26. Структурна антропологія Клода Леві-Строса. Поняття “структура”, “бінарна опозиція”, “медіація”, “бриколаж” та ін.

Клод Леві́-Строс - французький антрополог, етнограф, соціолог і культуролог, засновник і творець школи структуралізму в етнології, дослідник і компаративіст систем спорідненості, міфології і фольклору.

Концепція структурної антропології

Вивчаючи співвідношення біологічного (природного) і соціального у людській поведінці, Клод Леві-Строс дійшов висновку, що первинним і основним у ній є наявність формальних структур взаємин між людьми — таким чином на поведінку людини найбільший вплив мають символічні форми, традиції і ритуали, прийняті у конкретно цій культурі, так само прийняття певного формального способу спілкування — конкретної мови, що, власне, може визначити суспільні інститути й взаємини у певному соціумі, спроможне, як моделювати і стимулювати їхній розвиток, так і здатне стримувати його, консервуючи певний соціальний рівень суспільства. Водночас учений в жодному разі не відкидає впливу зовнішніх чинників на розвиток соціальних груп.

Важливим постулатом структурної антропології Леві-Строса стало тлумачення міфу й сакрального знання як фундаментального змісту колективної свідомості, підвалини стійких соціальних структур.

Вчений навіть зробив суперечливі пошуки позасоціальної основи суспільного життя, зводячи її до обрахунків і формалізації стереотипів людської поведінки. Безперечною заслугою Клода Леві-Строса є міждисциплінарність досліджень первісного суспільства і мислення доісторичної людини, обробка величезного фактологічного матеріалу й вироблення на його основі теорії первісного мислення як метафоричного сприйняття дійсності на чуттєвому рівні.

Однак розуміння структури як моделі теоретичного конструювання призвело до подальших дискусій - вже 70-х рр.. Основне питання цих дискусій зводилася до того, чи можна розуміти структуру як форму і робити відповідні висновки про її співвідношенні зі змістом. Леві-Строс вважав, що форма сама визначається своєрідною протилежністю матеріалу, а у структури немає іншого змісту, ніж логічна організація реального. На цій підставі він критикував В. Проппа за формалізм. Пропп, пропонуючи концепцію своєї «Морфологія чарівної казки», і А.-Ж. Греймас, викладаючи концепцію семіотичного поля, виходили з того, що структура - це якась універсальна форма, яка може бути додана до будь-якого змісту. Інші дослідники, наприклад Мішель Серр, вважаючи, що будь-який зміст культури може бути досліджено тільки як структура, погоджувалися з Леві-Строс, що математичний індиферентизму непридатний до соціального змісту. Поняття бінарності набуло широкого дискурсу в гуманітарних дослідженнях, адже принцип протиставлення дає можливість розкрити особливості опозиції, побачити її спільність та відмінність до протилежної пари. Яскравим прикладом є компаративістичний метод в літературознавчих дослідженнях, основне завдання якого полягає в тому, щоб порівняти, виділити, ідентифікувати, присвоїти. У компаративістиці поєднується подібне, а в бінарності – відмінне. Е. Саїд найпершими виділив, на його думку, найбільш яскраво виражені бінарні опозиції: Свій – Чужий, Захід – Схід, Імперія – Колонія, Центр – Маргінес Бриколаж (фр. bricolage) — майстрування міфологічної думки. Термін запроваджений французьким етнологом-структуралістом К. Леві-Строссом для того, аби провести відмінності між неолітичним та галілеєвським світобаченням; тобто Б. протистоїть "інженерії", діючи за допомогою знаків, а не понять. Міфологічне мислення вподібнене до бриколера (майстра), схильного змінювати інструменти і матеріали відповідно до певної ситуації, аналогічно оперує образами, об'єднуючи їх у нові сполуки через низку розмаїтих перетворень. Прийоми Б. характерні для практики сьогоденного постмодернізму. 

Медіація (англ. mediation – посередництво) — вид альтернативного врегулювання спорів, метод вирішення спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який би задовольняв інтереси і потреби усіх учасників конфлікту.

43. Психоаналітична критика. Глибинна психологія Карла-Ґустава Юнґа і проблеми мистецтва. Теорія архетипів.

