66.Поняття і структура соціальною буття.

Поняття «соціальне буття» уявляється правомірним розглядати у якості категорії соціальної філософії для позначення реального процесу життєдіяльності людей у всьому різноманітті її проявів, що усвідомлюється здійснюючими його соціальними суб’єктами – окремими особистостями, класами, іншими, більш дрібними соціальними групами, суспільством і людством

     Є 5 ознак буття.

Соціальне буття постає у якості певної системи, в якій можна виявити елементи, що відповідають основним сферам життєдіяльності людини, фіксуючи економічне буття, політичне буття, соціальне буття і духовне буття суспільства.

 Економічне буття суспільства – сукупність відносин між людьми з приводу виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ, що склалися в  суспільстві. 

Політичне буття суспільства –сукупність відносин соціальних суб’єктів, що склалися в суспільстві з приводу системи державного устрою, державної влади. 

Соціальне буття суспільства – сукупність відносин, що склалися у суспільстві між різними спільнотами людей. 

Духовне буття суспільства – сукупність відносин, що склалися в суспільстві з приводу виробництва, збереження і розподілу духовних цінностей, задоволення духовних потреб людей.

67.Еволюція уявлень про свідомість.

Свідомість - це здатність людини ідеально відтворювати дійсність, предмети, явища, процеси і зв'язки навколишнього світу.

Кожна епоха формує власне уявлення про свідомість, зміст якого значною мірою залежить від домінуючого світогляду.    Так, в архаїчному суспільстві, коли світ ще не знав поділу на матеріальний і духовний, а характеризувався як видимий і невидимий. Люди вірили, що душу можна нагодувати звичайною їжею.    В античному світі, де визначальним був космоцентричний світогляд, вже не існувало таких уявлень про духовне, але воно мислилось як особливий витвір зовнішнього буття, тобто витоки свідомості перебували за межами людини. (Демокріт, Платон)

   У середньовічну епоху, коли домінувало геоцентричне світобачення, свідомість тлумачили як щось середнє між вищим рівнем.

   І тільки у Новий час з його антропоцентричним світоглядом, коли людина вивільнилася з-під опіки і влади надприродного й була проголошена початком і причиною всього, що відбувається з нею у світі, Декартом вважав, що свідомість — це інтелектуальна діяльність суб´єкта, який проектує світ. Вона відкрита тільки сама собі, тобто самосвідомості.

  Так, у Гегеля свідомість людини — це суб´єктивна форма існування духу, культури, яку він звів до знання

Філософи-матеріалісти акцентували на вирішальній ролі матеріальних факторів у формуванні й функціонуванні свідомості.

Для Маркса свідомість людини — це засвоєна нею культура суспільства, яка створена працею поколінь

Вирішальний крок у подоланні когнітивної інтерпретації свідомості зробив Ніцше. Декартівське «я мислю» він замінив на «я хочу (волію)»

Концепції свідомості, що існували в історії філософії, умовно можна поділити на два типи: індивідуалістські та колективістські.    Індивідуалістські розглядали як свідомість окремого індивіда, а суспільні форми — мораль, релігію, мистецтво,

Колективістські концепції, навпаки, вихідним вважали суспільні форми свідомості, наявну культуру, а індивідуальну свідомість розглядали як щось похідне.

Колективістська традиція яскраво представлена у Гегеля і Маркса.