8. Охар-йте власність на ресурси як фактор розвитку господарської системи: суть, етапи, соціальна диференціація сусп-ва.

Не менш важливу роль, ніж суспільний поділ праці, в історичному розвитку господарської системи відіграє власність на засоби вир-ва. Сутність власності на засоби вир-ва по-різному розкривається в рамках формаційної та цивілізаційної парадигм пізнання господарських процесів. З позицій формаційного підходу власність трактується як «система виробничих відносин між людьми (класами, соціальними верствами, групами, окремими індивідами тощо) з приводу привласнення різноманітних об’єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення». Відповідно до історичних суспільно-економічних формацій зазвичай виділяють такі форми власності на засоби вир-ва: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і суспільна (соціалістична). Цивілізаційна парадигма передбачає розглядати сутність власності на засоби вир-ва в контексті реалізації головного системотвірного зв’язку сусп-ва. Як уже зазначалося, він полягає у взаємозалежності відносно самостійних індивідів та сусп-ва.

Разом із тим економічна залежність з боку сусп-ва проявляється в общинній, феодальній і капіталістичній формах власності на засоби вир-ва. Така їх еволюція зумовлена змінами в організації сусп-в, коли вони послідовно переходили від держав общинного типу, ранньофеодальних держав (територіальних імперій) і централізованих монархій — до національних держав.

Держава як організаційний центр сусп-ва встановлює умови доступу та використання ресурсів господарськими одиницями, визначає правила розподілу та обміну продуктів праці (податки, збори, мито, правила торгівлі тощо), створює відповідне середовище господарської діяльності. Тому особливості державного устрою сусп-ва і відбиваються на формах власності на засоби вир-ва.

Власність виникла після розпаду кровноспорідненої общини і появи відносно відокремлених індивідів та утвердження держави як нового способу організації сусп-ва. Необхідно наголосити, що в первісному сусп-ві власність на засоби вир-ва не могла виникнути, оскільки створення необхідних благ кровноспоріднена община здійснювала як природне і нероздільне ціле. Взаємодія між членами общини здійснювалася на засадах реципрокності — кожен вносив до спільного здобутку стільки, скільки міг, а отримував необхідних благ стільки, скільки припадало на кожну особу.

Перші уявлення про власність з’являються на завершальному етапі розвитку первісного сусп-ва і пов’язані з феноменом влади-власності. Зосередження особливо важливих функцій для існування общини в руках вождів, визнання

їх права здійснювати ці функції на засадах здобутого авторитету, поступове відокремлення надобщинних органів, що реалізують такі функції від імені общини, привело до формування влади як суспільного феномену. В сукупності функцій влади важливу роль відігравали організація госп. життя общини — розподіл ресурсів і благ, координація спільних дій тощо. Використання ресурсів і благ було нерозривно пов’язане з владою, що надавало їх використанню характеру володіння.

Розпад первісного сусп-ва, формування територіальної общини привело до появи першої форми власності на засоби вир-ва. Вона дістала назву общинної власності відповідно до організації сусп-ва в державу общинного типу. Її ознакою є те, що вона відображала особисту залежність кожного індивіда від територіальної общини, від влади, що її організовувала та уособлювала, тому для індивіда ця форма власності була особистою. Здійснювати господарську діяльність, наприклад, отримати для цього землю, мали право лише члени общини, залежність від якої і відбивалась в общинній власності.

Виникнення ранньофеодальних держав (територіальних імперій) спричинило суттєві зміни у власності на засоби вир-ва. В умовах феодальної роздробленості сусп-в, постійних міжусобних війн гостро постала проблема

військового захисту господарської діяльності і самого життя людей. Виникла нова форма особистої залежності від покровителя та захисника — сеньйорально-васальна — відносини покровительства і служіння між представниками влади, рицарями, селянами.

З утворенням централізованих монархій королівська влада поступово усувала феодалів з організації суспільного життя і перейшла до прямого здійснення владних функцій — через створення адміністративних органів управління та судочинства тощо. Феодали в цих умовах поступово набували рис аристократії, що за родовими та майновими ознаками мали пільги та

привілеї. У містах, де особиста залежність проявлялася лише у підданстві королю та було самоврядування, формувалася спільна (муніципальна) власність, а окремих громадян — приватна власність.

Поява національних держав і демократичні революції докорінно змінили характер відносин між владою (державою) та людьми. Скасування привілеїв аристократії та повинностей селян, проголошення вільними та рівними в правах усіх людей, зняття будь-яких форм особистої залежності сприяло докорінним змінам у власності. Демократичний устрій державної влади та заміна відносин володарювання-підпорядкування на відносини солідарності та забезпечення природних прав індивідів відкрило шлях до утвердження приватної власності на засоби вир-ва.