59.Ірраціоналізм і "філософія життя".

Артура Шопенгауера (1788 - 1860)."

Життя, на думку Шопенгауера, сповнена страждань і втілюється у людини у «війні всіх проти всіх», наповнюючи його існування глибоким смутком Таким чином, долається індивідуальне, утихомирює воля до життя, зникають породжують страждання явища і відбувається повне заспокоєння духу.

Відхід від класичного раціоналізму в ірраціоналізм знайшов своє вираження в цілому ряді напрямків. Одним з них з'явилася «Філософія життя» (Представники - Ф. Ніцше, В. Дільтей, Г. Зіммель та ін.) життя як цілісний духовний процес в умовах реконструкції особливостей епохи. Цей акт здійснюється інтуїтивно.

Ірраціоналізм на поч. XX ст.

Бергсон Анрі (1859-1941) - один з основоположників гуманітарно-антропологічного напряму західної філософії. Представник інтуїтивізму, еволюціоністської спіритуалізму й «філософії життя».

Увесь труд Бергсона вносилися католицькою церквою в Індекс заборонених книг.

Філософський метод - інтуїція: перевірка на істинність або хибність повинна ставитися до самих проблемЗгідно Бергсона, «помилкові проблеми» бувають двох видів:

1) «неіснуючі проблеми», в самих термінах яких міститься плутанина між «великим» і «меншим»;

2) «погано поставлені проблеми», терміни яких являють собою погано проаналізовані «композити» (пакетні поняття, що являють собою якісно різнорідні "суміші").

60.Місце української філософії у структурі всесвітньої філософії.

Історіософія українська є однією ж формою пам'яті про минуле, особливим різновидом філософсько-історичного знання. Представляє собою систематизовані суб'єктивно-спекулятивні погляди на самостійність і самобутність історії українського народу, його держави, культури і Церкви. Переважний спосіб історико-пізнавальної діяльності в українській культурі.

У ХІ ХХІ ст. здійснюється циклічне ідейне обернення української історіософії. Українська історіософія еволюціонує від постановки питання про відрубність української історії відносно всесвітньої історії людства до укладання все більш україноцентричних схем вітчизняної історії, але на сучасному етапі розвитку повертається до інтеграції таким чином створених схем до сучасних уявлень про мультукультурну історію світової цивілізації.

Еволюція української історіософії забезпечувала акумуляцію національно-культурної пам'яті, розширення її просторово-часових обріїв, а також усталеність трансльованих нею уявлень як «ядрища» самосвідомості її носіїв — аж до утворення впродовж ХІХ-ХХ ст. модерного меморіального простору, одночасно континуїтивного та дисконтинуїтивного щодо попередньої меморіальної традиції. Натомість національно-культурна пам'ять виконала навідну функцію, вирішальним чином вплинула на формування історіософського «україноцентризму»

61.Українська філософія ху1і-хуiii ст.

16-17 століття. філософське мислення і пошук відповідей на основні, життєві питання були притаманні українському народові здавна, вони пов'язувалися з його світоглядом і релігією ще за дохристиянських часів. Християнство визначило новий шлях і дало вагомий стимул для філософської думки, вносячи в нього елементи іудейсько-грецькі, а згодом і римської духовної культури. Серед українців назагал знаходимо мало «чистих» філософів, зате філософське мислення прикметне для багатьох письменників, мистців, істориків, суспільних теоретиків. Тому історія української філософії включає, поряд з філософами типу Г. Сковороди, П. Лодія, С. Гогоцького, також М. Гоголя, П. Куліша, Тараса Шевченка, В. Липинського й ін. Ці українські мислителі висловлюють свої погляди менш теоретично й абстрактно, а передають їх най точніше, у контексті з життям, призначенням і життєвими ситуаціями людини.

18 століття. З християнством, письменством і освітою прийшли на Україну фрагментарні філософські відомості, насамперед через твори Отців Церкви і перекладну літературу.

Кирило Турівський у поетично складених творах і проповідях намагався погодити віру з розумом. Але це мислення далеке від сучасної йому у Західній Європі спекулятивної схоластики, яка до кін. 15 ст. була майже невідомою в Україні.

Дальший розвиток філос. навчання і письменства зв'язаний з Києво-Могилянською Академією, дехто з викладачів якої вчився у Замостській Академії (К. Сакович, І. Трофимович-Козловський, С. Косов) та зах.-евр. університетах (І. Ґізель, Т. Прокопович, С. Яворський та ін.). Філософія викладалася вже в Київ. Лаврській школі з 1631. її викладали у Києві лат.

Перехідною постаттю між «золотим віком» Академії та розповсюдженням філософської освіти в інших містах України та Сх. Европи і його завершенням з'являється блискучий і перший справжній укр. філософ Г. Сковорода, вихованець Академії, сучасник Канта. Сковорода, названий «укр. Сократом», видатне явище в укр. і елов. філософії взагалі, людина, що своїм життям і філос. проповіддю засвідчувала автентичність своїх поглядів і теорій.

Студії над Сковородою за останніх сто p., зокрема від часу видання його творів Д. Багаліем (1894), виявили, що його філософія є не лише вираженим у літ. символах етичним світоглядом чи еклектично дібраними філос. елементами з перевагою богословської думки, а й суцільною ориґінальною системою пізнання, метафізики й етики.