21.Атомістична філософія Демокріта.

Атомістична теорія - це подальша раціоналізація на шляху звільнення філософського і наукового мислення від міфологічних уявлень.

Треба вважати, що атомістична математика Демокріта являє собою "грубу" конструкцію реально існуючих фізичних речей, і в цій атомістичній математиці не виконувалися всі вимоги класичної математики, де не було розроблене поняття граничного переходу, знаходження межі функції і інші положення.

Концепцію давньогрецького атомізму часто кваліфікують як "примирення поглядів Геракліта і Парменіда: існують атоми (прообраз — парменідівське буття) і порожнеча (прообраз — небуття Парменіда), де атоми рухаються і, з'єднуючись один з одним, утворюють речі. Людину Демокріт визначає як тварину, яка від природи здатна до всілякого навчання і має за помічника в усьому руки, розум і розумову гнучкість. Людська душа — це сукупність атомів; необхідна умова життя — дихання, що атомізм розумів як обмін атомів душі із середовищем. Тому душа безсмертна. Залишивши тіло, атоми душі розсіваються в повітрі, і ніякого «загробного» існування душі немає і бути не може.

22.Загальна характеристика класичного періоду у розвитку античної філософії. Антична філософія — це філософська думка Стародавньої Греції й Риму, що існує в період з VI ст. до н.е. до ІV ст. н.е. У філософській літературі найбільш часто пропонується така її періодизація:

— досократична філософія від Фалеса до Сократа;

— класична антична філософія, представлена творчістю Сократа, Платона й Аристотеля;

— елліністично-римська філософія.

Період носить назву класичного, відбиваючи в цьому імені епоху видатних досягнень еллінської культури, що набули для майбутнього європейського людства значення класичного і недосяжного зразка.

Завдяки трьом найвидатнішим представникам класичної грецької філософії – сократу, платону, і аристотелю – Афіни приблизно на 1000 років стали центром грецької філософії. Сократ вперше в історії ставить питання про особу з її рішеннями, що диктуються совістю, з її цінностями. Платон створює філософію як закінченну світоглядно-політичну і логіко-етичні систему; Аристотель – науку як дослідно-теоретичне вчення реального світу. Давньогреціка філософія справила визначний вплив на всю історію західної і частково навіть світової ф. аж до сьогоднішнього дня. Самим терміном «філософія» ми зобов’язані саме античності.

23. Загальна характеристика софістичної філософії. Сутність релятивізму.

Вони довели що світ є антропоморфний (людиноподібний), тобто таким йким бачить його людина. Прийшли до висновку зо в кожної людини є своя істина, і ця істини суб’єктивна, а не об’єктивна. Відповідно, якщо істина суб’єктивна то Протагор (перший засновник софістів) переходить до першого онтологічного висновку, що світ змінний, плинний, спирається на філософію Геракліта.

Софісти були вчителями мудрості. За своє навчання вони брали гроші. Завдання софістів – навчити людину бути не просто освіченою і розумною. Софізми – це логічні задачі, кі показують порушення в мисленні, міркуванні. Софісти пов були навчити людину захищати будь-яку точку зору, якою абсурдною вона б не була – безкомпромісна дискусія.

Софістика- це вчення хитромудро вести дебати. Софісти зробили важливий крок на шляху до створення науки про мову.

Релятивізм — методологічний принцип, який полягає у метафізичній абсолютизації відносності і умовності змісту пізнання. Суть даного філософського напрямку: всяке знання відносно неусталене, суб'єктивне, залежить від людини. Гносеологічні корені релятивізму — відмова від визнання неперервності у розвитку знання, перебільшення впливу конкретних умов. Факт розвитку пізнання, в ході якого воно переходить на новий вищий рівень, релятивісти розглядають як доказ його неістиності, суб'єктивності.