43. Порівняйте риси промислового перевороту в Англії і сша (передумови, періоди, особливості та наслідки).

Класичним і найбільш раннім прикладом промислової революції вважається Англія кінця ХVІІІ — першої третини ХІХ ст. Соціально-економічні та політичні передумови для її здійснення визріли в цій країні у середині XVIII ст.:

буржуазно-демократична революція, яка привела до влади буржуазію; обезземелення селянства; патентна система, що сприяла створенню винаходів; попит у світі на англійські товари; існування ринку капіталів тощо. Надзвичайно сприятливими для промислового перевороту були географічне розташування Великобританії та природно-економічні умови країни — водні комунікації, зручні гавані, великі поклади залізної руди та вугілля, наявність сировини для текстильної промисловості. Більшість технічних інновацій виникли в Англії, їх використовували в інших країнах, що прискорювало і полегшувало перехід цих країн на індустріальний шлях розвитку. Першість проходження промислової революції в Англії перетворила країну у «майстерню світу», «світового перевізника», «володарку світу», могутню колоніальну державу, світовий фінансовий центр. Перехід від політики протекціонізму до фритредерства остаточно перетворило країну в лідера світового економічного простору. Англія — країна, яка після промислового перевороту із аграрної країни швидко стала індустріальною.

Розвитку промислової революції у США (початок ХІХ ст. — 80-ті роки ХІХ ст.) сприяла низка передумов: вигідне природно-географічне розташування (віддаленість від Європи, що давала можливість уникати європейських конфліктів) та кліматичні умови (сприяли розвитку різноманітних галузей народного госп-ва); великі запаси природних ресурсів; значний приріст та урбанізація нас-ння (викликані не обезземеленням селян, а переважно імміграцією, як правило, кваліфікованих робітників); відсутність феодальних пережитків; створення патентної системи і потужного ринку капіталів; ціла низка технічних винаходів; війна за незалежність (1775—1783 рр.), яка зіграла роль першої буржуазно-демократичної революції.

Американська промислова революція пройшла в два етапи — спочатку вона відбулася на Півночі країни, а після громадянської війни (1861—1865 рр.) ре-

волюція охопила Південь. Така ситуація була викликана історично: з початку виникнення країни Північ спеціалізувалася на промисловості, а Південь — на аграрній галузі з використанням праці рабів. У 1860 р. США посідали четверте місце у світі по випуску промислової продукції, а на останньому етапі промислової революції у 1873 р. випередили Великобританію і посіли перше місце.

Наприкінці революції США стали індустріально-аграрною країною.

45. Порівняйте риси меркантилізму і класичної школи політичної економії (історичні умови виникнення, суть, представники та трактування ними основних економічних категорій).

Епоха меркантилізму охопила тривалий історичний період (XV – XVII ст.), пов’язаний з великими географічними відкриттями, процесами первісного нагромадження капіталу у країнах Зх. Європи, переходом до «високого» Відродження та Просвітництва. У цей період в економіці провідних європейських країн натурально-феодальна господарська система почала поступатися місцем ринково-підприємницьким економічним відносинам. Зростання товарообігу, розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі потребували великої кількості готівки, що спричинило загострення проблеми «нестачі грошей».

Керівним принципом Меркантилізму був арістотелівський поділ госп-ва на економіку і хрематистику із засудженням останньої . У центрі уваги опинясться саме хрематистика — «породження» грошей грошима. Меркантилісти шукають зв’язку між господарськими явищами, але шукають його на поверхні явищ, у сфері обігу. Економічні погляди меркантилістів не можна розглядати як едину, цілісну, наукову теорію. Те, що пізніше отримало загальну назву меркантилізму, сукупністю особистих поглядів різних людей, а також сукупністю практичних господарських заходів.

Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення.

1. багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто нагромадження грошей.

2. виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку.

3. безпосереднім джерелом багатства е сфера обігу.

4. сфера обігу е водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі:

Г — Г'

5. Джерелом багатства е лише зовнішня торгівля.

6. треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати .

Теорія меркантилізму пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм (монетарний) і розвинутий меркантилізм (мануфактурний) . Ранній меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. (політика зменшення імпорту).

У другій половині ХУІ ст. система монетарного меркантилізму змінюеться системою меркантилізму мануфактурного, що досягла свого розквіту у ХУІІ ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкрегьсн у Франції, Антоніо Серра в Італії. Для цієї системи характерною е теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. 3 ціею метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт. На перший план висувалася політика протекціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів.

Ранні меркантилісти вважали, що будь-яка купівля зменшуе їхню кількість, а будь-який продаж — збільшуе. Пізні ж меркантилісти розуміли, що гроші «породжують» гроші і для цього вони мають бути в постійному русі.

Класична політична економія — один із наукових на­прямів світової економічної думки другої половини XVII — першої половини XIX ст.

Класична політична економія виникла тоді, коли під­приємницька діяльність вслід за сферою торгівлі, грошо­вим обігом набуває поширення у сфері вир-ва в ціло­му. В промисловості інтенсивно розвиваються мануфакту­ри, розширюються торгівля і кредит, з'являються нові дже­рела доходу, формується промисловий капітал, який все більше підпорядковує собі торговельний.

Економічні положення меркантилістів (про золото і срібло як основну форму багатства, а зовнішню торгівлю як їх джерело), інші протекціоністські настрої, які гальмува­ли розвиток вир-ва, зумовили необхідність виникнен­ня нової економічної концепції — концепції економічного лібералізму, яка базується на принципах вільного підпри­ємництва і конкуренції, невтручання держави в економічні процеси. За цих умов і виникла класична політична еко­номія.

На відміну від меркантилістів класики політичної еко­номії предметом дослідження обрали сферу вир-ва.

Найбільший внесок у формування і розвиток класичної політичної економії внесли англійські й французькі вчені-економісти XVII—XIX ст. — В. Петті, П. Буагільбер, Ф. Кене, А. Тюрбо, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей, Т. Мальтус, Дж. Мілль та ін.

Уільям Петті (1623—1687) — основоположник класич­ної школи політичної економії в Англії. Вважав, що утворення багатства відбувається у сфері матеріального вир-ва саме завдяки праці. Широко відома фраза Петті: "Праця — батько й активний принцип багатства, а земля — його мати". Стверджував, що торгівля не є джерелом створення національного багатства.

П'єр Буагільбер (1646—1714) — фундатор класичної школи економічної думки у Франції. Джерелом багатства він вважав сферу вир-ва, а сфері обміну відводив роль умови для розвитку економіки. Виступав проти однобокого заохочення промисловості, за­хищаючи розвиток сільськогосп. вир-ва, в якому бачив основу економічного зростання Франції. До поняття "багатство" включав не тільки гроші, а й усю різно­манітність благ і речей.