22. Охар-йте давньоримські рабовласницькі господарські форми та окресліть їх суть за працями римських мислителів.

В Римській державі класичне (античне) рабство набуло завершених форм. З 2 ст. до н.е. рабська праця стає переважаючою, а єдиним джерелом поповнення рабів стають війни та работоргівля. Відбувається зубожіння вільних селян-землеробів.Їх дрібні зернові госп-ва не могли конкурувати із притоком дешевого зерна з провінцій, з великими рабовласницькими госп-вами.

Наприкінці 1 тис. до н.е. відбувається криза державного устрою, перехід від республіканського правління до монархічного у вигляді імперії. Ці процеси повязують з іменем Цезаря. У цей період відбуваються зміни у землеробстві. Головними галузями сільського госп-ва стають виноградарство та садівництво, фактично відбувається структурна перебудова, спеціалізаціяу напрямі вина та оливи.

Основною формою організації сільськогосп. вир-ва стає рабовласницька вілла (до 250 га), яка складалася з декількох маєтків, де вирощували різні продукти. Такі господ. одиниці спеціалізувалися на вирощуванні якогось одного продукту, який орієнтувався на продаж, але при цьому в госп-ві виробляли продукцію для власного споживання. Господарський устрій такої вілли представлений у праці Катона Старшого (234 – 149 рр. до н.е.) «Землеробство», де зразкове госп-во працює за принципом: «Продавай якомога більше, купуй якомога менше», тобто поєднує риси натурального і товарного госп-ва. Щодо рабів, Катон пропонує до мінімуму скоротити видатки на їх утримання(годувати найдешевшою їжею, одяг надавати один раз на рік). Слід не допускати, що б раб залишився без роботи, і навіть у свята примушувати його працювати, на відміну від худоби, яка має відпочивати.

Інакше організовано виробництво у великих госп-вах (більше 250 га, іноді й більше 1000 га) – латифундіях-сальтусах , які набували поширення на пд. Апеннінського півострова , а також у Пн. Африці та Галлії. Такі госп-ва або зацмалися скотарством, або ж землі в них віддавалися в оренду вільним орендарям – колонам . Плата за землю мала натуральний характер, а господарі звільнювалися від витрат на придбаня рабів, їх утримання та організацію нагляду. Така система організації праці дістала назву колонату. Із завершенням переможних війн та зменшенням притоку рабів, ціни на них зростають; їх вже не можна заставити працювати методом примусу. Тому раба слід берегти, зацікавити у підвищенні прод. праці. Вже у Марка Теренція Варрона (116-27 рр. до н.е.) у трактаті «Про сільське госп-во» йдеться про застосування методів стимулювання праці рабів. Він пропонує дозволити рабам одружуватися, мати власність, адже раб краще працює, якщо господар щедріше наділяє його харчами, не скупиться на одяг, дозволяє відпочити. Пропонує використовувати також і найманих робітників.

Луцій Юній Колумелла (1 ст. до н.е.)у своїй праці « Про сільське госп-во» рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів, більш рівномірно розподіляти рабів між різними видами робіт, використовувати не лише матеріальні, а й моральні способи заохочення.

Найб. поширеним способом стимулювання рабів було надання їм пекуліїв, тобто госп-в, які раб веде самостійно, віддаючи частину виробленого продукту власнику.

23. Охар-йте еволюцію поглядів римських мислителів (Катона, Варрона, Колумелли) на організацію сільськогосп. вир-ва Давнього Риму.

У праці Катона Старшого (234-149 рр. до н.е.) «Землеробство» представлене зразкове, на його погляд, госп-во, що функціонує за принципом: «Продавай якомога більше, купуй якумога менше», тобто поєднує риси натурального і товарного госп-ва. Основною формою сільськогосп. вир-ва стає рабовласницька вілла , яка складалася з декількох маєтків, де вирощували різні продукти. Такі господарські одиниці спеціалізувалися на вирощуванні якогось одного продукту, який орієнтувався на продаж, але при цьому в госп-ві виробляли продукцію для власного споживання. В цьому госп-ві вирощують оливи, виноград, зернові, утримують худобу. Катон пропонує до мінімуму скоротитивидатки на утрамання рабів. Слід не допускати, що б раб залишився без роботи, і навіть у свята примушувати його працювати, на відміну від худоби, яка має відпочивати. Необхідно поблизу мати місто, море, річку або якісні шляхи, які б звязували маєток з містом – споживачем готової продукції вілли.

У Марка Теренція Варрона (116-27 рр. до н.е.) у трактаті «Про сільське госп-во» йдеться про застосування методів стимулювання праці рабів. Він пропонує дозволити рабам одружуватися, мати власність. Слід створити умови, за яких раб може щось нагромадити, тоді він буде краще працювати. Раби краще працюють, якщо «господар щедріше наділяє їх харчами, не скупиться на одяг, дозволяє відпочити і дає деякі пільги, наприклад, дозволяє у маєтку випасати свою худобу». Пропонував також на великих сільськогосп. роботах використовувати наймаих робітників.

Луцій Юній Колумелла (1 ст. до н.е.) у своїй праці «Про сільське госп-во» зосередив досвід агрономів як римських, так і грецьких, розглядає величезну кількість проблем, повязаних із сільським госп-вом, в тому числі і рабів та підвищення продуктивності їх праці. Він рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів, використовувати не лише матеріальні, а й моральні способи заохочення рабів. Головною метою ведення госп-ва є отримання доходу, а тому власникам слід частіше бувати у своїх маєтках, а якщо це є неможливим, то треба передавати землі в обробіток колонам, розглядаючи працю останніх як більш продуктивну. Найбільш продуктивним способом стимулювання праці рабів стало надання їм спекуліїв, таких госп-в, які раб веде самостійно, віддаючи частину виробленого продукту власникові.