладання словників, вивчає типи словників; б) процес збирання слів певної мови й упорядкування їх, опис словникового матеріалу; в) сукупність словників певної мови і наукових праць із цієї галузі. Коротко зміст розділу лексикографія визначають кількома словами: це наука про словники. А що це – словник? Слово словник вживається у двох значеннях, називаючи 1) словниковий склад мови (лексику) і 2) довідкове зібрання у формі книги (тепер і в комп’ютерному варіанті) слів, інших мовних одиниць з інформацією про їхнє значення, вживання, будову, походження тощо чи з перекладом їх на іншу мову або про поняття та предмети, що словами позначаються.¹

Звичайно, безпосередньо з лексикографією пов’язується друге значення слова словник.

Важко уявити сучасну освічену людину, яка не користувалася б словниками.

Словники розширюють світогляд людей: у цих книгах представлені знання із різних галузей науки, техніки, мистецтва, якими володіє людство у певну епоху. Їх заслужено називають супутниками цивілізації.

Словники відіграють значну роль у нормалізації мови, в поширенні мовних норм, у піднесені мовної культури. Вони служать довідниками про те, як правильно вимовляти і писати слова, як тлумачити значення слів, як виникло це значення, якого походження слово, як слово перекладається на інші мови. одночасно словники подають норми наголошення слів правопису.

Цінну пораду постійно користуватися словниками для поповнення знань, для піднесення культури мовлення образно висловив поет-академік М.Т.Рильський: Не бійтесь заглядати у словник –

Це пишний яр, а не сумне провалля.

Збирайте, як дбайливий садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Словники української мови складались, починаючи з ХV ст. Сьогодні українська мова має словники різних типів.

Залежно від призначення й характеру пояснення словникового матеріалу словники поділяють на е н ц и к л о п е д и ч н і та л і н г в і с т и ч н і.

В енциклопедичних словниках, або енциклопедіях (від гр. еnkyklopaideia – коло загальноосвітніх знань, містяться відомості зі всіх чи окремих галузей знань. У них подається опис предметів, явищ, подій, інформація про видатних державних і політичних діячів, учених, митців.

Енциклопедичні словники є загальні (або універсальні) і галузеві (або спеціальні). Прикладами загальних енциклопедій в українській мові є УРЕ (Українська Радянська Енциклопедія), яка вийшла двома виданнями: перше видання в 17 томах здійснено у 1959 – 1965 рр., друге – у 12 томах у 1977 – 1985 рр. українською й російською мовами; Український Радянський Енциклопедичний Словник у трьох томах, що виходив у 1966-1968 рр. та в 1985-1987 рр. ; Дитяча енциклопедія.

Зразок статті з УРЕ:

Абсурд (від лат. аbsurdus – немилозвучний, безглуздий) – 1) У повсякденному слововживанні – нісенітниця. 2) В математиці та логіці – твердження, що не має ніякого смислу в межах даної теоретичної системи, принципово несумісне з нею. Проте твердження, яке є А. у даній системі, мовже в певних випадках мати смисл в іншій.

Біле озеро – озеро на Пн. Волинської обл. УРСР. Пл. 3,5 км², найбільша глиб. 13,5 м. Протокою з’єднане з Дніпровсько-Бузьким каналом. Живлення за рахунок підземних вод та водообміну з Прип’яттю. Рибальство.

1993 року в Україні зусиллями Наукового товариства ім..Т.Г.Шевченка у Львові та Фонду Енциклопедії Українознавства почала виходити „Енциклопедія Українознавства. Словникова частина”. Це репринтне відтворення видання 1955-1984 рр., укладеного провідними українськими вченими, котрі вимушені були жити й працювати в еміграції. Головний редактор – професор, доктор Володимир Кубійович. “Енциклопедія Українознавства” – невичерпне джерело наукової інформації про матеріальне, культурне й політичне життя українського народу з незапам’ятних часів аж до 60-х років ХХ ст.”¹

Галузеві енциклопедії є зібранням і систематизацією знань, що стосуються певної галузі науки, техніки. Такими є медична, педагогічна, сільськогосподарська, хімічна, фізична і т.п. енциклопедії.

