3. Проблема заборгованості та можливі шляхи її розв’язання

Однією із складних міжнародних фінансових проблем виступає проблема заборгованості країн, що розвиваються. Надмірне залучення іноземних кредитів країнами, що розвиваються, при послабленні уваги до проблеми раціонального використання отриманих ресурсів, погіршення економічного стану більшості цих держав через світову економічну кризу.

Зобов’язання по обслуговуванню зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:

1) відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;

2) зниження обмінного курсу місцевої валюти;

3) жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами);

4) стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.

1. Суть та причини міжнародного науково-технологічного обміну

Технологія становить собою сукупність науково-технічних знань, які можна використати при виробництві товарів та послуг. її міжнародне переміщення можна розглядати як звичайну торгівлю специфічним товаром і як міжнародний рух специфічного фактора виробництва.

Технологія, по-перше, може виступати самостійним способом перетворення ресурсів у товари і послуги і в цій якості проявляється у вигляді конструкторських розробок та методів виробництва, по-друге, може уречевлюватися в нових машинах, приладах, в працівниках з більш високим рівнем освіти і кваліфікації.

В основі розвитку технології лежить науково-технічний прогрес. Його прискорення привело до виникнення в другій половині XX століття світового ринку технологій, який функціонує поряд з світовими ринками робочої сили і капіталу. Це обумовлено тим, що мають місце суттєві технологічні відмінності між окремими країнами, викликані нерівномірністю розвитку науково-технічного прогресу. В зв'язку з цим на ринку появляються специфічні товари - технології, міжнародне переміщення яких сприяє стиранню технологічних відмінностей між країнами.

Прийнято розрізняти дві складові частини ринку технологій: ринок по торгівлі технологіями, як самостійним фактором виробництва у вигляді ліцензій, патентів, "ноу-хау" і т. ін.; ринок, на якому технології матеріалізовані в технологічномістських видах продукції, кваліфікованих робітниках і високотехнологічному капіталі і їх міжнародне переміщення наближається до міжнародного переміщення товарів, робочої сили і капіталу.

2. Інструменти правового захисту технологій

Важливою передумовою функціонування технологічного ринку є правовий захист науково-технічних знань та інтелектуальної власності, тобто забезпечення творцям нових технологій виключного права на розпорядження результатами своєї праці протягом певного періоду і недопущення безоплатного використання результатів їх праці третіми особами. Найбільш розповсюдженими інструментами правового захисту технологій є патенти, ліцензії, копірайт, товарні знаки або марки.

Патент — це документ, який засвідчує авторство і пріоритет винахідника, а також надає йому монопольне право на використання нововведення протягом певного періоду (як правило, 15-20 років).

Ліцензія становить собою дозвіл власника технології або прав промислової власності, незалежно від того, захищені вони патентом чи ні. Ліцензія видається зацікавленій стороні на певний строк за встановлену винагороду. Таким чином, ліцензії можуть бути патентні і безпатентні.

Безпатентні ліцензії, як правило, виступають у вигляді ноу-хау. До ноу-хау відносять технічний досвід і секрети виробництва, інформацію, що має комерційну цінність. Ноу-хау може бути надане у вигляді програмно-математичного забезпечення, математичних формул і алгоритмів, схем, креслень тощо.

Копірайт становить собою право автора художнього чи літературного твору, ескізів, макетів, креслень, малюнків і т. ін. на відтворення (копіювання, розмноження) своєї роботи.

Товарний знак або марка, які, як правило, ставляться на продукції фірми у вигляді малюнка, ініціалів засновника (власника) компанії, абревіатури, графічного зображення і т. ін.