42. Михайло Бахтін: теорії діалогізму та карнавалу.

Після революції в 1918-1920 рр. викладав в єдиній трудовій школі в м. Невелі Вітебської губернії. Тут навколо М.Бахтіна утворився інтелектуальний гурток, що отримав у сучасних дослідників назву «невельської школи» філософії (М.І.Каган, Л.В.Пумп’янський, М.В.Юдіна, В.М.Волошинов). В невельській газеті «День мистецтва» від 13 вересня 1919 року з’явилася перша друкована праця М.Бахтіна – стаття «Мистецтво і відповідальність».

Діалогізм - наявність у межах певного твору різноманіття хронотопів і взаємодія мід ними, що являє собою певну розмову, діалог. Хронотопи можуть включатися одне в одне, перетинатися, протиставлятися тощо; ці стосунки між ними самі вже не входять у жоден хронотоп поодинці, вони за характером є діалогійними. Термін цей використовує М.Бахтін. Цей діалог перебуває вже поза зображуваним у творі світом, хоча існує у межах твору в цілому. Попри те, що автор, інші тексти, що передували даному,і читач можуть знаходитися у різних часово-просторових характеристиках, усе одно вони перебувають у єдиному реальному незавершеному історичному світі і так чи інакше беруть участь у створенні світу того чи іншого тексту. Діалогізм передбачає не лише мову суб’єкта, а і письмо, у якому прочитується ЯК МІНІМУМ ще одна мова, адже будь-яке письмо – сукупність попередніх текстів, адже кожен текст вбирає у себе інший і є РЕПЛІКОЮ у його сторону. Суттєвою ознакою діалогізму є те, що він передбачає розрив, опозицію, аналогію як засіб трансформації, що не несе фінальності. Діалогізм – основа інтертекстуальності.

Карнавальність у Бахтіна („Творчество Ф.Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса”) – життя (народу), відмінне від звичайного, організоване на засадах сміху, карнавальних формі символів, що виражає певне світовідчуття, вороже до всього готового і завершеного. Таке світовідчуття проникає і у текст. Для неї характерна динаміка форм, своєрідна логіка „переінакшення”, логіка, що діє за законом „навпаки”, логіка динаміки верху і низу („колесо”), пародійність, травестія, зниження, профанація, шутівське увінчання і розвінчання, що одночасно відроджує і оновлює. Карнавальний сміх загальнонародний, універсальний, амбівалентний (він стверджує і заперечує, ховає і відроджує одночасно). Саме у структурі карнавальної мови із її символічними відношеннями і принципами аналогії найкраще розкривається діалогійність.

Саме Бахтін першим замість статичного членування текстів запропонував динамізацію структуралістичного підходу, в якому «літературне слово» не є певною сталою точкою, а місцем перетину текстуальних площин (видів письма). Бахтінівський діалог – це не лише мова, що присвоюється суб’єктом, це також письмо, в якому прочитується голос іншого. Карнавальність є тим модусом, в якому можливе існування діалогу, коли ламаються закони граматики наряду із законами повсякденного загальноприйнятого життя.

1

2

3

4

5

46