31. Постструктуралістський період Ролана Барта

Ролан Барт (1915-1980) - один із найвпливовіших літературних критиків Франції, автор популярних книг «Мітології», «Система моди», «Задоволення від тексту» «Ролан Барт про Ролана Барта», «Любовний дискурс, «Імперія знаків». Барт один із перших застосував структуралістські ідеї Ф. де Соссюра до літературознавчих досліджень. У

У творчому доробку крити­ка можна виокремити три основні етапи: доструктуралістський, струк­туралістський, постструктуралістський..

Третій етап наукової діяльності Р. Барта пов'язаний із постструктуралізмом. На цей період припадає особливе зацікавлення текстом як но­вим об'єктом літературно-критичного дослідження і письмом як сплетін­ням різних кодів у тексті, тобто відбувся перехід Варта від «твору» до «тексту», від герменевтичних інтерпретацій до читання-письма.

Барт  виступає  противником  одиничного  прочитання  та інтерпретації  літературного тексту та його смислу. Для Ролана Барт  текст є  родом задоволення, а читання уподібнюється  до прогулянки, сексуального задоволення. Філософ розділяє два тексти: текст – насолоду та текст – задоволення. Сприйняття даного тексту визначається  рівнем читача, його підготовкою до прочитання,  розумінням  п’яти кодів, що тісно переплетені в тексті.

1971 році. Барт  вважає особливо  важливими для сприйняття літературного  тексту застосування конотативних знаків, ідеолектних особистих алюзій. Тобто, згідно концепційної позиції Барта, текст  переплітається із загальною  тканиною культури, його ж джерела та прочитання  мають змогу, швидше здатність  виявити себе чи виникати  після моменту його створення.

Будь-який текст — це тісне сплетіння культурних кодів, про які автор навіть не здогадується, і які його текст втягує цілком підсвідомо. За Бартом, «куль­турний код - це перспектива множинности цитувань, міраж, зітканий із множинних структур, і одиниці, утворені цим кодом, - це ніщо інше, як відголоски чогось такого, що вже було читане, бачене, зроблене, пережи­те; код - це слід цього «вже».

Французький філософ Ролан Барт погоджується з думкою, що «позначуване» мовним знаком є не річчю, а нашим уявленням цієї речі. У своїй праці «Основи семіології» Р.Барт підкреслює соціальну зумовленість мови. Мова не є актом, вона передує будь-якому процесу мислення; це соціальний компонент мовленнєвої діяльності. Сам по собі індивід не може ні створити, ні змінити її. За своєю суттю вона є колективною домовленістю, котрій індивід має повністю, без застережень підкорятися, якщо хоче бути учасником комунікації. Більш того, цей продукт є автономним; він схожий на гру, яка має свої правила; грати в неї може лише той, хто їх засвоїв. Як елемент мови, знак схожий на монету: її цінність визначається тим, що на неї можна купити, і, в той же час, її відношенням до інших монет більшої чи меншої вартості [5, с. 2]. Зв'язок знаку з позначуваним в мові базується на договорі. Останній є колективним і зумовлений довготривалим історичним розвитком [5, с. 10]. Таким чином, суспільство і його мова є нерозривно пов’язаними. Конотативні значення знаків мови, образи, які вони викликають, є значною мірою суспільно зумовленими. Очевидно, що в мовах різних народів ці аспекти відрізнятимуться та утворюватимуть унікальне відображення буття у мові.