
- •1.Світогляд. Його структура та роль в житті людини.
- •2. Особливості міфологічного світогляду
- •3.Релігійний світогляд
- •4.Філософія як теоретична форма світогляду
- •5. Основне питання філософії
- •6. Взаємозв’язок філософії і конкретних наук.
- •7. Причини і передумови виникнення філософії. Міфологія і філософія як способи пояснення світу
- •8. Предмет і структура філософського знання.
- •9. Відмінність предметного поля філософії від предметного поля природничих наук.
- •10. Світоглядна функція філософії. Роль філософії в становленні теоретичної форми світогляду.
- •11. Гносеологічна функція філософії.
- •12. Методологічна функція філософії. Діалектика і метафізика.
- •13.Методи філософії (загальна характеристика)
- •15. Філософія Стародавньої Індії (брахманізм, вайшешика, буддизм) та Стародавньою Китаю (даосизм і конфуціанство).
- •17. Мілетська натурфілософія
- •19.Діалектична філософія Геракліта.
- •20.Загальна характеристика елейської філософії. Апорії Зенона.
- •21.Атомістична філософія Демокріта.
- •23. Загальна характеристика софістичної філософії. Сутність релятивізму.
- •24. Проблема людини в філософії Сократа.
- •25.Об’єктивно-ідеалістична філософія Платона
- •26. Проблема пізнання у філософії Платона
- •27. Вчення Платона про суспільство
- •28. Вчення про буття і знання в філософії Арістотеля
- •29. Вчення про матерію і форму в філософії Аристотеля.
- •30. Загальна характеристика середньовічної філософії.
- •31. Номіналізм і реалізм.
- •32. Співвідношення віри і розуму в філософії Тертуліана і Августина Аврелія.
- •33. Співвідношення віри і розуму в філософії Томи Аквіиського і Дунса Скотта.
- •34. Загальна характеристика філософії Відродження.
- •35. Гуманізм епохи Відродження
- •36. Реформаційна гілка Відродження.
- •38.Філософія Нового Часу: загальна характеристика.
- •41.Емпіризм у філософії хуіі ст. (ф. Бекон, Дж. Локк).
- •42.Концепції суспільної угоди та громадянською суспільства в філософії Нового часу (т.Гоббс. Дж,Локк).
- •43. Проблема становлення громадянською суспільства в Україні.
- •44.Проблема свободи і необхідності в філософії Спінози.
- •45.Вільнодумство та атеїзм французьких матеріалістів хуііі ст.
- •46.Загальна характеристика німецької класичної філософії.
- •47.Трансцендентальна філософія Канта.
- •48. Вчення і. Канта про знання.
- •50.Загальна характеристика філософії г.Гегеля. Діалектика Гегеля.
- •51.Концепція суспільного прогресу Гегеля.
- •52.Проблема відчуження в філософії марксизму.
- •53. Сутість та історичні форми позитивізму
- •54. Філософія позитивізму та неопозитивізму. Принцип верифікації та фальсифікації.
- •55. Філософія постпозитивізму. Концепція наукових революцій т. Куна.
- •56. Загальна характеристика філософії екзистенціалізму
- •57. Проблема людини в філософії екзистенціалізму
- •58. Проблема свободи і відповідальності в філософії скзистенціалізму
- •59.Ірраціоналізм і "філософія життя".
- •60.Місце української філософії у структурі всесвітньої філософії.
- •61.Українська філософія ху1і-хуiii ст.
- •62.Києво-Могилянська Академія як перший в Україні центр професійної філософії
- •63. Філософія г.Сковороди і сучасність
- •64.Філософія серця п.Юркевича
- •65.Проблема буття у філософії. Буття і матерія.
- •66.Поняття і структура соціальною буття.
- •67.Еволюція уявлень про свідомість.
- •68.Сутність та структура свідомості.
- •69.Свідомість та самосвідомість.
- •70.Антропосоціоігенез та його сутність.
- •71.Буття людини як проблема філософії.
- •72.Проблема діяльнісної сутності людини.
- •73. Практика. Її форми та роль у житті людини і суспільства.
- •74.Проблема творчості у філософії.
- •75. Діалектика як концепція розвитку.
- •76.Специфіка соціального пізнання
- •77.Пізнання як предмет філософською аналізу
- •78. Суб’єкт і об’єкт пізнання. Зміна уяв про суб’єкта пізнання
- •79. Структура процесу пізнання
- •80.Форми чуттєвого та раціонального рівня пізнання
- •81.Наука як специфічна форма пізнавальної діяльності.
- •82.Методи емпіричного та теоретичною рівня наукового пізнання.
- •83.Форми наукового пізнання (факт. Проблема, гіпотеза, теорія).
- •84.Проблема істини в філософії.
- •85.Філософське розуміння особистості.
- •86. Проблема ролі особи в історії. Особистість і маси в історичному процесі
- •87. Загальна характеристика формаційної концепції суспільства. Поняття «суспільно-економічна формація».
- •88.Суспільний прогрес, та його критерії. Історія людства як прогрес свободи.
- •89.Загальна характеристика цивілізаційної концепції суспільства.
- •90.Поняття культури і цивілізації. Загальнолюдські цінності.
- •91.Глобальні проблеми сучасності. Їх сутність та шляхи розв'язання.
33. Співвідношення віри і розуму в філософії Томи Аквіиського і Дунса Скотта.
Відомим систематизатором середньовічної схоластики був Фома Аквінський (1225-1274 рр.), який пристосував вчення Арістотеля до католицизму. Найвідомішим його твором е «Сума теології».
