112. . Розкрийте становлення директивної системи планування та соціально-ек зміст довоєнних п’ятирічних планів. Охар-йте дискусію щодо природи планової системи наприкінці 20-х років хх ст.

За директивного планування регулятором вир-ва ставав план. Розвиток планування відбувався по лінії дедалі більшого охоплення планом усього народного госп-ва. Якщо план ГОЕЛРО давав конкретні виробничі завдання по 17 галузях, а перша п’ятирічка — по 50 галузях промисловості, то другий п’ятирічний план охоплював уже 120 галузей промисловості. Жорстко регламентувалися не тільки планові завдання, а й ресурси для їх виконання, форми та розміри оплати праці та інші показники.

Досвід директивного планування, накопичений у промисловості, було перенесено в сільське госп-во (до кожного району й колгоспу доводилися державні посівні плани, у 1932 р. уперше був розроблений план тракторних робіт МТС, починаючи з 1935 р. затверджувалися державні плани розвитку тваринництва на кожний рік та ін.).

Одночасно із зміцненням директивних начал в управлінні й плануванні послаблювалася роль прибутку та інших економічних важелів. Майже весь прибуток надходив до бюджету, з якого фінансувалися капіталовкладення. Було запроваджено пряме банківське кредитування.

Процес формування адміністративно-командної економічної системи був пов’язаний з виникненням централізованого директивного планування наприкінці 20-х — на початку 30-х років і відзначався подальшим зміцненням у передвоєнний період, а також в роки Великої Вітчизняної війни й повоєнної відбудови народного госп-ва. Але командна система з її механізмом директивного планування могла функціонувати лише як тимчасова, яка після виконання надзвичайних завдань мала бути реформована. На певному етапі вона вичерпала себе, перетворилася на гальмо розвитку. Характерно, що це виявилося ще на початку 30-х років, тобто в процесі формування адміністративно-командної системи. Уже тоді мали місце збої, знижувалась ефективність вир-ва, з’явилися витратні тенденції, відчувались ці проблеми й напередодні Вітчизняної війни. Ставало очевидним, що форми та методи планового управління багато в чому себе вичерпали й стали причиною негативних явищ в економіці. Однак реально ця система дедалі зміцнювалася, ставала відверто бюрократичною. В управлінні промисловістю й сільським госп-вом остаточно був здійснений перехід до командних методів, а в плануванні — до тотального директивного планування.

У квітні 1929 р. XVI конференцією ВКП(б) було ухвалено «оптимальний» варіант першої п’ятирічки. Відтоді розвиток економіки визначався загальнодержавними планами. Директивне планування в цій системі було в основному покладено на Державну планову комісію (Держплан).

Критично оцінюючи процес планування, варто зауважити, що він був хаотичний і непрозорий. П’ятирічні плани були погано пов’язані з реальністю й не відповідали оперативним планам. Насправді адміністративно-командна економіка управлялася за допомогою складного поєднання всіляких попередніх щомісячних, щоквартальних і щорічних планів, які часто переглядалися. План кожного наступного року був фактично планом попереднього, у який були внесені деякі мінімальні зміни.

У грудні 1927 р. XV з’їзд ВКП(б) затвердив директиви зі складання першого п’ятирічного плану розвитку народного госп-ва СРСР, розрахованого на 1928/29—1932/33 господарські роки. Держплан УРСР, як і союзний, щодо п’ятирічного плану стояв на таких позиціях: «План має бути:

а) науковим прогнозом об’єктивних можливостей; б) формулюванням завдань, що визначають умови оптимального їх використання; в) системою заходів, спрямованих на практичне здійснення політичних прагнень державної влади». На практиці останнє витіснило й підім’яло під себе науковість, об’єктивність, оптимальність.

Проект плану мав два варіанти — «відправний» та «оптимальний». Останній був розрахований на більш сприятливі умови і містив дещо вищі показники.

Але з моменту прийняття плану розпочалися численні коригування його показників у бік їх підвищення, почасти без необхідного обґрунтування. Завищені планові завдання не виконувалися через відсутність у народному госп-ві відповідних ресурсів, що призводило до диспропорцій. У результаті перший п’ятирічний план не був виконаний ані на момент проголошення про його завершення (1 січня 1933 р.), ані у запланований період.

Боротьба політичних угруповань за владу витісняла на другий план питання про перспективи розвитку економіки. За таких умов з’явилися дві відомі моделі п’ятирічок — модель Кондратьєва і модель Держплану.

М. Д. Кондратьєв (1892—1938) — один з найбільших економістів XX ст. Світову славу він здобув як засновник теорії великих циклів, дослідник питань економічної кон’юнктури й економічної динаміки. Наприкінці 1920-х років М. Кондратьєв з групою співробітників розробив модель першої п’ятирічки. Він визнавав історичну необхідність індустріалізації, але основою вирішення проблеми вважав гармонійний розвиток усіх сфер економіки, передусім промисловості й сільського госп-ва. На думку М. Кондратьєва, сільське госп-во може постачати основні засоби для індустріалізації і як експортер, і як ємкий ринок для промислових галузей. Тому в основу його моделі було покладено ідею продовження непу, підвищення товарності сільського госп-ва, його інтенсифікації. І оскільки всі ці процеси не могли бути реалізовані швидко, М. Кондратьєв був проти форсованої індустріалізації й уважав, що на найближчі роки повинна бути збережена структура аграрно-індустріального розвитку.

Інша модель була розроблена в Держплані (партійно-урядовому органі) під керівництвом академіка С. Г. Струмиліна. Держплан виступав за прискорений розвиток важкої індустрії, за швидку, примусову ліквідацію багатоукладності, за відмову від непу, від ринку, за максимальне посилення регулюючої ролі держави. Модель Держплану повністю відповідала поглядам Й. Сталіна. Тому було обрано держпланову модель. М. Кондратьєва назвали захисником куркульства, звинуватили в буржуазній ідеології, а в 1930 р. заарештували і в 1938 р. — розстріляли. Таких само переслідувань зазнали й усі однодумці Кондратьєва.