У 2000-му р. у видавництві „Українська енциклопедія ім.М.П.Бажана” побачила світ галузева енциклопедія з української мови – “Українська мова . Енциклопедія”. В анотації до праці зазначено, що в ній „на основі досягнень сучасного мовознавства подано відомості про українську мову та українське мовознавство, у праці розкрито термінологічні одиниці, номенклатурні одиниці, розглянуто різні аспекти опису української мови, подано основні поняття загального мовознавства. Багато статей присвячено мовознавцям, письменникам, які зробили істотний внесок у розвиток української мови, мовознавчої науки в цілому. Вміщено статті про установи та організації, друковані органи, які ведуть дослідження і пропаганду української мови. Книга містить 1797 статей, карту говорів української мови та ілюстративний матеріал”.²

Вихід у світ названої праці – свідчення досягнень українського мовознавства й одночасно вагомий внесок у його розвиток.

Підготовлена праця великим колективом учених Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні, Інституту української мови НАН України.

В лінгвістичних словниках пояснюється слово.

Роль лінгвістичних словників у вивченні системи мови величезна, адже в них вона представлена найбільш наочно: слова розміщені за алфавітом, розкривається загальна семантична структура слова, визначаються основні типи його зв’язків з іншими словами, подається повний перелік характерних ознак слова на різних рівнях загальномовної системи, визначаються головні стилістичні властивості, наводиться (як правило) великий ілюстративний матеріал.

Лінгвістичні словники є одномовними, двомовними, багатомовними.

В одномовних словниках у певному аспекті розкриваються особливості слів, що вживаються в одній, певній мові. Залежно від аспекту характеристики слова та призначення словника розрізняють одномовні словники таких типів: тлумачні, історичні, орфоепічні, орфографічні, етимологічні, словники іншомовних слів, термінологічні, граматичні, частотні, діалектні, словники мови окремих письменників, ономастичні, словотвірні, морфемні, словники синонімів, омонімів, паронімів, антонімів, перефраз, фразеологічні.

Охарактеризуємо (хоча б коротко) найважливіші типи лінгвістичних словників.

Т л у м а ч н и й словник – це словник, у якому засобами рідної мови розкриваються лексичні значення слова, відзначаються граматичні і стилістичні особливості його, наводяться зразки вживання слова з кожним із наведених значень. Таким в українській мові є одинадцятитомний "Словник української мови" (1970 - 1980 р.р.), у якому вміщено більше як 134 000 слів. Словник підготовлений працівниками Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні АН України і виданий у вид-ві “Наукова думка”. У 1983 він був відзначений Державною премією СРСР.

У І978 р. у вид-ві "Радянська школа" вийшов „Короткий тлумачний словник української мови”, підготовлений колективом авторів, відповідальний редактор – Л.Л.Гумецька. Словник вміщує загальновживану лексику та фразеологію, призначений він для учнів та вчителів загальноосвітніх шкіл.

Говорячи про тлумачні словники української мови, не можна не згадати "Словарь української мови”, упорядкований і редагований Б.Грінченком, виданий у 1907-1909 рр., перевиданий фотомеханічним способом у 1958- 1959рр., у 90-х роках ХХ ст. У чотирьох томах словника вміщено близько 70 000 слів. Серед них є діалектні, застарілі на сьогодні слова. Словник розкриває їх значення й одночасно подає граматичну характеристику та переклад на російську мову. У наш час словник має значення як видання, що представляє широке зібрання матеріалів живої народної мови певного періоду, як зразок досягнень в галузі української лексикографії початку ХХ ст. Для порівняння наведемо статті із "Словника української мови" (І) і "Словаря української мови” (ІІ).

І. Академік, а, ч. 1. Член академії наук (ілюстрації). // Звання вченого, художника, скульптора і т.ін., обраного членом відповідної академії.

2. заст., зах. Студент університету (Ілюстрації).

ІІ. Академік, ка,м. 1) Академик, член академії. 2) Студент университета. Желех.

І. Велетень, тня, ч. 1. Величезного зросту і сили людина, в народних повір”ях і легендах (ілюстрації).

2. перен. Предмет або істота, що своїми розмірами значно переважає інші подібні предмети, істоти (ілюстрації).