Аквінський намагався створити таку доктрину, яка б дала можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою.
Фома Аквінський чітко визначає сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Ф.Аквінський вважав, що можна довести буття Бога і запропонував п'ять доведень, які стали класичними у західноєвропейській теології:
1. Оскільки все в світі рухається, то має бути «першодвигуи», або «псршопоштовх» рух — Бог.
2. Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричиною усього є Бог.
3. Все в світі існує не випадково, а з необхідністю. Ця необхідність — Бог.
4. Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог.
5 -У природі все має певний сенс, доцільність свого існування. А, значить, повинна існувати «остання» і головна ціль — Бог.
Дунс Скот - Віра й розум. Теологія і філософія, на думку Витонченого Доктора, мають певну внутрішню єдність, оскільки дають людині знання про Бога.
34. Загальна характеристика філософії Відродження.
5-16ст. наз. Епохою відродження, ренесансу. Період Відр. на перше місце ставить Платона. Вчення Платона, зокрема його етичні та естетичні погляди, використовувалися для обґрунтування непорушної єдності духовного та тілесного і спрямовувалися проти офіційного релігійного вчення про умертвіння плоті та одвічної гріховності людини.
В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, в центрі уваги якого була людина. Характерна риса світогляду епохи Відр-я: орієнтація на мистецтвоСаме людина з її тілесністю почуття вперше в епоху Відр. усвідомлюється такою, якою вона є Метою життя виступає тепер не спасіння душі, а творчість, пізнання, служіння людям, суспільству, а не богу. Отже, однією з характерних рис епохи Відр. є також її гуманізм.
Мислителі Відр.: Піко делла Мірандола саме так розумів людину: Бог дав людині свободу волі, вона сама має вирішити свою долю, визначити своє місце у світі. Людина не просто природна істота, вона творець самої себе і цим відрізняється від решти природних істот. Людина стає хазяїном природи внаслідок усвідомлення себе творцем власного життя та волі.
Значну роль в утвердженні нового погляду на людину відіграла соціальна група людей, що називалася в Італії гуманістами.. Своїм способом життя, своєю діяльністю гуманісти прагнули утвердити нову систему духовних цінностей.
35. Гуманізм епохи Відродження
Філосо́фія епо́хи Відро́дження — напрям європейської філософської думки XV—XVI століть. Віддзеркалює соціальний та ідейний рух Відродження (Ренесансу), започаткований в Італії в ХІV ст., що в ХVІІ ст. стає загальноєвропейським явищем. Головна відмінність філософії Відродження — антропоцентризм та гуманізм.
Термін «відродження» свідчить про бажання людини повернуте щось втрачене, віднайти в минулому відповіді на суттєві світоглядні питання.
Передумовами філософії Ренесансу була криза феодалізму, криза офіційної ідеології Середньовіччя — католицької релігії, а водночас і схоластичної філософії.Головними рисами, які відрізняли філософію Відродження, були антропоцентризм і гуманізм.
Людина стала центром філософських досліджень не лише як результат Божественного творіння, а й космічного буття, її аналізували не з погляду взаємодії з Богом, а з погляду її земного існування.
Основні характерні риси
Антропоцентризм — домінування філософського принципу, згідно з яким людина є центром і метою всесвіту.
Гуманізм — домінування філософського принципу, згідно з яким утверджується повага до гідності й розуму людини, її права на щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.
Пантеїзм — філософська позиція (світогляд), згідно з яким Бог і світ перебувають у нерозривній єдності.
37. Натурфілософський напрямок філософії Відродження.
• Галілео Галілей (1564-1642 рр.), Галілей прийшов до висновку, що існує природна необхідність, і він вводить поняття закону природи.
Філософія епохи Відродження сприймається насамперед як натурфілософія (філософія природи). трактування питання про взаємовідношення Бога і світу• Один з найцікавіших і характерних представників філософії епохи Відродження - виходець з НімеччиниМикола Кузанський (1401-1464 рр.).
Центральним пунктом онтології М. Кузанського є вчення про збіг протилежностей - абсолютного мінімуму і абсолютного максимуму.
Звертаючись до проблеми людини, Кузанський не відділяє її від світу, вони єдині. Як у кожній частині людини відображується вона вся, так у кожній речі відображується весь Всесвіт.
Ідеалом для Кузанського є людина мисляча, творча, активна. Адже Христос приходить у світ не тільки для врятування людини, але й для того, щоб вказати людині на її могутність, велич, здатність до досягнення нескінченності. Людська сутність і є Христос. Отже, людина — кінцево-нескінченна істота. • Ідеї М. Кузанського поглибив Джордано Бруно (1548-1600 рр.). Вихідна теза його філософії - єдність і нескінченність світу, На цьому базуються космологічні уявлення, в яких Дж. Бруно робить свою теорію побудови світу. На його думку, Земля рухається навколо своєї осі та навколо Сонця і в той же час є піщинкою в безмежному просторі. Земля може бути центром Космосу, тому що у Всесвіті взагалі немає ні центру, ні межі.
Головне завдання філософії і науки - проникнення в глибини матеріального світу.
Філософія Аж. Бруно - новий етап у розвитку філософської думки. В жодній з попередніх філософських систем середньовіччя і Відродження думка про єдність світу, про тотожність Бога і людини не проводилася з такою послідовністю. Натурфілософія Аж. Бруно — форма пантеїзму, що межує з його матеріалістичним розумінням. В 1592 арештували та в 1600 спалили.