55. Граматична форма, граматичне значення, граматична категорія.

Граматична форма – поєднання граматичних значень і граматичних способів їх вираження. Вона вказує, які саме граматичні значення властиві конкретному слову і якими граматичними способами вони виражені. Наприклад, граматична форма слова зима представлена граматичними значеннями іменника, називного відмінка, однини, жіночого роду і виражена флексією –а.

Граматичне значення – узагальнене (абстрактне) мовне значення, яке властиве рядам слів, словоформ, синтаксичних конструкцій і яке має в мові регулярне (стандартне) вираження.

Так, слова весна, літо, парк, робітник мають значення предметності; добрий, теплий, зелений – значення ознаки; йти, летіти, співати – значення процесуальності; читав, думала, кричало – значення минулого часу і т.д.

Граматичне значення відрізняється від лексичного масовістю, груповим характером свого виявлення, тобто воно властиве великим групам слів.

Граматичні значення бувають трьох типів: дериваційні, реляційні й модальні.

Дериваційні значення – це незмінні, постійні показники слова, що дають йому певну граматичну класифікацію. Так, значення роду іменників, виду дієслів є дериваційними.

Реляційні значення – є змінними. Вони змінюються від однієї словоформи до іншої. До них належать значення роду прикметників, значення відмінків, значення особи та ін.

Граматична категорія – система протиставлених одна одній однорідних граматичних величин.

Граматичною категорією є категорія числа, бо вона об”єднує мовні одиниці на основі спільного значення „число”. Всередині цього об”єднання протиставляються одиничність і множинність, і граматичні значення однини й множини формально виражаються за допомогою спеціальних закінчень.

Граматичні категорії поділяють на морфологічні й синтаксичні. До морфологічних належать категорія роду, числа, відмінка, виду, часу, способу, особи; до синтаксичних – категорія активності\пасивності, комунікативної спрямованості (розповідність, питальність, спонукальність), стверджуваності\заперечуваності, синтаксичного часу й синтаксичного способу.

Морфологічні категорії, в свою чергу, поділяють на класифікаційні й словозмінні.

Класифіаційні (словотворчі, дериваційні) категорії – це такі, члени яких виступають як рубрики класифікації слів. Так, зокрема, класифікаційною є категорія роду іменників і категорія виду дієслова.

Словозмінні (релятивні) категорії - граматичні категорії, яких слово може набувати залежно від іншого слова, з яким воно поєднується у реченні. До словозмінних належить категорія роду прикметників, бо прикметники не класифікуються, а відмінюються за родами і родова форма прикметника залежить від поєднуваного з ним іменника.

У мовах світу найчастіше трапляються граматичні категорії роду, відмінка, числа, означеності\неозначеності, ступеня якості, часу, виду, стану, способу й особи.

Категорія роду – граматична категорія, яка полягає в розподілі слів або форм за двома чи трьома класами, традиційно співвідносними з ознаками статі або їх відсутністю.

Категорія відмінка – граматична категорія імені, яка виражає його синтаксичні відношення до інших слів висловлювання.

Категорія числа – граматична категорія, яка виражає кількісні характеристики предметів думки.

Категорія означеності\неозначеності (детермінації) – граматична категорія, яка вказує на те, чи мислиться ім”я предмета як єдине в описуваній ситуації (означеність) чи як таке, що належить до класу подібних йому феноменів (неозначеність).

У тих мовах, де немає артиклів, значення означеності\неозначеності виражається лексично і контекстуально.

Категорія ступеня якості (порівняння) – граматична категорія, яка виражає ступінь якості, що характеризує предмет чи дію.

Розрізняють звичайний, вищий і найвищий ступінь (важкий-важчий-найважчий).

Категорія часу – граматична категорія дієслова, яка є специфічним мовним відображенням об”єктивного часу і служить для темпоральної локалізації події або стану, про які йдеться в реченні.

Ця категорія вказує на одночасовість, передування чи наступність події щодо моменту мовлення.

Категорія виду (аспектуальності) – граматична категорія дієслова, яка узагальнено вказує на протікання дії в часі.