3. перен. Про людину, яка зробила або робить щось надзвичайне, що вимагає великих здібностей, праці, мужності, великого напруження сил (ілюстрації). // Людина, надзвичайно видатна в певній галузі (ілюстрації).

ІІ. Велетень, тня, м. Великанъ, исполинъ, гигантъ (ілюстрації).

2001 року, до 10-ї річниці проголошення незалежності України, у Київському видавництві „Перун” вийшов однотомний „Великий тлумачний словник української мови”, автором, керівником проекту та головним редактором якого є В.Г.Бусел. Крім нього, над словником працювали як редактори й укладачі М.Д.Василега-Дерибас, О.В.Дмитрієв, Г.В.Латник, Г.В.Степенко, Л.П.Тютюнник. Словник вміщує 170 000 слів, у т.ч. і такі, що ввійшли в мовну практику українців у 80-90 рр. ХХ ст.

У словнику представлена лексика з різних галузей науки, техніки, культури. На відміну від інших словників, у деякі статті його введено енциклопедичні дані.

Як відзначено в анотації, словник є універсальним довідником із сучасної української мови. У ньому об’єднано академічну повноту мовної лексики з лаконічною формою однотомного видання.

Словник розрахований на широке коло користувачів. Відзначаючи позитивні якості видання, все ж зазначимо, що словник значно виграв би, якби містив відповідні ілюстративні матеріали.

Е т и м о л ог і ч н і словники розкривають відомості про походження слів, первісне значення їх, подають найдавніші форми слова та відзначають звукові зміни, яких зазнавало слово у процесі свого життя, зв’язки слова з відповідним словом в інших мовах. Таким в українській мові має бути семитомний «Етимологічний словник української мови», чотири томи якого вийшли в світ у 1982 (І), 1985 (ІІ), 1989 (ІІІ), 2003 (IV, дуже малим тиражем) роках.

Словники і н ш о м о в н и х с л і в фіксують слова, засвоєні рідною мовою з інших мов, відзначають, з якої мови і якого слова, його форми засвоєне кожне слово, через посередництво якої мови відбулось засвоєння; розкривають його значення. Отже, ці словники поєднують особливості етимологічних і тлумачних словників. У 1974 р. Головна редакція УРЕ АН УРСР випустила «Словник іншомовних слів» за редакцією чл.-кор. АН УРСР О. С. Мельничука. У словнику зібрано і подано пояснення часто вживаних іншомовних слів і термінів із різних галузей науки, всього близько 24000 слів. Словник призначений для найширших кіл громадськості. До 1987 р. він був тричі перевиданий.

Зразок статті із названого «Словника іншомовних слів»:

Альтернатива (франц. alternative, від лат. alterno – чергую, змінюю) – необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну; кожна з цих можливостей.

Пакт (від лат. pactum – договір) – 1) Міжнародний договір, який має велике політичне значення. 2) В буржуазних країнах – угоди між політичними партіями, профспілками та іншими організаціями про спільний виступ на виборах тощо.

У 2000 р. у видавництві «Наукова думка» під рубрикою «Словники України» вийшов «Словник іншомовних слів», у якому вміщено близько 10000 слів, уживаних у різних мовних стилях. Тлумачення багатьох слів переглянуто відповідно до сучасного розуміння їх. Уклали словник С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута.

Під егідою Київської міської державної адміністрації в серії «Бібліотека державного службовця» побачив світ «Словник іншомовних слів» (Київ, видавництво «Довіра», УНВЦ³ «Рідна мова», 2000). У ньому зафіксовано 23 тисячі слів та термінологічних словосполучень. Над укладанням словника працювали Л. О. Пустовіт, О. І. Скопненко, П. М. Сюта, Т. В. Цимбалюк.

О р ф о г р а ф і ч н і словники подають відомості про нормативне написання слів і їх граматичних форм, граматико-стилістичну характеристику слова. В українській лексикографії є орфографічні словники різного призначення: для початкової школи, для загальноосвітньої середньої школи, для широких кіл громадськості. Найбільш повним із них є «Орфографічний словник української мови» за ред.С.І.Головащука і В.М.Русанівського. У ньому зареєстровано близько 114000 слів, вийшов він у видавництві “Наукова думка” 1975 року. Зразки статей із цього словника:

відвезти^/, -зу^/, -зе^/ш, -зе^имо^/, -зе^ите^/; мин. -віз, -везла^/,

відве^/рнення, -я,

дисципліно^/ваність, -ності, ор. –ністю

перекриття^/, -я, р. мн. –итті^/в і –ить.

