Слово як одна з основних одиниць мови. Ознаки слова

Слово – це звук або комплекс звуків, який має певний смисл і використовується для називання предметів, явищ, ознак, дій, станів і т.д. За допомогою слів виражають думки, почуття, до слів прислухаються, засвоюють нові і незнайомі слова, вивчають слова інших мов, згадують забуті слова рідної мови.

Так, речення Якщо добре працюватимеш, честь і славу матимеш (Н.тв.) складається з певної кількості слів, кожне з яких має свою звукову характеристику та відповідний смисл. Поєднані між собою вони виражають певну думку.

Звучання – це зовнішній, або матеріальний, бік слова, а смисл – його внутрішній бік. Отже, слово є двосторонньою одиницею: має план вираження (звучання) і план змісту (значення). Ці два плани утворюють єдність, оскільки слово зрозуміле тільки тоді, коли звучання наділене певним змістом.

Але ці ж ознаки мають й інші мовні одиниці – морфема й словосполучення. Таким чином, проблема виділення слова (і його значення) містить два аспекти: проблему окремості слова (відрізнення слова від його частини, морфеми, та від сполучення двох чи більше слів) і проблему тотожності слова, його ідентифікації.

Головна відмінність слова від морфеми в його більшій самостійності, автономності. Слова можна вставити у висловлювання і переставити місцями, тобто слово має позиційну автономність. Наприклад: Заняття розпочинаються о пів на дев’яту – О пів на дев’яту розпочинаються заняття – Розпочинаються заняття о пів на дев’яту і т.п. Переставити морфеми у слові неможливо. Це веде до руйнування та втрати слова.

Крім позиційної, слову властива й синтаксична автономність. На відміну від морфеми, воно здатне виконувати синтаксичну функцію, тобто бути членом речення чи утворювати самостійно однослівне речення. Саме з самостійністю слова пов’язана його легка відтворюваність. Це значить, що в усному і писемному мовленні ми можемо повторювати слова у разі потреби, заучувати їх, вилучати із пам’яті для використання у мовленні.

Слово характеризується також цільнооформленістю (кожне окреме слово обов’язково має граматичну форму й унормований наголос) та сталим зв’язком звучання і значення. Так, кожне слово у реченні Починається навчальний рік має певну граматичну форму, відповідний наголос і значення, що закріплене за звучанням і фонетичним складом.

Отже, характерними ознаками слова є цілісність, виокремленість і вільна відтворюваність у мовленні.

Номінативна функція слова. Слово і поняття

Основна функція повнозначних слів номінативна (від лат. nomіnа – назва, імена), тобто називна.

Дійсно, слово дає назву предметові, ознаці, дії, явищу, ситуації тощо– студент, аудиторія, оцінка, високий, вчити, розуміти, вчення, реформа і т.п. Слово називає не тільки предмет, але й поняття, що виникає у свідомості людини в зв’язку з цим предметом. Поняття – це форма мислення, відображення у свідомості загальних та суттєвих ознак предметів, реалій дійсності. Ці ознаки й дозволяють диференціювати зазначені явища. Характерною ознакою будь-чого може бути форма, колір, розмір, подібність до чого-небудь. Наприклад, понеділок має назву за часовою ознакою (по неділі – після неділі), смородина – за ознакою „гострий запах” (від давнього слова смород – сильний запах), озимі – за часом посіву зернових, велетень – за розміром (велика на зріст людина) і т.п.

Отже, поняття є результат узагальнення ознак та рис окремих одиничних предметів та явищ, у процесі якого людина абстрагується від конкретних ознак їх й узагальнює їх спільні характерні риси. Так, будь-яку людину, індивіда називають словом людина, будь-яку троянду – словом троянда, ріку – словом ріка тощо.

За ступенем такого узагальнення розрізняють слова з конкретним та абстрактним значенням.

Конкретне значення властиве словам, що називають предмети та явища, які сприймаються органами чуття людини: вікно, небо, дощ, будинок, ліс, книга, червоний, говорити, бігти. До слів з конкретним значенням належать також імена та прізвища людей (Франко, Валентин, Марія), назви установ (університет, держадміністрація, суд), назви видань, видавництв (тижневик „Київ”, видавництво „Либідь”), географічні та астрономічні назви (Україна, Десна, Місяць, Юпітер), назви просторових та часових понять (степ, площа, рік, місяць).

Абстрактне значення властиве тим словам, що називають поняття, які існують у свідомості людини, сприймаються її розумом, уявою: розум, думати, мислити, сприймати, освічений, дотепний, лагідний тощо.

Однак не кожне (всяке) слово виражає поняття. Не називають понять власні назви. Наприклад, ім’я Іван нічого суттєвого, важливого не повідомляє про людину. Але якщо назвати людину вчителем, то ця назва повідомляє про неї дещо конкретне, суттєве, тому що слово вчитель називає певне поняття. Так само не називають понять слова на зразок я, ти, він, ваш, цей, стільки, тобто ті, що лише вказують на предмети, ознаки, кількості (він вивчив, наш вибір, цей студент, стільки квітів). Не називають понять також слова, що виражають почуття та настрої (о, ой, ох).

Отже, основна функція слова – номінативна. Крім неї, важливою для багатьох слів є функція емоційно-експресивна: слово виражає емоції, почуття.

Крім того кожне повнозначне слово має узагальнюючий характер, суть якого вияаляється в тому, що слово, називаючи окремі одиничні реалії дійсності, узагальнює їх риси, особливості і формує таким чином поняття про них у свідомості людини.

Шляхом сполучення з іншими словами у реченні, у висловлюванні слово бере участь у комунікатиквному процесі, називаючи щоразу предмети, дії, ознаки, явища, про які повідомляється під час спілкування.