У слов”янських мовах граматично протиставлені доконаний і недоконаний вид (зашумів-шумів, написав-писав).

Категорія стану – граматична категорія дієслова, що виражає суб”єктно-об”єктні відношення.

У всіх класифікаціях згадується активний стан, коли носій дієслівної ознаки відповідає суб”єкту (Учні виконують пісню), і пасивний, коли носій дієслівної ознаки відповідає об”єкту (Пісня виконується учнями).

Категорія способу – граматична категорія, яка виражає відношення названої дієсловом дії до дійсності з погляду мовця.

Це оцінка мовцем дії як бажаної, можливої, передбачуваної тощо.

Категорія особи – граматична категорія дієслова, яка позначає відношення суб”єкта дії до мовця.

Розрізняють першу, другу і третю особу (пишу, пишеш, пише).

56. Частини мови як лексико-граматичні категорії. Критерії виділення частин мови.

Від граматичних категорій треба відрізняти лексико-граматичні розряди, які нерідко називають лексико-граматичними категоріями.

Лексико-граматичні категорії – це граматично важливі групи слів у межах певної частини мови, які мають такі властивості:

1. Об”єднуються за спільною семантичною ознакою. Наприклад, лексико-граматичні категорії становлять збірні іменники, речовинні іменники, іменники – назви істот, іменники – назви неістот, бо кожна така група має спільну семантичну ознаку.

2. Можуть мати і можуть не мати формальне морфологічне вираження (умиватися, листуватися – масло і вікно, ворона і корона).

3. Взаємодіють із пов”язаними з ними граматичними категоріями (зворотні дієслова не належать до активного стану, назви осіб мають, як правило, категорію чоловічого або жіночого роду, власні назви мають форму лише однини або лише множини і т.д.).

4. Можуть мати і можуть не мати протиставлені всередині розряду ряди форм. Якщо власні назви протиставляються загальним, назви істот – назвам неістот, то всередині речовинних і зібрних іменників подібного протиставлення немає.

57. Морфема: принципи виділення, основні характеристики, види морфем.

Морфема – мінімальна двостороння (має план вираження і план змісту) одиниця мови.

Морфеми виділяють шляхом порівняння слів за звучанням і значенням. Якщо певні одиниці на основі порівняння виявляються мінімальними, тобто такими, що не можуть далі ділитися, то це й будуть морфеми.

Морфеми мають три основних типи значень: речове, дериваційне і реляційне.

Речове значення (лексичне) – це узагальнене відображення дійсності, виражене поняття. Так, морфема чит- виражає значення „сприймати щось зображене літерами.

Дериваційне значення – значення, яке доповнює речове, уточнює, конкретизує його. Морфема ач- у слові читач вказує на особу за дією („той, хто читає”).

Реляційне значення – суто граматичне значення, яке вказує на відношення між словами в реченні (Хлопчик читає книжку).

Морфеми поділяються на сегментні й несегментні.

Сегментні морфеми – морфеми, які виділяються шляхом сегментування (членування) лінійної одиниці – слова.

Сегментні морфеми, в свою чергу, поділяються на корені й афікси.

Корені – сегментна частина, що є спільною для всіх споріднених слів. Він є центром слова, носієм речового (лексичного) значення. Корінь обов”язково наявний у кожному слові.

Афікс – службова морфема, приєднана до кореня, яка виражає граматичне (рука, руки, рукою) і словотвірне значення (виручити).

Залежно від позиції щодо кореня афікси поділяються на префікси, постфікси, інтерфікси, інфікси, циркумфікси і трансфікси.

Префікс – афікс, який стоїть перед коренем.

Постфікс – афікс, що стоїть після кореня. До постфіксів належать суфікси і флексії:

Суфікс – афікс, що стоїть між коренем слова і закінченням.

Флексія (закінчення) – змінний афікс, що стоїть у кінці слова і виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні.

Інтерікс – афікс, що стоїть між двома коренями і служить дл зв”язку цих коренів у одному складному слові (пароплав).