Лексика, вміщена у вищеназваному словнику, була основою для нового видання “Орфографічного словника української мови”, що опублікований видавництвом “Довіра” у 1994 р. під рубрикою “Словники України”. Уклали його С. І. Головащук, М. М. Пещак, В. М. Русанівський, О. О. Тараненко. Словник містить близько 120000 слів.

Друге видання цього словника було здійснене в 1999 р., а в 2002 р. в межах проекту “Словники України” з’явилось третє, перероблене і доповнене, видання словника. Назва його – “Український орфографічний словник”.

Текст словника охоплює близько 143000 слів, що належать до загальновживаної, термінологічної та ономастичної лексики. Відповідно до сучасних вимог словник готувався до видання по-новому - на основі комп’ютерної лексико-парадигматичної бази Українського мовно-інформаційного фонду НАН України, у якій, крім правопису, подано загальні граматичні відомості про слово, про належність його до певного типу словозміни. Словник укладений мовознавцями М.М.Пещак, В.М.Русанівським, В.В.Чумаком, І.В.Шевченком, Л.Л.Шевченко, Т.М.Ярун і схвалений вченими радами Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні та Українського мовно-інформаційного фонду НАН України.

Зразки словникових статей:

мо^/влений розсі^/в, -у

мовленнє^/вий розсіва^/льник, -а

мо^/влення розсіва^/ти, -а^/ю, -а^/єш

розсікти^/, -ічу^/, -іче^/ш, -ічемо^/

-ічете^/, мин. - і^/к, -ікла^/, нак. -ічи^/.

Орфографічні словники одночасно є довідниками про нормативне наголошення слів: наголос позначений у кожному реєстровому слові, у похідній граматичній формі.

О р ф о е п і ч н і словники інформують про правильну літературну вимову і наголошення слів, їх форм. Слова і їх форми чи частини, що мають вимовні особливості, подаються фонетичною транскрипцією.

Українська літературна мова у своєму розпорядженні має такі орфоепічні словники: “Українська літературна вимова і наголос. Словник-довідник”. – К.: “Наукова думка”, 1973 (близько 50000 слів); М.І.Погрібний.Орфоепічний словник. – К.: “Радянська школа”, 1984 та “Словник наголосів”. – К.: “Радянська школа”, 1959 (1 вид.), 1964 (ІІ вид.) та того самого автора “Орфоепічний словник”. – К.: “Радянська школа”, 1984.

Зразок статей із словника “Українська літературна вимова і наголос”:

відвезти^/ ве^и, -зу^/, -зе^/ш, -зе^имо^/, -зе^ите^/, -зу^/ть; мин. ч. віз, ве^изла^/, ве^изло^/, ве^изли^/; нак. сп. вези^/

відве^/рнення не^ин':а

лю^/дство л'удзство, ва

розжа^/лобити ж:а, бе^и, блю, би^еш.

С л о в о т в о р ч и й словник є реєстром похідних слів і довідником про те, на основі якого слова утворене кожне із них, за допомогою якого словотвірного засобу, до якого словотвірного гнізда воно входить. Слова розміщені у такому словнику словотвірними гніздами (тобто сукупністю споріднених слів; першим розміщене непохідне слово, що виступає основою для творення інших слів; кожне попереднє слово є основою для утворення наступного слова (наступних слів). У кожному похідному слові виділені твірна основа і словотвірний засіб.

Сучасна українська мова не має словотворчого словника. Невеликий обсягом такий словник міститься у праці В. О. Горпинича “Будова слова і словотвір”⁴.

Довідником для з’ясування особливостей творення багатьох українських слів може бути, крім названого, “Школьный словообразовательный словарь русского языка» О. М. Тихонова (Посібник для учителів. М.: «Просвещение»; 1978р. – І видання, 1986 р. – ІІ видання); його ж двотомний «Слово-образовательный словарь русского языка», що містить 145000 слів, побачив світ у 1985 р.

