17. Порівняйте характерні риси госп-в Месопотамської та Кріто-Мікенської цивілізацій.

Месопотамська цивілізація

Процес переходу людського сусп-ва до цивілізаційного устрою життя розпочався на території, яку давні греки називали Месопотамією(Межиріччам). Месопотамію заселяли представники різних народів. Провідну роль серед них відігравали шумери та рухливі семітські племена скотарів із сирійсько-месопотамського степу, які поступово змішувалися із сусідніми народами.

Шумерське сусп-во виникає в 4-3 тис. до н.е. у пд. част. Месопотамії на терит. сучасного Іраку. Його характ. ознаками були: вис. концентрація нас-ня; поява вел. поселень, які перетворювалися в протоміста; розвиток землеробства та агрокультури, ремесел, торгівлі, поява першої писемності; храмове будівництво. Відбулися досягнення в розвитку знарядь праці та способів вир-ва: винайдення колеса, колісниці, гончарного круга та плуга, виплавка бронзи та ін.

У перш. пол 3 тис. до н. е. на пд. Месопотамії відбувається процес урбанізації. Перші міста виникли через обєднання або розширення кількох с.г. общин, в яких на осн. підвищення прод. праці відбувалося зростання нас-ня, накопичувалися досягнення матер. та духовної культури.

Добробут шумерського сусп-ва залежав від головної галузі його господ. сфери – землеробства. Замість обробітку невеликих ділянок силами однієї громади шумери поділили зрошувальні землі на великі лани, які обробляли шумерські трударі, обєднані в робочі бригади.

Важливу роль відігравали священнослужителі, що були керівниками, ініціаторами і координаторами господ. діяльності в общинах. Жерці здійснювали розподіл землі, що належала богові, керували роботою землеробських бригад. Важалося, що людину було створено задля звільнення богів від необхідності працювати для забезпечення свого існування. Сільськогосп. громади храмового типу були доповнені іншими, в яких центр. роль відігравали царі та царські госп-ва.

Найвищим станом розвитку цивілізації в Месопотамії вважається час правління Хаммурапі. Виникає цілісна, могутня Вавилонська імперія зі столицю Вавилон.

Крито-Мікенська цивілізація

Крито-Мікенська цивілізація була відкрита в результаті археологічних досліджень на поч. 20 ст.. Її назва повязана з цивілізаційним устроєм життя сусп-в на острові Крит та міста Мікени в басейні Егейського моря.

Характерні ознаки: розвиток землеробства та агрокультури, осілий спосіб життя, виникнення писемності, формування міст як адмінастративно-владних центів сусп-ва, високий рівень розвитку матеріальної культури та мистецтва.

Провідними галузями госп-ва були рибальство та землеробство. (Землеробство відігравало важливу роль у добробуті і шумерського сусп-ва). Велике поширення мала «середземноморська тріада» - вирощування зернових культур, винограду та оливи. В ремеслі видалялося гончарство. Було освоєно виробництво міді, бронзи. У ремісничих майстернях вироблялась зброя та речі побутового характеру.

Міст у сучасному Криті не було. Їх роль відігравали палаци, що були адміністративними та релігійними центрами. До складу мешканців палацу входили володар та члени його сімї, жерці, знатні люди, численна прислуга та ремісники. Решта критського сусп-ва проживала у невеликих селах. Нас-ння сіл поставляло у палац продукти харчування, виконувало трудові повиноості.

У житті мікенського сусп-ва важл. роль відігравали і господарські функції владних осіб. На чолі владної системи управління стояв цар, що мав титул «Ванакт» (повелитель, господар. Другий рівень у владній ієрархії займав головний воєначальник (лавагет). Провідна роль належала предсавникам військової еліти, численним чиновникам.

Наприкінці 13 ст. до н.е. Крито-Мікенська цивілізація, досягнувши свого найвищого розвитку, зазнає руйнації внаслідок завоювань сусідніх племен, що перебували на більш низькому рівні сусп. розвитку. Мікенські палаци були зруйновані, традиції ремесла загублені, поселення покинуті їх мешканцями. Сусп-во Крито-Мікенської цивілізації заклало підвалини розвитку античного періоду Європейської цивілізації.