24. Головні поняття структуралізму. Поняття структури.

Структуралізм – напрям літературознавчих досліджень, який виник у сер. ХХ ст. у Франції. Його засновником наз. фр. етнолога Клода Леві-Строса, однак передумови виникнення закладені в працях Фердинанда де Сосюра. Джонатан Кулер представляв С. так: «Ст. виник як реакція на феноменологію, як опозиція до неї. Його мета – не опис досвіду, а відкриття скритих, прихованих структур, які зумовлюють досвід. Замість феноменолог. опису свідомості, структуралісти аналізують структури, які функціонують підсвідомо в мові, психіці, суспільстві».

Структуралісти пропонують при аналізі художніх творів використовувати методологію семіотики, філософської науки, яка вивчає знаки та знакові системи. Вони розглядають літературні твори як іманентні, взяті поза життям структури. Найбільше уваги структуралісти приділяють аналізові поетики, але підходять до неї формально, без усякого зв’язку зі змістом. Чимало місця в них займають статистичні підрахунки. Мають на меті з’ясування причин літературознавчих ефектів, значень.

Де Соссюр визнав головним для лінгвістики як підрозділу семіотики розуміння подвійної сутності знака. Назвав два основоположні принципи знака: 1) зв’язок між формою і змістом, між означуючим та означуваним має умовний характер; 2) означуюче (форма) побудоване лінійно. Тобто ми вимовляємо слово за словом, а не всю фразу одночасно.

Основна тенденція розуміння структури у структуралістів полягає в тому, що її складові елементи розглядають як функції. Структуралісти прагнули наблизити л/зн до точних наук, уникнути розпливчастості та суб’єктивізму.

Клод Леві-Строс висуває к-ка вимог, за умови дотримання яких модель може вважатися структурою. Передусім це: 1 – певна система, яка склад. з таких елементів, що зміна одного з них тягне за собою зміну інших. 2 - будь-яка модель належить послідовності перетворень, кожне з яких відповідає моделі того самого типу, так що певна кількість цих перетворень створює групу моделей. 3 - всі ці властивості (1,2) дозволяють передбачити, яким чином буде реагувати модель на зміну одного з елементів, що її складають. Модель має бути створена так, щоб її застосування охоплювало всі досліджувані явища.

Структура має бути самодостатньою і функціонувати за певними об’єктивними законами. Проте двоє різних дослідників не вибудують однакові структури при оцінюванні того самого текту. Тобто виключити повністю суб’єктивний момент неможливо. За Р. Бартом, структура – це відображення предмета, але відображення направлене, зацікавлене, оскільки модель предмета виявляє щось таке, що залишилось непоміченим у самому предметі, що моделюється.

!!! Структури є не об’єктивними речами, а створюються нашим спільним сприйняттям світу і нашим досвідом, вони є конструкціями.

Значення – це завжди ознака речі. Значення надає речам людс. розум., воно не міститься в речах.

Структура ділиться на тексти, а тексти на частини.

У гуманітарних науках виділення структурного аспекту здійснюється, як правило, на знаковій системі. Структуралісти вважають, що свідоме використання знака, слова, символу, образу «відкриє» позасвідомі глибинні структури, приховані механізми знакових систем. На цьому шляху структуралізм переплітається з семіотикою, з новітніми модифікаціями ідей 3. Фрейда і К. Юнга.

Культуру структуралісти розглядають як сукупність знакових систем, найважливішими з яких є передусім мова, а також наука, мистецтво, міфологія, релігія, звичаї, мода, реклама і т. ін. Саме на цих об’єктах структурно-семіотичний аналіз дає змогу виявити приховані закономірності, яким, як правило, позасвідоме підкоряється людина. Цим закономірностям відповідають певні глибинні рівні культури. Слід зазначити, що представники структуралізму не оперують уніфікованим понятійно-категоріальним апаратом, тому ці глибинні рівні культури визначені у К. Леві-Стросса як «ментальні структури», у М. Фуко як «епістеми» або «дискурсивні формації», у Р. Варта – як «письмо».

Трансформація структурного методу в естетичну проблематику мала як позитивні, так і негативні наслідки. Позитивним можна вважати зближення естетики з культурологічною і мистецтвознавчою проблематикою. Водночас введення в естетику таких категорій, як «структура», «знак», «функція», «поетична мова», породжувало зміну і трансформацію категоріального апарату естетики, а виробити пластичне з’єднання класичної традиції з новими теоретичними пошуками структуралісти не змогли.