Аналітична психологія — напрямок неофрейдизму, засновником якого є швейцарський психолог і культуролог К. Г. Юнг. Це вчення грунтується на понятті колективного несвідомого, в якому знайшли відображення дані антропології, етнографії, історії культури і релігії, проаналізовані Юнгом в аспекті біологічної еволюції і культурно-історичного розвитку, і яке проявляється у психіці індивіда. Як одиниці аналізу психіки Юнг запропонував поняття архетипу як вродженого зразка поводження, що відповідає різним пластам психіки людини: тварини, загальнолюдського, родового, сімейного та індивідуального. Енергетика архетипу обумовлена тим, що він є проявом лібідо. Крім поняття колективного несвідомого Юнг дав опис екстравертований (спрямований переважно на зовнішній світ) і інтровертований (спрямований на внутрішній, суб'єктивний світ) установок.

Історія психічного розвитку людини в Юнга принципово відрізняється від фройдівської. Це не просто історія виникнення і розвитку свідомості із пер­шоджерела — материнської сфери неусвідомленого. На стадії народження свідомості з несвідомої сфери, тобто зародження індивідуальної психіки, панує материн­ський принцип, архетип Великої Матері. Після «матрі­архальної» стадії психіка вступає в «патріархальну», коли утверджується Его (свідомість), тобто активізу­ються батьківські архетипи, а жіноче начало має бути підкорене. Однак ця стадія передбачає інтегральний, завершальний етап, пов’язаний з воскресінням жіночо­го начала в структурі психічного, з об’єднанням усіх психічних протилежностей, чоловічого й жіночого, ду­ху і природи, свідомого і несвідомого тощо. Цей інтег­ральний етап є найважливішим у розвитку людської психіки, оскільки людський індивід з’являється на світ, на думку Юнга, із «цілісним особистісним ескі­зом». Тут психоаналітик відмежувався від раціонально­го однобічного (природного) детермінізму, згідно з яким людська психіка зумовлена певною спадковістю, дитя­чим тавром сексуальності тощо.

Аналітична психологія формувалась як теорія про універсальне в індивідуальній психіці: оскільки ко­лективне неусвідомлене є підсумком життя роду, пере­дається спадково, воно й стає тією основою, на якій роз­вивається індивідуальна психіка. Основна ідея праці «Метаморфози і символи лібідо» розбудовувалася на формулі: онтогенез (стадії індивідуального розвитку людської психіки) послідовно повторює філогенез (ста­дії розвитку людства, починаючи з найпримітивніших форм життя). Спостереження над архаїчними формами у стані розщепленої психіки дають Юнгу змогу сформу­лювати теорію архетипів — загальнолюдських першообразів, що становлять зміст колективного неусвідомле­ного. Відповідно, Юнг розмежовував зміст індивідуаль­ного неусвідомленого, утворений з комплексів, та зміст колективного неусвідомленого — з архетипів.

Теорію архе­типів Юнг використовував для пояснення історичних, релігійних, художніх феноменів. Наприклад, появу Христа він трактував як «індивідуальну» і «колектив­ну» проблему: у колективному неусвідомленому проки­нувся архетипний образ боголюдини, саме він захоплює Христа і вириває його із щоденної суєти, виходячи че­рез Христа на поверхню цивілізації. Загалом ідею Бога Юнг вважав архетипною, неминуче наявною у психіці кожної людини: саме на цьому й ґрунтується психоло­гічна істина всіх релігій.

Література як факт індивідуального та психічного процесу посідає упривілейоване місце в дослідженнях Юнга, хоча він усвідомлював обмеженість методів наукової психології при- аналізі мистецьких творів. На думку ЮнГа, "тільки та частина мистецтва, яка охоплює процес художнього образотворення, може бути предметом психології, але в жодному разі не та, яка є складовою частиною самої сутности мистецтва, бо ця частина поряд із питанням, що таке мистецтво, може бути предметом тільки естетично-художнього, а не психологічного способу аналізу" ("Про відношення аналітичної психології до поети ко-художньої творчости"). Творчий процес для Юнга - це процес одухотворення архетипів, їхнє розгортання і пластичне оформлення. Таке художнє розгортання архетипів дає змогу характеризувати епоху, в якій народжується твір мистецтва, і дух часу, на формування якого і впливає мистецтво, оскільки забезпечує його тими фігурами, символами та образами, яких він потребує. Щоб наблизити аналітичну психологію до проблем процесу художньої творчости. Юнг пропонує метод "психічної феноменології", "феноменології "я".