33. Мішель Фуко, його місце в постструктуралізмі. Концепція автора.

На розвиток постструктуралізму значний вплив мали ідеї відомого французького культуролога Мішеля Фуко (1926—1984 рр.) — автора праць "Божевілля і культура: історія божевілля в епоху класицизму", "Народження клініки", "Археологія знання", "Історія сексуальності". У формуванні світогляду М. Фуко значну роль відіграли праці Ф. Ніцше і М. Гайдеггера. В 1970 році М. Фуко очолив кафедру системного мислення. Початком власної системи філософії стала його праця "Слово і речі". М. Фуко одним із перших виступив проти концепції знака, яка домінувала в структуралізмі. Для М. Фуко суб'єкт висловлювання не можна ототожнювати з автором, який є "порожнім місцем". Автор не виражає себе у творі. В есе "Що таке автор?" М. Фуко писав, що автор помер, автор для нього "що", а не "хто", він не творець, а функція.

Поштовх для утвердження ідей смерті автора дала критика міметичної концепції. Але ні смерть автора, ні смерть літератури широкого емпіричного значення не мають, це непродуктивні фразеологеми, якими користуються окремі критики. Постструктуралізм ще в 90-х роках втратив свою привабливість на Заході. Ми вважаємо, що твір і митець не існують один без одного, митець — джерело твору, а твір — джерело митця.

Концепція автора

Автор, на думку француького культуролога, не "виражає себе" у письмі, У своєму популярному есе "Що таке автор?" він вважає, що автор помер і трактує автора як

"що", а не "хто". За Фуко, автора усмертнює власний текст, у якому зникає авторська індивідуальність і разом з нею щось таке, як "твір' і "письменство". Але якщо немає автора, то хто ж говорить? Як виглядає місце, що залишилося після автора? І Фуко відповідає; "Автор - це не джерело значень, які вибудовують твір; автор не випереджує своїх творів, він є тільки певною функціональною засадою". Такий автор-функція - це своєрідний вимір дискурсу, в якому діють обмеження, вибір, винятки, тобто "вільна циркуляція' значень. У своїх пізніших працях Фуко, досліджуючи і зв'язок дискурсів з поняттям влади, вважає автора ідеологічним поняттям. Впроваджуючи автора як джерело значень, як "творця", обмежуємо "велику загрозу" фікції у нашому світі. Фігура автора дає змогу зупинити "ракове" розмноження значень у певному джерелі, Ідеальне суспільство обійшлось би без автора-особи, а "полісемантичні тексти" були б загальнодоступні як дискурс, що не вимагає присутности фігури автора.

13. Роман Якобсон і його внесок в розвиток літературознавства.

Роман Йосип Якобсон (1896-1982) рос.-амер. лінгвіст, літературознавець, спеціаліст із поетики і семіотики, професор декількох європейських університетів, 2 американських, належав до представників Празької школи (або Празький гурток – один із перших осередків структуралізму і семіотики в літературознавстві, виник у Празі в 1926р.). У своїх працях спирався на структурну лінгвістику, феноменологію і семіотичну теорію Пірса. Як літературознавець вивчав віршознавство, займався порівняльним віршознавством, аналізом окремих творів. Якобсону належать 2 головні ідеї:

• концепція 2 кординальних фігур мовлення (метафори і метонімії), які і структурують різноманітні тексти, в основі одних текстів лежить принцип метафори, інших – метонімії

• концепція літературності – пояснює, що робить словесне повідомлення твором мови, завдяки чому мовлення стає мистецтвом.

Твір перетворвор. силою Якобсон називав поетичну функцію. Поетична функція – це скерованість повідомлення на саме повідомлення. Крім того, Як. вперше звернув увагу важливість морфологічного рівня твору, зокрема на протиставлення займенників у літературних творах.

Остаточно концепція славістики викладається Р. Якобсоном у статті 1953 року "Сутність порівняльного слов’янського літературознавства", де послідовно розглядаються досягнення слов’янської культури у сфері мови, народної поезії та церковнослов’янської писемності та варіанти їх освоєння у різних мовах та різних культурних ситуаціях.

Р. Якобсон багато розмірковує про використання метафори та метонімії, про можливість часткової схожості між двома позначуваними (зірка як небесне тіло і зірка як видатна людина) і приходить до висновку, що це може бути наслідком або часткової схожості позначуючих, або повною тотожністю позначуючих (випадок лексичних тропів). "Характерною особливістю таких асиметричних пар є ієрархія двох значень: одне з них – первинне, центральне, власне, незалежне від контексту, друге – вторинне, периферійне, переносне, контекстуальне. Метафора (або метонімія) складається з надання деякого позначуючого вторинному позначуваному, яке асоціюється з первинним позначуваним за схожістю (або за суміжністю)".

Поетичність є однією із властивостей кожного мовного висловлювання, так літературний твір є ні чим більшим, ніж тільки мовним комунікантом. Як такий він реалізує загальні механізми мовлення і бере участь у загальних процесах порозуміння. Він має адресата і адресанта, використовуючи код висловлювання, спільних для цих суб’єктів, щось говорить, когось виражає і на когось впливає. Він спрямований на виконання певних завдань, крім інформування (пізнавальна функція), він виконує емотивну, апелятивну, фатичну та метамовну функцію. Як цілеспрямовано організований текст він виконує також поетичну функцію. Ця функція виявляється в кожному висловлюванні як його естетична спрямованість, а в поетичному висловлюванні стає домінантною функцією. (Стаття «Поетика у світлі мовознавства» Якобсона) Якобсон описує механізми, які перетворюють висловлювання на витвір мистецтва. Це загальномовні механізми, такі як вибір і комбінація, субституція і суміжність. Поезія – це така практика, в якій еквіваленція, що характеризує стосунки між словесними знаками в коді, переноситься на організацію дискурсу, який розвивається згідно з принципом суміжності. В поезії склад дорівнює складові цього самого ряду, словесний наголос дорівнює словесному наголосу. Поетичний комунікант характеризується повторюваністю звукових фігур, яка викликає значеннєві подібності. Наприклад, римовані слова, назагал семантично далекі одне від одного, в поезії навіюють подібність чи повторюваність об’єктів, рис, явищ, настроїв.