54. Охар-йте економічну політику Петра і та її вплив на госп-во України.

Його політика була спрямована на посилення екон і політ могутності Росії і мала яскраво виражений меркантиліст-й характер. Стосовно Укр. передбачала посилення колонізації та ліквідацію залишків автономного устрою, перетворення її на ринок збуту Росії та сировинний придаток.Петро 1 дбав про розвиток мануфактурного вир-ва в Рос, проводячи політику «насадження мануф.».Накладав певні заборони на їх розвиток в Укр.,створюючи умови для підприємців-росіян та іноземців.Підтримувалося створення приватних мануф-р, якими володіли б росіяни.Їхня прод-я надходила виключно на потреби рос армії та флоту. Зявляється кріпосна мануфактура, з вел кількістю «приписних» робітників. Переорієнтація торгов шляхів: прямими заборонами були перекриті можливості для укр. купецтва в налагодженій між нар торгівлі через прибалтійські порти-Ригу, Гданськ, а спрямовували їх до Архангельська. Обмежувався укр. імпорт. Митна політика: до традиц мита,яке платили укр. купці на користь держ скарбу Гетьманату,додавалося обов’язкове мито на користь рос казни,що сплачувалося при перетин рос кордону з Україною. Усі ці обмеження негативно відбивалися на економіці України, активно перетворюючи її на рос колонію, ринок сировини та збуту для рос промисловості.

55. Охар-йте господарську систему Західної України та особливості її еволюції під впливом реформ Йосипа іі

Унаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793 та 1795 рр.) ПравобережнаУкраїна увійшла до складу Рос.імперії, а більшість західноукр.земель-Галичина, Пн Буковина, Закарпаття — опинилися під владою Австрії.

У 70-х - 80-х pp. XVIII ст., за часів правління імператриці Марії-Терезії (1740-1780 pp.) та її сина Йосифа II (1780-1790 pp.), в Австрійській імперії були здійснені реформи,що базувалися на ідеях освіченого абсолютизму і мали на меті шляхом посилення держ. централізації та встановлення контролю правлячої династії за всіма сферами сусп. життя зміцнити імперію, модернізувати її та залучити до нових істор.процесів, забезпечити міцне становище імперії на міжнар. арені.+передбачалося внести зміни у феод.-кріпосн. систему,сприяти розвиткові с/г.

Перші реформи були здійснені у Закарпатті,тут проводиться так звана урбаріальна регуляція (1766 р.)-поміщики повинні були забезпечити селян землею у достатній кількості для ведення госп-ва.Але земля залишалася власністю феодала, і за користування нею за селянами закріплювалися повинності, зокрема панщина, яка обмежувалася.Вже з указом 1783 р. поміщикам заборонялося втручатися у родинні стосунки селян, відбирати у них садиби, примушувати виконувати повинності, не передбачені законом. Ще один указ (1785 р.) звільняв селян Закарпаття від особистої залежності, надавав право на вільне пересування по країні(хоча промисловості в регіоні практично не було і вона не забезпечувала можливостей для працевлаштування), на передавання майна у спадщину .

У Галичині реформи розпочинаються у 1775 р., коли відповідний указ цісаря заборонив притягати селян до виконання повинностей, не передбачених інвентарями (документи, в яких фіксувалися розміри селянських наділів та закріплені за ними повинності), до панщини в неділю та святкові дні; заборонявся примусовий продаж панові зерна та інших продуктів. Обмежувалося також право панів карати селян. Указ від 5 квітня 1782 р. розширив цивільні права селян та дещо обмежив їх кріпосну залежність: селяни отримали право одружуватися без відома пана, віддавати дітей на навчання до міста, а також безземельним селянам вільно залишати село. Якщо ж село залишав селянин, який мав наділ, то він повинен був залишити «заступника». Указ від 16 червня 1786 р. обмежував панщину до трьох днів на тиждень для селян з наділом, а для халупників та комірників, тобто тих, хто не мав орної землі, вона не повинна була становити більше 12 днів на рік. Визначалася й тривалість робочого дня — 12 годин улітку та 8 годин взимку. Нарешті, указом від 1787 р. рустикальні (селянські надільні) землі були відділені від доміні-альних (поміщицьких). Селянин отримував право на передавання наділу у спадщину, але не мав права продати або розподілити його.

Останній указ Йосипа ІІ скасовував панщину, а єдиною повинністю встановлював чинш, розмір якого залежав від доходів селянського госп-ва. У селянина повинно було залишитися не менше 70 % доходу, 12,2 % призначалося на державні податки, а 17,8 % становив чинш. Але цей закон викликав величезне обурення у панства, і наступник Йосипа ІІ імператор Леопольд у 1790 р. скасував його. Деякі реформи були поширені й на Буковину. Так, у 1787 р. селянські землі закріплюються за селянами, унормовуються їхні повинності, селяни отримують ряд прав, зокрема право скаржитися на поміщиків.

