18. Ян Мукаржовський: концепції художнього твору і поетичної мови

ЯН МУКАРЖОВСЬКИЙ– чеський філософ, літературознавець і естет. У осн. своїх роботах М. вирішував проблеми естетики і літературознавства з позицій структуралізму. Після 2-ої світової війни M. переглянув вихідні положення структуралістської естетики і перейшов на позиції марксистського літературознавства.

Об'єктивною підставою диференціації будь-якого процесу творчості та його результатів є, як відомо, теза про гетерогенність людської свідомості, яка, за словами Яна Мукаржовського, означає, що "самопроявлятися відносно дійсності людина може двома принциповими шляхами і третього шляху немає". З огляду на це, літературознавча діяльність теж реалізується двома лініями – поетикальною і тлумачною, пов'язаними, відповідно, з риторичною та герменевтичною традиціями. Адже смислове наповнення образу можливе або шляхом відносної раціоналізації формалізації смислу (звичайний науковий аналіз), або поглиблення його за допомогою інших смислів (філософсько-художня інтерпретація). Механізмами вказаного принципу літературознавчої свідомості виступають аналіз та інтерпретація – дві цілковито різні техніки, які спродуковують відмінні типи метатекстів (текстів про тексти) і постійно відтворюються в ході розвитку науки про літературу.

Основні праці: «Естетична функція, норма і вартість як соціяльні факти», «Студії з естетики», «Дорогами поетики й естетики», «Студії з поетики». На формування естетичних та лінґвістичних поглядів Мукаржовського мали вплив ідеї Е. Гуссерля, закоріненість у вітчизняну традицію, що почалася з часів національного відродження кінця XVIII ст., досягнення російського формалізму.

Мукаржовський мав свою концепцію мови, мистецтва і культури, свій структурально-функціональний метод аналізу мистецьких та куль­турних фактів. У ранніх дослідженнях чеського лінґвіста переважала тенденція аналізувати текст як буття-у-собі, як самодостатню одини­цю, але в 30-х роках він відмовився від такого методу. Відмова від аналізу внутрішньої структури тексту привела Мукаржовського до твер­дження про те, що художній знак - це соціальний і контекстуальний феномен. Згідно з теорією Мукаржовського, структура генерує значен­ня твору, але семіологічна функція будь-якого мистецького твору поля­гає у тому, що він водночас є автономним і комунікаційним знаком. Пізніше Мукаржовський висунув концепцію семантичного жесту, тоб­то «жесту», до якого мистець інтенційно вдається, щоб дібрати елемен­ти для свого твору і зробити значення цілісним. Для обґрунтування цієї концепції Мукаржовський висуває проблему інтенційності та не-інтенційності твору мистецтва, а отже, проблему читача та рецепції художнього тексту.

На думку Мукаржовського, щоб звільнити естетику від позитивізму і будь-яких психологічних спекуляцій навколо поняття «краси» як абсолютної ідеї, потрібно посилити феноменологічну організацію емпі­ричної дійсності. Мукаржовський розглядає «красу» як єдність трьох компонентів: функції, норми і вартості, і так «краса» узгоджує есте­тичні та соціальні норми будь-якої культури.