Інфікс – афікс, вставлений у середину кореня

Циркумфікс – перерваний афікс, який охоплює з двох боків корінь. Дехто до циркумфіксів відносить випадки префіксально-суфіксального словотворення: рос. затылок.

Трансфікс – перерваний афікс, вставлений у перерваній корінь.

Несегментні морфеми – морфеми, які неможливо вичленити сегментуванням слова.

До них належать нульова морфема і супрсегментні морфеми.

Нульовими можуть бути флексії, суфікси і префікси.

Суперсегментними є морфеми, які розміщуються над сегментами. Це морфеми наголосу і морфеми тону.

Із функціонального погляду афікси поділяються на словотворчі і формотворчі.

Словотворчий афікс – афікс, який служит для творення нових слів (учити-учитель).

Формотворчий афікс – афікс, який служить для творення форм того самого слова (стіл-стола).

58. Морфема і аломорф.

Оскільки морфема є двосторонньою одиницею, то вона може варіюватися в плані вираження і в плані змісту. Наприклад, у словах надписати і надіслати одна морфема виступає в двох формальних варіантах – над і наді, а в словах надкусити й надбудувати – у двох змістових варіантах – „відняти частину” і „додати частину”. Варіанти морфеми називають аломорфами. Як фонема є класом алофонів, так морфема є класом аломорфів.

59. Функціонально-семантична класифікаця морфем.

Морфеми поділяються на сегментні й несегментні.

Сегментні морфеми – морфеми, які виділяються шляхом сегментування (членування) лінійної одиниці – слова.

Сегментні морфеми, в свою чергу, поділяються на корені й афікси.

Корені – сегментна частина, що є спільною для всіх споріднених слів. Він є центром слова, носієм речового (лексичного) значення. Корінь обов”язково наявний у кожному слові.

Афікс – службова морфема, приєднана до кореня, яка виражає граматичне (рука, руки, рукою) і словотвірне значення (виручити).

Залежно від позиції щодо кореня афікси поділяються на префікси, постфікси, інтерфікси, інфікси, циркумфікси і трансфікси.

Префікс – афікс, який стоїть перед коренем.

Постфікс – афікс, що стоїть після кореня. До постфіксів належать суфікси і флексії:

Суфікс – афікс, що стоїть між коренем слова і закінченням.

Флексія (закінчення) – змінний афікс, що стоїть у кінці слова і виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні.

Інтерікс – афікс, що стоїть між двома коренями і служить дл зв”язку цих коренів у одному складному слові (пароплав).

Інфікс – афікс, вставлений у середину кореня

Циркумфікс – перерваний афікс, який охоплює з двох боків корінь. Дехто до циркумфіксів відносить випадки префіксально-суфіксального словотворення: рос. затылок.

Трансфікс – перерваний афікс, вставлений у перерваній корінь.

Несегментні морфеми – морфеми, які неможливо вичленити сегментуванням слова.

До них належать нульова морфема і супрсегментні морфеми.

Нульовими можуть бути флексії, суфікси і префікси.

Суперсегментними є морфеми, які розміщуються над сегментами. Це морфеми наголосу і морфеми тону.

Із функціонального погляду афікси поділяються на словотворчі і формотворчі.

Словотворчий афікс – афікс, який служит для творення нових слів (учити-учитель).

Формотворчий афікс – афікс, який служить для творення форм того самого слова (стіл-стола).

60. Основні поняття словотвору. Морфологічний та синтаксичний словотвір.

Словотвір (деривація) – розділ мовознавства, що вивчає структуру слів і способи їх творення.

Морфолого-синтаксичний спосіб словотвору – це спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється внаслідок переходу з однієї частини мови в іншу (операційний-операційна).

61. Синтетичні та аналітичні способи вираження граматичних значень.

Граматичні значення виражаються різними матеріальними засобами (суфіксами, преіфксами, закінченнями тощо). Ці засоби об”єднуються на основі спільних характеристик у групи, які називаються способами. Для всіх мов світу граматичні способи зводяться до таких: афіксація, чергування, наголос, повтори, словоскладення, суплетивізм, спосіб службових слів, спосіб порядку слів, спосіб інтонації