20. Структуралізм як теоретичний напрям

Структуралізм – комплекс ідей і підходів, що виник з застосування методів структурної лінгвістики до інших галузей реальності. Чітко можна виділити основні етапи розвитку структуралізму: російська формальна школа (20-30рр.Г.Шпет, П.Богатирьов, Р.Якобсон, Ю.Тинянов, Б.Томашевський, В.Виноградов, В.Жимунський, В.Пропп, Г.Вінокур, А.Веселовский), Празький лінгвістичний гурток (40-50рр. В.Матезіуса, Р.Якобсона Ян Мукаржовський, Б. Гавранек,), французький структуралізм 60-70рр. та постструктуралізм. Основоположником власне структуралізму вважають російського науковця Володимира Проппа, зокрема його роботу „Морфологія казки" (1928). Структуралісти старалися наблизити літературознавство до точних наук, намагалися тим самим уникнути розпливчастості та суб'єктивізму, характерних, на їхню думку, для культурно-історичної та психологічної шкіл.

Культуру структуралісти розглядають як сукупність знакових систем, до яких належать мова (найважливіша), а також наука, мистецтво, міфологія, релігія, звичаї, мода, реклама, тощо.

В основі поняття структуралізм — лат. термін structura, що означає будова, розташування, порядок. Почав складатися у 20—30-х роках XX ст., а у 60—80-х одержав найрізноманітніші філософські й естетико-мистецтвознавчі інтерпретації. Визначити причини появи структуралізму саме як естетичної концепції досить складно. Поява структуралізму як конкретно-наукового напряму пов'язана з переходом окремих гуманітарних наук від описово-емпіричного до абстрактно-теоретичного рівнів дослідження. Цей перехід відбувався через використання структурного методу. Структурний метод склався передусім у структурній лінгвістиці, а потім активно використовувався в естетиці, літературознавстві, етнографії. Найбільше розповсюдження структуралізм взагалі і структуралістська естетика зокрема дістали у Франції і пов'язані з іменами К. Леві-Стросса, М. Фуко, Ж. Лакана, Р. Барта та ін.

У гуманітарних науках виділення структурного аспекту здійснюється, як правило, на знаковій системі. Структуралісти вважають, що свідоме використання знака, слова, символу, образу «відкриє» позасвідомі глибинні структури, приховані механізми знакових систем.

Естетична проблематика структуралістів досить широка: від формулювання принципів структурного вивчення словесного мистецтва до дослідження естетичної функції й естетичної норми; від фольклору і аналізу генезису символів до мистецтвознавчих розробок специфіки поезії, живопису, стильової спрямованості творчості.

Особливе місце в теоретичних розробках структуралістів займає проблема творчості. У їхніх працях можна зустріти твердження, що моделлю структуралістського розуміння людини є особа митця.

Представники.

Структуралізм спочатку прищепився в антропології (К.Леві-Строс), потім - в науці про літературу (Р.Якобсон, Р.Барт, Ж.Женет), психоаналізі (Ж.Лакан). відтак - в історії ідей (М.Фуко) й соціології (Л.Альтюссер). Хоча його прихильники формально не створили якоїсь школи, їхні праці, які у 60-70х роках набули значного розголосу на всьому світі, об’єднано етикеткою “Структуралізм”.

У літературознавстві структуралізм зосереджується над поетикою, яку складають норми літературного твору: його мета не інтерпретація твору, а з’ясування причин літературознавчих ефектів, значень.

Прикладом структуральних ідей в світовому просторі за допомогою українського матеріалу є праці українських вчених, народжених уже за межами батьківщини — Г.Грабовича і М.Павлишина. Праця Г.Грабовича є свідченням не тільки адаптації методики К.Леві-Строса, плідності міфопоетики, а й зміни ставлення до структуралізму в Україні.