75. Мови германської групи.

Германські мови поділяються на три підгрупи: північногерманську (скандинавську), західногерманську і східногерманську.

Північногерманська (скандинавська) підгрупа. До неї належать датська, шведська, норвезька, ісландська і фарерська мови.

Датська мова – офіційна мова Королівства Данії. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Норвезька мова – офіційна мова Королівства Норвегії. Літературною мовою до кінця ХІХ ст. була датська. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Ісландська мова – офіційна мова Республіки Ісландії. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Шведська мова – офіційна мова Королівства Швеції і друга офіційна мова Фінляндії. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Фарерська мова – офіційна мова Фарерських островів (автономна область Данії). До ХІХ ст. функції літературної мови виконувала датська мова. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Західногерманська підгрупа. До неї належать англійська, голландська, фламандська, фризька, німецька та їдиш.

Англійська мова поширена в Великобританії, Ірландії, Північній Америці, Австралій, Новій Зеландії. Є однією з міжнародних мов. Писемність – на латинській основі.

Голландська (нідерландська) мова функціонує в Нідерландах, Бельгії, Вест-Індії. Є офіційною мовою Королівства Нідерланди й однією з двох (поряд з французькою) офіційних мов Королівства Бельгії. Писемність – на основі латинської графіки.

Фламандська мова – умовна й традиційна назва південного варіанта нідерландської мови.

Фризька мова – поширена в нідерландській провінції Фрисландія, а також у Німеччині.

Німецька мова – офіційна мова Федеративної Республіки Німеччини, Австрійської Республіки, Швейцарської Конфедерації (як і французька, італійська і ретороманська), Великого Герцогства Люксембург (як і французька), Королівства Бельгії (як і нідерландська та французька). Писемність – на основі латинського алфавіту.

Їдиш – побутова й літературна мова ашкеназьких (німецьких за походженням) євреїв. Писемність давньоєврейська.

Східногеранська підгрупа. До неї належить готська мова.

76. Мови романської групи.

Романська група мов пов”язана спільним походженням від латинської мови.

Умовно виділяють три підгрупи романських мов: центральну, західну та східну.

Центральна підгрупа. До неї належать французька, італійська, ретороманська та сардинська мови.

Французька мова – офіційна мова Французької Республіки, Королівства Бельгії, Швейцарської Конфедерації, Канади, Республіки Гаїті, Монако, еликого Герцогства Люксембург, Андорри, а також у багатьох країнах Африки. Одна з міжнародних мов, офіційна і робоча мова ООН. Літературна мова утворилася в XVI ст. Писемність на основі – латинської графіки.

Італійська мова – офіційна мова Італійської Республіки, Ватикану, Республіки Сан-Марино і Швейцарської Конфедерації (як і німецька, французька і ретороманська). Помітну роль у формуванні літературної мови відіграла творчість Данте Аліг”єрі, Бокаччо, Петрарки. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Ретороманська мова – одна з офіційних мов Швейцарської Конфедерації. Писемність – на основі латинського алфавіту.

Сардинська мова локалізована на острові Сардинія. Вважається найархаїчнішою романською мовою. Писемність – на латинській графіці.

Західна підгрупа. До неї належать іспанська, португальська, каталонська та провансальська мови.

Іспанська мова – офіційна мова Іспанії та 19 країн Латинської Америки. Одна з шести міжнародних мов, офіційна й робоча мова ООН. Писемність – на основі латинської графіки.

Португальська мова – поширена в Португалії, Бразилії, в деяких країнах Африки і Азії. Є офіційною мовою Португальської Республіки, Федеративної Республіки Бразилії, Республіки Анголи та ін. Писемність – на основі латинської графіки.

Каталонська мова – поширена в Іспанії, Франції, Андоррі та на острові Сардинія. Писемність на основі латинського алфавіту.

Провансальська мова поширена на півдні Франції та в Альпійській Італії. Після приєднання Провансу до Франції функціонування провансальської мови різко обмежилося: в основному використовується в усно-побутовому спілкуванні.

Східна (балкано-романська) підгрупа. До неї належать румунська та молдавська мови.

Румунська мова – офіційна мова Румунії. Утворилася на основі народної латини. Графікою спочатку служила кирилиця, потім – латиниця.