Однак усі ці реформи залишили незмінним велике землеволодіння. Лише 4 % усіх земель належало державі, церкві, міським громадам і вільним селянам. І все-таки, за словами І. Франка, «після австрійських законів хлоп не був уже панська власність і грунт його не був панська власність»

56. Ох-йте зародження елементів ринкового госп-ва в господарській системі України наприкінці XVIII — початку ХІХ ст.

У 1775 р. Запор Січ було ліквідовано, а більшість козаків було перетворено у залежних селян.Землі, що раніше належали запорожцям, почали заселяти колоністами:німцями, болгарами, сербами,значна частина земель булла роздана рос. та укр. можновладцям. Розпочалася активна колонізація причорномор. та приазов. степів і Криму. Поселенцям надавалася земля і допомога: грошові позики, звільнення на деякий час від податків, право продажу горілки і солі, безмитної торгівлі із закордоном.У Пд Україні посилився розвиток хліборобства, скотарства, будувалися підприємства, виникали міста. Гос-ва відразу ж набирали товарних рис, їх продукція в основному йшла на експорт,особливо збіжжя. Госп. система, що сформ. у ПД Україні, відразу ж форм.як капіталістична.Мануфактурне виробництво, що виникло в укр.землях у XVI—XVII ст., у XVIII ст. досягло значних успіхів. Тут створ. мануфактури, що використовують примусову працю, - вотчинні (у маєтках великих землевласників, у тому числі й укр.старшини), а також посесійні, до яких приписували значну кі-сть робітників.З’являються й мануфактури суто капітал. типу, на яких використовується вільнонаймана праця і які належать купцям (купецька) або селянам(селянська). Для 2 пол. XVIII ст. характерним було зб.питомої ваги мануфактур, що використ. вільнонайману працю. Розвиток с/г, ремесла, мануфактур зумовлював розвиток ек.зв’язків між окремими регіонами, зростання кількості базарів і торгів; дедалі більшого значення набували ярмарки, що у ХVІІІ ст.вже діяли протягом року у визначений час,вони сприяли розширенню торг.зв’язків між окремими регіонами. З розвитком торгівлі відбувався процес формування фін.-грош.системи. Протягом ХVІІІ ст. рос. гроші поширювалися на Україну і поступово витісняли з обігу польсько-литовські. З кінця ХVІІ ст. починається втручання Росії у фін.справи України, на поч. XVIII ст. було встановлено контроль надїї фінансами, а з 1764 р. після скасування в Україні гетьманства фін.-грош.система її була об’єднана з фін-гр.системою Росії. Уже до серед. 18 сторіччя майже 80 % території Правобережжя стає власністю магнатських родин, у маєтках яких починають відроджуватися фільварки, відбувається зростання селянських повинностей та кріп.гнітуАле поряд з примусовою працею починають використовувати й вільнонайману, передусім у малозалюднених південно-східних регіонах. У таких фільварках власники їх уже забезпечують свої госп-ва тягловою худобою та реманентом, роблять спроби раціоналізації госп-ва, нарешті використовують різні заохочення до праці не лише найманих робітників, а й селян-кріпаків. Зростання товарності поміщицьких госп-в призводить до зростання посівів технічних культур, поліпшуються породи ВРХ, овець.У маєтках зростає промислове виробництво з переробки с/г продукції. Найпоширеніш.галузь-гуральництво. У Галичині та на Волині значно швидше відновилися порядки, які існували перед Визвольною війною. Магнатські та шляхетські госп-ва, які не були зруйновані в роки війни, і далі спрямовувалися на розвиток фільварків, характер яких дедалі більше набирав товарних рис. Зростає спеціалізація госп-в, у Галицькому Поділлі вони спеціалізуються на вирощуванні хліба, у Галицькому Прикарпатті — вирощуванні худоби. Товарна продукція фільварків йшла на внутрішній ринок Польщі, а також за кордон. Розвиток фільварків обумовив зростання панської оранки за рахунок селянських земель, а також зростання панщини, яка досягала 3-4, а іноді до 6 днів на тиждень. Зростає й диференціація селянських госп-в, на селі з’являються заможні господарі-селяни, але дедалі більше з’являється там незаможних елементів (халупників, городників)які зовсім не мали землі.

Ці зміни у госп. розвитку укр.земель, безумовно, означали поступове формування тут певних елементів ринкової системи госп-ва. І хоча це відбувалося в умовах зростання феод.утисків,посилення особистої залежності та експлуатації селянства, ці зміни означали, що госп. система краю ставала на новий шлях ринк. перетворень. Зрозумілою є поява документів, в яких піддаються критиці існуючі умови: (1)Торчинський маніфест, який був знайдений на ярмарку у м. Торчин 14 червня 1767 р- гостро ставиться питання щодо умов існування селянського госп-ва, відсутності у багатьох селян земел.наділів. ., (2)«Універсал до селян» (1768)-був знайдений під час Коліївщини, це був прямий заклик до приєднання до повстання, в якому зазначається, що

«прийшов час помститися за всі муки, глум і знущання»