Зразок статті із словотворчого словника:

колос-ист/ий/  колосист-ість

колос-итися  за-колоситися

к олос колос-інн/я/

колос-ся

колос-ок колосоч-ок

колоск-ов/ий/

Т е р м і н о л о г і ч н і словники – це словники, в яких зібрані й систематизовані терміни, вживані в певній галузі науки, розтлумачено їх семантику, визначено походження. Такі словники можуть бути одномовними і двомовними (перекладними).

Українська мова має термінологічні словники із багатьох галузей науки: мінералогії, біології, медицини, математики, теплотехніки та газотехніки, літературознавства, мовознавства, спорту.

“Словник лінгвістичних термінів”, складений Є.В.Кротевичем та Н.С.Родзевич, вийшов у видавництві АН УРСР у 1957 р.; під такою ж назвою у 1985 р. у видавництві “Вища школа” в Києві побачив світ словник, складений Д.І.Ганичем та І.С.Олійником. Останній є двомовним – українсько-російським перекладним словником і, звичайно, тлумачним. Зразок статті із нього:

Абзац, абзац (нім. Аbsatz – уступ). 1. Відступ управо в початковому рядку друкованого чи рукописного тексту; новий рядок. 2. Частина друкованого чи рукописного тексту від одного відступу до іншого, що складається з одного чи кількох речень і характеризується єдністю й відносною закінченістю змісту.

Нуль звука, ноль звука. Відсутність звука у складі морфеми, що виступає як показник граматичного значення при чергуванні. Наприклад: вбирати – обрати, посилати – послати, умерти – умру.

Вагомим внеском в українську лексикографію є “Педагогічний словник” за редакцією академіка АПН України М.Д.Ярмаченка, створений колективом учених Інституту педагогіки АПН України (2001). Як відзначено в передмові, метою праці є дати читачеві інформацію з питань освіти, навчання й виховання підростаючих поколінь, про те, чим здавна славилася Україна, починаючи із славетних часів запорізького козацтва, яке збагатило українську народну педагогіку ідеями високого гуманізму і справжнього демократизму, легендарної героїчності і мужності, великого народного гуманізму стосовно друзів і всеспопеляючого сарказму щодо ворогів і недругів⁵.

У словнику, крім педагогічної термінології, досить широко представлена інформація про видатних учених-педагогів різних народів. Ця інформація значною мірою уподібнює словник до енциклопедії.

Досить корисним є “Словник труднощів української мови”, що побачив світ у Київському видавництві “Радянська школа” в 1980 р. У словнику вміщено біля 15000 слів, які викликають у користувачів труднощі чи то стосовно правопису, чи то стосовно їх значення. В усіх словах фіксується наголос, дається граматична і стилістична характеристика слів, наводяться зразки можливої сполучуваності, розкриваються особливості синтаксичного керування.

Уклали словник мовознавці Д.Г.Гринчишин, А.О.Капелюшний, О.М.Пазяк, О.А.Сербенська, З.М.Терлак; загальну редакцію здійснила С.Я.Єрмоленко.

Зразки словникових статей:

Е^/лла, -и, ор. –ою, кл. Е^/лло.

Елліністи^/чний – е^/ллінський.

Розрізняються значенням. Елліністи^/чний – який стосується еллінізму, епохи розквіту змішаної греко-східної культури, властивий еллінізму. Елліністична культура (епоха, риси).

Еллінський. Який стосується еллінів, властивий їм. Еллінський театр.

1996 р. У Львівському видавництві “Фенікс” опубліковано “Словник омонімів української мови”, підготовлений О.Демською та І.Кульчицьким. У ньому зібрано понад 6000 лексичних та лексико-граматичних омонімів. Словник укладено, як зазначено в анотації, “за авторською комп’ютерною програмою, що є одним із перших кроків у застосуванні сучасних інформаційно-пошукових систем до практичної лексикографії. Словник було визнано одним із кращих з-поміж поданих на конкурс, організований Міністерством освіти України та Міжнародним фондом “Відродження” в рамках програми “Трансформація гуманітарної освіти в Україні”.⁶

Характеристика зібраних омонімів здійснюється шляхом розкриття лексичного значення, головних граматичних ознак повнозначних слів та визначення належності неповнозначних слів до частин мови.

