53. Внутрішні та зовнішні шляхи збагачення лексичного складу мови.

Лексика кожної мови постійно змінюється. Постійно в мові з”являються нові слова – неологізми – нові слова, що виникли за пам”яті людей, які їх використовують.

Розрізняють неологізми лексичні й семантичні.

Лексичні неологізми – абсолютно нові слова як за значенням, так і за звучанням

Семантичні неологізми – нові значення в уже наявних словах (супутник, рос. ошеломить, рос. опешить).

Авторські неологізми (оказіоналізми) становлять окрему групу (до активного словника увійшли неологізми Старицького – байдужість, мрія, майбутнє, незагойний, нестяма і Франка - чинник ).

В кожній мові, крім своїх, є чужі, тобто запозичені слова. В лексичному складі корейської мови є 75% китаїзмів, в англійській – до 60% слів французького походження.

Розрізняють матеріальні запозичення і калькування.

Матеріальне запозичення- запозичення, за якого з іноземної в рідну мову входить лексична одиниця повністю (значення й експонент).

Калькування – копіювання іншомовного слова за допомгою свого, незапозиченого матеріалу; поморфемний переклад іншомовного слова.

За калькування переймаються лише значення іншомовного слова та його структура, але не його матеріальний експонент. Наприклад, укр. недолік є калькою рос. недочет.

Окремими різновидами є семантичні й словотворні запозичення.

Семантичні запозичення – такі запозичення, коли своє слово набуває значення, яке має його іншомовний відповідник

Словотвірні запозичення ­– такі запозичення, коли власний зміст передається морфемами інших мов.

Запозичення можуть здійснюватися усним і писемним шляхом, можуть бути прямими й опосередкованими.

В усних запозиченнях слова сильно пристосовуються до фонетики мови-запозичувачки, навіть можуть бути перекрученими. А в писемних запозиченнях кожна буква передається звуком навіть тоді, коли в мові-оригіналі якийсь звук не вимовляється.

Прямі запозичення – запозичення, які безпосередньо переходять із однієї мови до іншої.

Опосередковані запозичення – запозичення, які проникли із однієї мови до іншої через посередництво третьої мови.

Інтернаціоналізми – слова, поширені у більшості мов світу.

54. Граматична будова мови. Предмет граматики як наукової дисципліни.

Граматика – наука, що вивчає будову мови; будова мови (система морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій).

Що стосується граматики як науки, то розрізняють: 1) формальну, яка вивчає граматичні форми та їх струкутуру, і контенсивну (семантичну), яка вивчає значення цих форм і структур; 2) синхронічну, що вивчає будову мови на певному умовно виділеному часовому етапі, і діахронічну, яка вивчає мовну будову в її історичному розвитку.

Граматика складається з двох розділів: морфології й синтаксису.

Морфологія – розділ граматики, що вивчає граматичні властивості слова, зміну форм слів і пов”язаних із ними граматичних значень.

До морфології належить і вчення про частини мови.

Синтаксис – розділ граматики, який вивчає засоби і правила побудови висловлювань, тобто його предметом є речення.

У структурі мови граматиці належить центральне місце, а фонетиці й лексиці – периферійне. Фонетика – це матеріальна периферія, а лексика – смислова.

Основні одиниці граматики – морфема для морфології і конструкція (речення) для синтаксису.