22. Юлія Крістева: теорія інтертекстуальності. Текст як інтертекст. Поняття «фенотекст» і «генотекст».

Інтертекстуальність (лат.- між і текстуальність) – поняття, запроваджене Ю. Крістевою для позначення феномену взаємодії авторського тексту із семіотичним культурним середовищем. Одне з основоположних понять постмодерністської теорії тексту, як множини, мозаїки інших текстів.

Запропонована у 1967 р. теоретиком пост структуралізму Юлією Крістевою концепція інтертекстуальності спричинила справжній переворот у свідомості науковців і літераторів.

Відштовхнувшись від ідеї про діалогічність літературного твору, автором якої був старанно замовчуваний на батьківщині росіянин М. Бахтін, дослідниця з’ясувала, що будь-який текст є перетином інших текстів, а тому він не може розглядатися інакше, як залучений до перманентного процесу сенсообміну з широким культурним середовищем. Отже, кожен текст — це інтертекст, а інші тексти присутні в ньому на різних більш-менш упізнаваних рівнях. Текст являє собою ніби нову тканину, зіткану зі старих цитат: культурних кодів, формул, ритмічних структур, фрагментів соціальних ідіом — вони поглинуті текстом і перемішані у ньому, оскільки завжди до тексту і навколо нього існує мова, або певне семантичне поле. Це сформувало підґрунтя для оцінки постмодерного стилю мислення як цитатного, а творів постмодерністської літератури — як «цитатної літератури» (Б. Морріссетт).

Інтертекстуальність – термін, започаткований Ю.Крістевою, використовується багатьма теоретиками і літераторами: Еко, Ріффатером („Вигадана правда”), Бартом, Стюартом, Жене, Ласло-Куцюк тощо. Основний принцип поняття інтертекстуальності полягає у тому, що будь-який текст породжується іншими текстами, кожний літературний твір – частина мережі текстів, тому тут можна говорити про можливість різних тлумачень одного і того самого тексту. Цей діалог між різними текстами всередині одного тексту, діалог між автором і читачем, що ніби стає співавтором, прилучаючись до цього творчого діалогу – це все складає інтертекст твору. Інтертекстуальність постмодерних творів (на що і орієнтована концепція Крістевої і Барта) передбачає абсолютно вільне, нічим не обмежене, багато в чому іронічне оперування тексами, дискурсами, мовними кодами тощо. Бахтін також говорить про те, що твір і створений у ньому світ входять у реальний світ так само, як і реальний світ входить у твір і збагачує його , світ твору – це світ у процесі його постійного оновлення у творчому сприйнятті читачів різних епох. За Крістевою, інтертекстуальність є своєрідною інтеракцією, що відбувається всередині тексту. Простір тексту і гра інтеракцій мають позасвідомий характер і мають завжди асоціюватися з іншими текстами, і кожен окремий текст – лише один із багатьох гравців. За Женетом, інтертекстуальність полягає у конкретних видах взаємодії текстів. За Еко, інтертекст – це вид перекодування, що встановлює каркас для пов’язування даного тексту з іншими. За Ріффатером, інтертекст – ансамбль пресупозицій інших текстів, що уможливлює співіснування їх у межах даного, а інтертекстуальність – процес сприймання цих текстів, відбиття нашого сприймання тексту і його значень. За Бартом, кожен текст є інтертекстом, де людина зникає, розчиняється, а існує лине текст і його мова із позасвідомих автоматизованих цитат, від яких ми не можемо звільнитись, текст – своєрідна ехокамера, лише відлуння.

Таким чином, будь-який текст як інтертекст постає перед нами як відкрита можливість бути інтерпретованим найрізноманітнішими способами без небезпеки втратити свою неповторність.

Генотекст (грец. – рід, походження) – поняття, Ю. Крістевої, що виражає глибинний рівень тексту, який існує поза лінгвістичними структурами мови і є неструктурованою смисловою множинністю, тобто повязується з довербальним рівнем існування суб’єкта, на якому панує неусвідомлене. Йому протиставляється поняття «фенотекст».

Фенотекст (грец. – освітлюю) – поняття Ю. Крістевої, що означає ієрархічно організований семіотичний продукт, якому надається стійкий смисл. Фенотекст відображає вербальний рівень існування суб’єкта, на якому панує свідомість. Протилежне за значенням поняттю «генотекст».

Поняття «генотекст/фенотекст» належать до пост структуралістської теорії тексту.