90. Охар-йте нові тенденції у господарському розвитку країн Європейської цивілізації в 1970 – 80-х роках та формування теорії монетаризму.

Світовий ек розвиток визначали дві світові кризи: 1973-1975 рр. і 1980- 1982 рр. їх особливість - певна синхронізація циклічних коливань в економічно розвинених країнах. Знизилися інвестиції в економіку. Скоротився обсяг торговельного обороту. Зростало безробіття.

Циклічні кризи поєднувалися зі світовими структурними, сировинними, енергетичними, валютними, кредитно-грошовими кризами. В економічній літературі виокремлюють такі події та чинники, що зумовили суттєві зміни господарської кон'юнктури:

- пришвидшення процесів інфляції з кінця 1960-х років. Зростання цін виявлялося у формі інфляції витрат. Ціни почали зростати швидшими темпами порівняно із зниженням безробіття;

- загострення проблем і руйнація Бреттон-Вудської системи: кризи окремих національних валют, припинення урядом США конвертованості долара, формальний перехід від системи фіксованих валютних курсів до плаваючих валютних курсів у 1973 р. Це позначилося на значній девальвації долара впродовж 1970-х років та ревальвації курсів більшості західноєвропейських країн щодо американської валюти;

- збільшення світової валютної ліквідності, пов'язаної з американськими дефіцитами 1971 і 1972 рр., стимулювало надмірне зростання грошової маси у різних країнах.

- тиск на світову економічну систему першої та другої нафтових криз 1974 р. і 1979 р., що були викликані підвищенням членами ОПЕК ціни на нафту;

- серія шоків пропозиції у 1973-1975 рр.: різке зростання цін на енергоносії (нафту) зумовило зростання витрат вир-ва, зниження темпів зростання продуктивності праці, інфляційні очікування;

- відбувалося одночасне збільшення і безробіття, й інфляції (до 15 % в 1974 р.), що спричинило стагфляцію - поєднання масового безробіття з високим рівнем інфляції.;

- банківська криза 1979 р. у США зумовила загальне підвищення процентних ставок (до 6 %) і поставила на межу банкрутства багато країн, що розвиваються, - одержувачів приватних банківських кредитів;

- формування глобальних проблем світогосп. розвитку.

Кейнсіанська модель державного регулювання економіки, спрямована на стабілізацію і стимулювання економічного зростання, підтримання високого рівня зайнятості та цінової стабільності за рахунок державного регулювання, була вичерпана. Внаслідок цього посилилася критика кейнсіанства, а разом з ним і неокласичного синтезу. Посилилися суспільні позиції монетаристів.

Монетаризм центральна теорія неоконсерватизму. Монетаризм пов'я­заний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредит­ного обігу. На думку монетаристів, лише послідовна політика за­безпечення госп-ва грошима може створити впевненість економічних агентів у неіінфляційному розвитку економіки й сприяти рівномірному інвестуванню із мінімальним ризиком.У широкому сенсі монетарим — це всі економіч­ні доктрини, що надають грошам першочергового значення та пов'язані із розробленням грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу. Саме такі концепції реалізуються сьогодні в різних формах у господарській політиці США та інших розвинених країн. «Монетаристське відродження» не було випадковою відповід­дю на інфляційні процеси 1970-х років чи просто реакцією на кризу кейнсіанства. В основі сучасних монетаристських концеп­цій лежить кількісна теорія грошей, яка виникла ще XVI ст., згід­но з якою рівень товарних цін тим вищий, чим більше грошей в обігу. Висновок щодо вирішального впливу грошових факторів на загальноекономічні процеси був обгрунтований М. Фрідменом і А. Шварц у праці «Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867—1960» І сформульований так: зміна кількості грошового запасу тісно пов'язана зі змінами економічної активності, грошо­вого доходу й цін. М. Фрідмен у своїх працях, на відміну від кейнсіанських кон­цепцій, визначальну роль віддавав грошовому (монетарному) фак­тору в досягненні макроекономічної стабільності. На відміну від кейнсіанства, природу та причини циклічності ринкової економіки М. Фрідмен вбачає у порушенні монетарної стабільності, непередбачених зрушеннях грошової пропозиції, негативних наслідках невираженого втручання держави в еконо­міку, передусім його емісійної політики. М. Фрідмен та його прихильники вважали, що розширення капіталістичного відтворення в довгостроковому періоді мож­ливе лише за умови приросту грошової маси в обігу. М. Фрідмен визнавав за грошима монопольну роль у коливаннях національного доходу й висунув тезу: «Гроші ма­ють значення».