25. Структуралістські тлумачення понять тексту й дискурсу.

Поняття «текст» – неоднозначне. Ю. Лотман виділяє два підходи щодо визначення відношення тексту до мови:

1 - мова мислиться як деяка первинна суть, що отримує матеріяльне іно­буття, уречевлюючись (стаючи річчю) у тексті. Мова передує текстові, мова народжує текст.

2 - текст мислиться як відмежоване, замкне­не у собі завершене утворення. Однією з основних ознак є специфічна притаманна структуктура, що тягне за собою високу значеннєвість межі («початку», «кінця», «рампи», «рами», «п’єдесталу», «куліс» тощо).

Текст дається колективу раніше, ніж мова і мова вираховується з тексту. Лотман Ю. виділяє такі функції тексту:

– адекватна передача значень,

– утворення нових смислів.

Перша функція найкраще використовується, якщо найповніше збіга­ються коди того, хто говорить, і слухача і, відповідно, якщо однозначність тексту максимальна. Друга функція тексту – творення нових смислів. У цьому аспекті текст перестає бути пасивною ланкою передачі деякої константної інфор­мації між входом (відправник) і виходом (сприймач). Якщо у першому випадку різниця між повідомленням на вході й виході інформаційного ланцюга можлива тільки внаслідок перешкод у каналі зв'язку і її тре­ба віднести до технічної недосконалости системи, то в другому, вона є суттю роботи тексту як «думаючого механізму». Те, що з першого по­гляду - дефект, з другого – норма, і навпаки. Безперечно, що ме­ханізм тексту повинен бути організований у цьому випадку інакше.

Текст – це механізм, утворений, як система різних семіотичних просторів. Проблема тексту органічно пов’язана з прагматичним аспектом. Прагматичне відношення – відношення між текстом і людиною.

Ролан Барт виокремлює основні положення, які характеризують текст:

1. Текст не варто розглядати як кількісну категорію.

2. Текст не обмежується у поняттєвій площині «благонадій­ної» літератури, не підлягає включенню до жанрової ієрархії, навіть до пересічної класифікації.

3. Текст пізнається, осягається через своє відношення до знака.

4. Текстові притаманна багатозначність.

5. Твір входить до процесу філіяції. Автора вважають бать­ком і господарем свого твору. Стосовно ж Тек­сту, то у ньому відсутній запис про батька.

Текст – це не лінійна послідовність слів і речень, які виражають певний телеологічний зміст; він є особливим багатовимірним простором з множиною смислів та рівнів розуміння і тлумачення. Зітканий, сплетений із цитат, думок, опозицій, суперечностей, метафор, аналогій текст закликає до напруженої інтелектуальної роботи. Залежно від рівня підготовки читача, від його професійності текст проявляється в свідомості людини по-різному. Цим самим він виходить за власні межі, конституюючись як незавершена, незакінчена, структура, яка не претендує на остаточну істинність.

Дискурс – сукупність висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядається у взаємних зв’язках із цією проблематикою, а також у взаємних зв’язках між собою. Одиницею Д. є конкретні висловлювання, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті та структурі відбивають часовий аспект.

Згідно Ф. Соссюру, дискурс – індивідуальний акт говоріння і слухання; фраза належить мовленню, а не мові чи розповіді, оскільки оповідання як таке відчужує вислів, «події немов оповідають самі по собі». Мовлення, у свою чергу, – не тільки усне висловлювання, але ширше текстуальне поняття. Іншими словами, дискурс – «це також маса текстів, що відтворюють різну усне мовлення або запозичують у неї манеру і цілі: листування, мемуари, драматургія, дидактичні праці – словом, будь-які жанри, де будь-хто звертається до будь-кого, висловлюється як говорить і організовує сказане.

Поняття дискурс було широко засвоєно наукою про мову, увійшло в структуралізм і постструктуралізм як одне з базових, активно використовується в літературній критиці, культурології, мистецтвознавстві, публіцистиці. У інтерпретаціях пізніх структуралістів (Р. Барт, Ж. Дерріда), концепт дискурс знайшов ідеологічний відтінок.

Теорія Д. визначає різні його типи:

Д. політичний, правничий, філософський, художньо-літературний, поточний та ін.