Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1036941_82065_i.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
450.85 Кб
Скачать

84. Розкрийте сутність раннього інституціоналізму: причини виникнення, основні напрями, спільні риси і відмінності.

Як альтернатива неокласичному напряму досліджень ринкових процесів на початку ХХ ст. фоhмується інституціональний напрям економічної думки. Характерною його особливістю стали дослідження всієї сукупності соціально-економічних та політичних чинників, що розглядають у взаємозв’язку та взаємообумовленості, а також ідея необхідності соціального контролю сусп-ва над економікою.виникнення інституціоналізму було зумовлено такими чинниками:

• монополізацією та корпоративізацією економіки;

• посиленням циклічних коливань ринкової економіки;

• поглибленням соціальних суперечностей;

• зростанням впливу робітничого, профспілкового та інших рухів на розвиток сусп-ва;

• необхідністю суспільного контролю над ринковим механізмом;

• кризою неокласичної доктрини щодо автоматичного регулювання економічних процесів.

Інституціоналізм виник у трьох напрямах: соціально-психологічний, соціально-правовий та кон’юнктурно-статистичний або емпірічний інституціоналізм.

Засновником соціально-психологічного інституціоналізму, який справив визначальний вплив на всі його течії, був Торстейн Веблен (1857—1929). Він розробив еволюційний підхід до вивчення суспільних явищ. Учений наголошував на величезному значенні теорії Дарвіна для обґрунтування еволюційних змін у житті сусп-ва. Економічні явища Т. Веблен виводив із суспільної психології, інстинктів та навичок людей, а розвиток сусп-ва вбачав у здійсненні реформ на основі науково-технічних перетворень та дедалі більшої ролі інженерно-технічної інтелігенції.

Соціально-правовий інституціоналізм пов’язаний з іменем Дж. Р. Коммонса (1862—1945). На перший план виводив аналіз правових інститутів. Ідея правового регулювання соціальних відносин та можливості за будь-яких умов досягти компромісних рішень пронизує його теорію угод, дослідження етапів розвитку капіталізму, стосунків між працею і капіталом, великим і малим бізнесом.

Кон’юнктурно-статистичний напрям інституціоналізму очолював учень Т. Веблена У. К. Мітчел (1874—1948). На основі широкого статистичного матеріалу він вивчав проблеми циклічності та їх соціальні наслідки (праця «Ділові цикли» (1913)), роль грошового обігу та кредитно-фінансових інститутів у тогочасній економіці, розробляв теорію державного регулювання.

Отже, інституціоналізм не був цілісною економічною теорією. Проте всі три напрями були єдиними у критиці основних положень неокласичної школи, їх поєднує так званий міждисциплінарний підхід — намагання інтегрувати економічну науку з іншими соціальними науками: соціологією, правом, історією тощо. Через усі концепції інституціоналізму проходить ідея необхідності соціального контролю над економікою.

85. . Визначте відмінності у розумінні ролі держави в теоретичних розробках представників німецького ордолібералізму та кейнсіанства.

Найстаршу групу німецьких ордолібералістів очолили В. Репке та О. Рюстов. За визначенням В. Репке, економічна політика держави має гарантувати свободу, під якою слід розуміти суворий порядок в економічній діяльності, що забезпечується через ринок та вільну конкуренцію. Іще один представник цього напряму В.Ойкен доводив, що найважливіше завдання держави полягає у запобіганні й обмеженні економічної монопольної влади. Для реалізації конкурентного устрою ринкового госп-ва необхідні цілеспрямовані зусилля держави у вигляді економічної політики, яка водночас жорстко регламентує державне втручання в економіку. В ордолібералізмі велика увага приділялася двом типам економічної політики — політиці ладу (устрою) та політиці процесу.Політика ладу — це комплекс довгострокових заходів, спрямованих на створення рамкових умов функціонування економіки, їх законодавче та правове оформлення, контроль за їх дотриманням і своєчасне внесення коректив з боку держави. Основна мета політики ладу — становлення і підтримання конкурентних умов господарювання в усіх сферах економіки. Політика процесу — це комплекс заходів щодо безпосереднього впливу на господарську діяльність через фінансову стабілізацію, структурні й соціальні зрушення, у тому числі коригування ринкового розподілу доходів і вирішення проблеми добробуту (останнє знайшло втілення в подальшому в розробках теорії соціального ринкового госп-ва).

Кейнсіанство — це сформований Дж.М. Кейнсом та його чисельними прихильниками і послідовниками напрям, об'єднаний визнанням нестабільності ринкової економіки та необхідності її державного регулювання. Особливе місце кейнсіанство посіло в економічній теорії та прак­тиці США.Зза­ходи, які проводилися у період «Нового курсу» було прямо «запо­зичено» в Кейнса: організація громадських робіт, фінансування державного будівництва важливих господарських об'єктів, курс на дефіцитне фінансування тощо. В основі кейнсіанського уявлення про економічну роль держави лежить проблема формування ефективного попиту, що забезпечить реалізацію створеного сусп-вом багатства. Кризовий стан економіки спонукав Дж. Кейнса до вирішення проблеми реалізації багатства за допомогою принципово нового підходу і розширення напрямів державного регулювання, серед яких — бюджетне регулювання з традиційно високим рівнем перерозподілу національного доходу через держбюджет, спрямоване на забезпечення фінансування державних інвестицій; здійснення значних соціальних витрат. Для "запуску" інвестиційного мультиплікатора здійснюються:

• великі урядові замовлення на виробництво військової техніки та озброєння, що стимулює розвиток військово-промислового комплексу й підтримує високий загальний рівень економічної кон'юнктури;

• кредитно-грошове регулювання, що використовує ставку відсотка як основний регулятор інвестиційної активності і допускає грошову емісію для покриття бюджетного дефіциту та з метою "здешевлення" грошей. Політика "дешевих грошей" забезпечує зниження надання переваг ліквідності і, як наслідок, стимулює збільшення витрат всіма економічними суб'єктами;

• податкове регулювання, засноване на прогресивній системі оподаткування з високими податковими ставками для корпорацій та осіб зі значними прибутками і доходами з метою підвищення схильності до споживання, а отже, й інвестиційного мультиплікатора;

• регулювання соціальної сфери, насамперед вирішення проблем зайнятості за допомогою регулювання ринку праці, надання допомоги у зв'язку з безробіттям, збільшення соціальних програм тощо;

• зовнішньоекономічне регулювання, засноване на застосуванні фіксованих валютних курсів і орієнтоване на замкнену економіку.