7. Формування монетно-грошових систем на землях Київської Русі у х – хі ст. Давньоруське літописання про грошові відносини та їх особливості.

Джерелами ознайомлення з монетною системою Київської Русі є численні нумізматичні знахідки, Руська Правда та випадкові згадки в літописі.

Перші руські монети златники і срібники були викарбувані наприкінці X – на початку XI ст., у часи правління князів Володимира Святославовича 978 – 1015, Святополка Окаянного 1018, Ярослава Мудрого 1019 – 1054 pp.. За зразок для їхнього карбування було прийнято візантійські монети.

За зображеннями, підписами та родовими знаками князів монети X-XI ст. поділяються на 7-8 типів з іменами Володимира, Святополка, Ярослава. Це дало дослідникам підстави виокремити такі композиційні схеми:

1 зображення правителя аверс – зображення Христа Пантократора реверс

2 зображення правителя аверс – зображення родового знаку Рюриковичів реверс.

На реверсі златників і срібників першого типу вміщено образ Христа, а на монетах другого – родовий знак Рюриковичів тризуб. Цим князь Володимир рішуче відійшов від візантійського зразка карбування монет. Монети другого типу карбувались упродовж одного-двох років.

На сьогодні науці відомо близько 350 монет, випущених наприкінці X – на початку XI ст. Усі відомі монети, виявлені в Київському скарбі 1876 p., були карбовані 24 парами лицьових і зворотних штемпелів. За змістом їхні легенди поділяються на чотири підгрупи:

1. Владимиръ на столе – 1сусъ Христось

2. Владимиръ а сє єго срєбро – Ісусъ Христосъ

3. Владнмиръ на столє- ИСICXC

4. Владнмиръ а се єго срєбро – ИСIСXС.

Златник Володимира Великого мав вагу 4,4 г, срібник – довільну вагу – від 1,73 до 4,68 г.

Легенди перших монет Володимира, на думку вченого М. Котляра, є першими державними документами Русі, які в оригіналі збереглись до наших днів.

Мета випуску златників і срібників була суто пропагандистською та політичною, насамперед – проголосити на весь світ про суверенність Давньоруської держави. Ці монети були доволі поширені у грошовому обігу як на території Київської держави, так і поза її межами, а отже, мету возвеличення князя та його держави, можна вважати, було досягнуто.

Останніми за часом та послідовністю емісій зявилися монети з іменем Святополка. Іх зафіксовано близько 70 екземплярів. На аверсі цих монет зображено портрет Святополка з іменем

помічена, проштемпельована шкірка куниці.

Резану і веверицю векшу вчені-нумізмати схильні розглядати як різні частини куни. Скажімо, вони вважають, що рєзана відповідає 12 дірхема, а векші – 14 дірхема.

Назва ногата від арабського ногд – хороша, добірна монета виникла у звязку з необхідністю відрізняти доброякісні дірхеми від гірших, що також перебували в обігу.

XII-XIII ст. у нумізматичній літературі прийнято називати безмонетним періодом. У XII ст. з обігу давньоруських земель майже цілковито зникає карбована монета, натомість у скарбах трапляються гривні – срібні злитки різної форми та ваги. Гривня стає основним елементом грошової системи Стародавньої Русі.

Термін гривня спочатку був повязаний із нашийним обручем – жіночою прикрасою гривна із дорогоцінного металу. Пізніше він набуває нового значення – еквівалента певної кількості ваги срібла, тобто зявляється срібна гривня.

Позаяк цей еквівалент міг відповідати певній кількості однакових монет, поряд із вагою застосовувався поштучний рахунок. Певне число срібних монет складало гривню кун. Срібна гривня вагова та гривня кун лічильна стають платіжно-грошовими, або лічильно-грошовими одиницями.

У Руській Правді – давньому зводі руських законів – майже за всі порушення і злочини вказано певний грошовий штраф. За крадіжку коня – 2 гривні, за кобилу – 60 резан, за вола – 1 гривню, за корову – 40 резан, за телятко – 5 резан, за барана – 1 ногату і т. ін.

Повідомлення деяких іноземних письменників підтверджують хутрово-шкіряну суть кунних грошей. Зокрема, перський учений Ахмед Турський у творі Дива творіння 1160 р. пише: І в руських шкіряні гроші – шкірки білок, і шкірки без хутра з передніми та задніми лапками й кігтями. Цікавим є співвідношення між основними одиницями грошово-лічильної системи Давньоруської держави. Скажімо, у X-XI ст. співвідношення гривні срібла до гривні кун було 1 : 4 гривня срібла містила 204,7 г срібла, гривня кун – 51,19 г, ногата – 2,56 г, куна – 2,05 г, рєзана – 1,02 г. Дещо змінюється вагове співвідношення у XII-XIII ст.: гривня срібла – 204,7 г, гривня кун – 51,19 г, ногата – 2,56 г, куна – 1,02 г, векша – 0,34 г.

Найпоширеніші гривні – як платіжно-грошові одиниці – трьох типів: київська, чернігівська, новгородська; іноді зустрічаються литовські й татарські гривні.

Київські гривні, безумовно, були головним платіжним засобом у великих операціях купівлі-продажу XII – початку XIII ст. на території Південної та Південно-Західної Русі. За формою вони нагадували ромб із обрізаними кутами вагою 160 – 196 г. Те, що київські гривні знаходять у скарбах поряд із дорогоцінними прикрасами, красномовно свідчить, що у XII-XIII ст. монетні злитки були радше засобом накопичення багатств, аніж засобом обігу.

Щодо чернігівської гривні існує думка про перехідний характер цього платіжного

засобу від київської до новгородської гривні. Вона датується другою половиною XIII ст. В основу чернігівської гривні покладено злиток у формі ромба як і в київської гривні, але кути його було розплющено.

Новгородські гривні у XII-XIII ст. були основною одиницею т. зв. північної системи руської ваги. Новгородські гривні – подовгасті бруски срібла, здебільшого трикутні в розрізі на зразок палички у формі човника.

Як уке згадувалось, у скарбах можна натрапити ще й на литовські гривні період їхнього поширення, за М. Котляром, припадає на 1240 – 1250-ті pp. – злитки паличкоподібної форми із заглибинами, вагою приблизно 190 г.

Навала монголо-татарів і пограбування руських земель призвели до того, що багато срібла було переховано у скарби, решту вивезли загарбники. З цих залишків у XIII ст. вони відливали схожі формою на човник татарські гривні вагою 196 г.

Для господарства Південно-Західної Русі, на думку того ж М. Котляра, також характерні золоті гривні злитки. Вони значно більшою мірою, аніж срібні, служили засобом накопичення і використовувались лише у великих торговельних операціях.

У XIII ст. зявились карбованці – срібні злитки, вагою вдвічі менші за гривню. Ця грошова одиниця побутувала переважно в Новгородській та Московській землях. У XV ст. у Новгороді срібний карбованець остаточно витіснив гривню з обігу.