Кожне реєстрове слово позначене римськими цифрами (І, ІІ...), що визначають кількість омонімічних слів. Дуже бажані були б ілюстрації вживання омонімів у широкому контексті.

Зразки словникових статей:

АНІС І, а, ч. 1. Однорічна трав’яниста ефіроносна рослина. 2.Насіння.

АНІС ІІ, у, ч. 1.Сорт яблуні. 2.Плоди цієї яблуні.

О І, прийм.

О ІІ, виг.

“Словник паронімів української мови” укладений мовознавцями Гринчишиним Д.Г. та Сербенською О.А. Він включає близькі за звучанням, але різні за значенням слова, які найчастіше вживаються у практиці спілкування різного рівня (в навчальному процесі, науково-популярних і публіцистичних працях, ЗМІ, художній літературі, розмовному мовленні).

Заслуговує схвалення принцип побудови словника: у словниковій статті відзначено корінь, розкрито значення, наведено зразки словосполучуваності та вживання в літературі кожного із паронімів.

Зразки статей:

цитатний // цитований

Спільний корінь цит-, суфікс -н-; розрізняються суфіксами -ат-, -ова-.

Цитатний, а, е. Який цитується з цитат: Дехто з учнів захоплюється складанням цитатних планів до тем (УМЛШ, 1984, № 4,61).

У спол.: Ц. матеріал, план (твору), конспект, реферат.

Цитований, а, е. Який цитується: Укладачі книжки “Тисяча крилатих виразів” не тільки подають першоджерела цитованих виразів, але й ілюструють прикладами з різних творів української літератури... (Вітч., 1964, №11, 205).

У спол. Ц. праця, підручник, стаття, уривок, твір, вірш, джерело, слово.

Словник побачив світ у видавництві “Радянська школа” в1986р.

С и н о н і м і ч н е багатство української мови зафіксоване в кількох словниках. Слова у них подаються синонімічними рядами, реєстр яких здійснюється за стрижневим словом (домінантою). В українському мовознавстві було чимало спроб укладання синонімічних словників, та окремою книгою вперше побачила світ праця П.М.Деркача “Короткий словник синонімів української мови” (1960 р.), в ній подано 4279 синонімічних рядів.

“Практичний словник синонімів української мови” Святослава Караванського в авторській редакції опублікований у 1995 р. в Українсько-канадському спільному підприємстві “Кобза”. Містить він близько 15000 синонімічних рядів. Даний словник – це порадник, який дає змогу підібрати слова з однаковим значенням – дублети або понятійні синоніми, а також слова, що, маючи тотожне значення, відрізняються одне від одного специфічним забарвленням, адже кожний мовний стиль вимагає відповідної лексики. Таку лексику мовець знайде у словнику С. Караванського, про що свідчить і поданий синонімічний ряд:

бурхливий, буремний; (вітер) буйний; (розвій) нестримний.

Під рубрикою “Словники України” в 1999 р. у видавництві “Наукова думка” (м. Київ) вийшов “Словник синонімів української мови” у двох томах.

Словник підготовлений працівниками Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні та Інституту української мови Національної академії наук України. У словнику вміщено близько 9200 синонімічних рядів, кожен із яких включає окремі слова або окремі значення слів, стійкі словосполучення. Компоненти синонімічного ряду характеризуються з погляду семантики, граматики, стилістики; подані зразки вживання синонімів у художній, публіцистичній, науковій літературі чи просто в окремих словосполученнях.

“Словник антонімів” Л.М.Полюги (Київ, Радянська школа, 1987) містить 2000 антонімічних пар. У словнику розкривається лексичне значення членів антонімічних пар, наведено зразки їх сполучуваності, приклади вживання їх у тексті. Окремо розглядається антонімія суфіксів і префіксів.

РАЗОМ ↓↑ НАРІЗНО

Вкупі з ким-, чим-н, Роздрібно, кожен відокремлений,

нарізно,

сукупно, гуртом, спільно. рідко, урізнобіч, наодинці, окремо.

Виростати, жити, стояти, йти, їхати, сіяти, сидіти, писати, ходити.Текст, у якому вжиті антоніми.

-еньк- ↓↑ -юг -

Суфікс іменників чоловічого Суфікс іменників чоловічого роду,

роду вказує на здрібненість. вказує на згрубілу ознаку.

Козаченько ↓↑ козарлюга, паниченько ↓↑ панюга.

Ф р а з е о л о г і ч н і словники – це словники, у яких зібрано й розкрито значення фразеологічних одиниць. Такі словники є одномовні й двомовні. В одномовних фразеологічних словниках, які є тлумачними, розкривається значення фразеологізмів, уживаних у рідній мові, наводяться варіанти їх, іноді подається стилістична й граматична характеристика. Наводяться зразки вживання фразеологізму в різних стилях літературної мови. Такими словниками в українській літературній мові є “Фразеологічний словник” Н.О.Батюк (На допомогу вчителеві. – К., 1968), “Фразеологічний словник української мови” (двотомний, К.: “Вища школа”, 1982) та “Словник українських ідіом” (понад 2200 ідіом, К.: “Рад.письменник”, 1968) Г.М. Удовиченка, “Крилаті вислови в українській літературній мові” А.П.Коваль та В.В.Коптілова (афоризми, літературні цитати, образні вислови); видання друге, перероблене і доповнене. – К.: Вид-во при Київському державному університеті, 1975), а також збірки “Українські народні прислів’я та приказки”, що різним обсягом видавалися у різні роки. У 1993 р. видавництвом “Наукова думка” (м. Київ) опубліковано двотомний “Фразеологічний словник”, укладений науковцями-мовознавцями НАН України.

Зразки статей із тлумачного фразеологічного словника Н.О.Батюк:

Гра^/ти у вла^/сну ду^/дку. Мати свої, незалежні від когось погляди, робити по-своєму.

Диктатора немає,

То й кожний з них у власну дудку грає,

І має кожний з них свою програму...

(О.Олесь, “Вилізли орли”)

Бра^/ти ( узя^/ти) за живе^/. Розтривожити, схвилювати (ілюстрації).

Д в о м о в н і словники – словники перекладні. У них подається переклад слів із однієї мови на іншу (з якої на яку – відображено у назві словника). Поруч із перекладом публікуються типові приклади вживання слів у різних значеннях, оскільки не в усіх мовах похідні значення відповідних слів збігаються, хоч основне значення в них спільне. До того ж у різних мовах неоднакова система омонімів, і на іншу мову такі слова перекладаються не одним, а кількома відповідниками, напр.: рос. лицо – укр. лице, обличчя, вид, особа; рос. залог – укр. застава (віддати в заставу), запорука (запорука миру), стан (дійсний стан).

Українська лексикографія має чимало перекладних словників. Важливішими серед них є словники “Русско-украинский словарь” та “Українсько-російський словник”.

“Русско-украинский словарь” вийшов кількома виданнями. Вперше – в 1948 р. одним томом. У ньому зареєстровано 80000 слів російською мовою, українських відповідників більше. Головний редактор словника – акад.Калинович М.Я., редактори – академіки Л.А.Булаховській, М.Т.Рильський. Друге видання словника здійснено в 1968 р. у трьох томах. Російська частина словника нараховує біля 120 000 слів. Головний редактор цього видання – акад.І.К.Білодід.

Зразки статей із останнього словника:

Дли^/ться трива^/ти; (продолжа^/ться – еще) продо^/вжуватися, -жується; (тяну^/ться – еще) тягти^/ся, -гнеться, тягну^/тися; (о беседе) и т.п. – еще) точи^/тися, -ться.

Зе^/ркало І. Дзе^/ркало, реже лю^/стро; уст., поет. свіча^/до; зерца^/ло; 2. перен. дзе^/ркало.

Мы^/слимый га^/даний, уя^/вний, ми^/слимий и мисли^/мий; (возмо^/жный – обы^/чно) можли^/вий; (вероя^/тный) імові^/рний; -мо (-мое ) /ли/ де^/ло прост. чи /ж/ можли^/ва річ, чи /ж/ можли^/во.

Значним досягненням української лексикографії є шеститомний “Українсько-російський словник”, виданий в 1953–1963 рр. Інститутом мовознавства ім. О.О.Потебні АН УРСР. Українська частина словника нараховує понад 120 000 слів. Головний редактор словника – чл.-кор. АН УРСР М.Т.Рильський.

Однотомник “Україно-російського словника” (відповідальні редактори Л.С.Паламарчук, Л.Г.Скрипник) третім виданням випущений у 1976 р. видавництвом “Наукова думка”. У ньому вміщено в українській частині близько 65 000 слів. Словник складений на основі названого вище шеститомного словника, розрахований на широке коло читачів, призначений для довідок при перекладах, читанні українських текстів різних жанрів.

У 1975 р. у видавництві “Радянська школа” вийшов “Русско-украинский словарь” Д.І.Ганича та І.С. Олійника, призначений для учнів середніх шкіл. У словнику вміщено більше як 30 000 слів різних стилістичних груп. Словник витримав кілька видань.

Цими ж авторами підготовлений і виданий у 1990 р. “Русско-украинский и украинско-русский словарь” (вид-во “Вища школа”). І російська, й українська частини у реєстрі містять по 12 тисяч слів з перекладом їх на іншу мову.

У 1992 р. з’явився “Русско-украинский и украинско-русский словарь. Отличающаяся лексика”, підготовлений колективом авторів у складі Л.І.Мацько, О.І.Сидоренко, С.В.Шевчук (вид-во “Вища школа”); у ньому зібрані слова російської мови, що перекладаються власне українськими словами. У другій частині подано переклад власне українських слів російською мовою. У додатках вміщено сталі російські вислови, відповідні їм українські, а також слова і вирази із значенням часу, слова українського народного календаря.

“Російсько-український словник складної лексики” Святослава Караванського побачив світ у 1998 р. в рубриці “Словники України” (Київ, Видавничий центр “Академія”). У ньому вміщено 35 000 перекладів російських слів, граматичних форм та ідіом. У цьому словнику вперше у практиці лексикографії послідовно подано переклади російських дієприкметників, утворених від реєстрових дієслів, - це якраз ті слова, які часто викликають труднощі у мовців. У перекладній частині широко представлена синонімія української мови.

Зразки словникових статей:

бесе^/довать: -ующий, що розмовля^/є; розбала^/каний, за^/йнятий розмо^/вою, розмо^/вник, бес^/ідник, п! (порівняй) разгова^/ривающий; -ая па^/ра, па^/ра бе^/сідників.

нагру^/зка, (працею) обтя^/ження.

Словник вийшов в авторській редакції. Він розрахований на широке коло читачів – від школяра до державного діяча.

У д в о м о в н и х ф р а з е о л о г і ч н и х словниках до поданих фразеологізмів однієї мови подаються фразеологічні відповідники іншої, як це зроблено в “Українсько-російському і російсько-українському фразеологічному словнику”, укладеному І.С.Олійником та М.М.Сидоренко (К.: “Рад. шк.”, 1978), чи в праці “Англо-український фразеологічний словник” К.Т.Баранцева (1969).

Зразки статей із двомовного фразеологічного словника:

Накивати п’ятами – показать пятки, фам. Задать стрекача (чесу).

На вкус, на цвет товарища нет – на любов і смак товариш не всяк, кожний Івась має свій лас.

В останнє десятиліття в українському суспільстві активізувалось ділове спілкування. На допомогу його учасникам появились і відповідні словники. Такими є “Російсько-український словник (сфера ділового спілкування)”, укладений мовознавцями О.О.Тараненком та В.М.Брициним (Київ: УНВЦ “Рідна мова”, 1996) та “Російсько-український словник ділового спілкування”, підготовлений С.В.Шевчук (Київ: ”Вища школа”, 2001).

Вважаємо, що наш огляд української лексикографії переконав слухачів у багатстві, різноманітності словників, які є у розпорядженні користувачів, що праця з кожним із них допоможе впорядкувати їм мовні засоби в певній ділянці. Систематична праця зі словниками сприятиме поглибленню знань мовців, удосконаленню мовлення, грамотності, піднесенню культури мовлення кожного.