Молдавська мова – локалізована в Молдові та деяких сумжних державах. Дуже близька до румунської, тому багато хто вважає її варіантом (діалектом) румунської. Писемність на основі кирилиці в 1989 р. замінена латиницею.

Мертвою романською мовою є латинська, якою користувалися до VI ст. Була державною мовою Давнього Риму. Багата на літературні твори (епос, лірика, драма, історична проза, юридичні документи, ораторське мистецтво). Була і є джерелом міжнародної наукової термінології. Офіційна мова держави Ватикан.

77. Мовна карта Європи.

В Європі поширені романська, германська, слов”янська, балтійська та кельтська групи індоєвропейської сім”ї, фіно-угорська група уральської сім”ї, тюркська та монгольська групи алтайської сім”ї та інші.

78. Мовна карта України.

Виходячи з суто формальних показників, у етносу, який становить майже 80% населення країни, не повинно бути проблем мови, культури, національної духовності. Проте, в Україні українці мають в цій сфері більше проблем, ніж розв”язань. Це пояснюється особливостями України як держави. Адже Україна є державою не лише посткомуністичною, але й постколоніальною.

До мов України належать: державна мова – українська, мови національних меншин України та мови корінних народів України. Українська мова більше поширена в центральній частині, півночі та на заході країни, російська – на півдні та сході. Також різною мірою поширені білоруська, молдавська, кримсько татарська, польська, румунська мови.

79. Типологічне мовознавство, його завдання та здобутки.

Типологічне мовознавство – напрям лінгвістики, що досліджує ступінь структурної близькості або розбіжності мов незалежно від наявності чи відсутності генетичних зв”язків між ними.

Якщо при порівняльно-історичному аналізі споріднених мов встановлюють їх генетичну тотожність та історичні зміни, то при зіставленні мов, не орієнтованому на їх спорідненість, встановлюють спільні та відмінні ознаки.

Останню крапку в класифікації мов поставив Гумбольдт. Він поділив усі мови на чотири типи: ізолюючі (кореневі), аглютинативні, інкорпоруючі і флективні

80. Фонологічні класифікації мов світу.

За фонологічною типологією мови поділяються на складофонемні і фонемні.

Складофонемний тип мов. Складофонеми або силабофонеми виділяють у мовах, для яких характерний збіг складу і морфеми. Так, у китайській мові кожен склад є морфемою.

Фонемний тип мов. До нього належать більшість мов світу. У мові фонемного типу фонема і морфема не збігаються, морфема поділяється на фонеми, а фонеми формують морфему. Мови цього типу у деяких лінгвістичних працях класифікують за розрізненням (французька, англійська) і нерозрізненням (українська) довгих і коротких голосних, за типом наголосу (динамічний, тонічний, кількісний), його рухомістю чи сталістю.

У фонемному типі відокремлюють:

1) Консонантний тип мов. Мови, у фонемному складі яких домінуючу роль грають приголосні (українська, російська).

2) Вокалічний. Мови, у фонемному складі яких домінуючу роль грають голосні (корейська).

81. Морфологічні класифікації мов світу.

За морфемною будовою слова Гумбольтд відокремив чотири типи мов:

1. Ізолюючі. Для них характерні незмінність і морфологічна нерозчленованість слів. Ізоллючі мови мають лише один різновид морфем – корінь. Граматичне значення виражається здебільшого за допомогою порядку слів.

2. Аглютинативні. В них корінь незмінний і тому внутрішня флексія відсутня. В аглютинативних мовах афікси у межах слова характеризуються високим ступенем самостійності, вони завжди виражають тільки одне конкретне значення.

3. Флективні мови. В них корінь змінний, причому, ця змінність може виявлятись і як внутрішня флексія, тобто здатність кореня виражати своїм чергуванням граматичн значення.

4. Інкорпоруючі мови. До них входять складні комплекси, які є водночас і словами і реченнями.

82. Флективні мови.

Флективні мови – мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення).

До флективних мов належать індоєвропейські та семіто-хамітські.

На відміну від аглютинативних мов, де афікси є однозначними, стандартними і механічно приєднуються до повних слів, у флективних мовах закінчення є багатозначним, не стандартним і органічно зливається з основою, утворюючи єдиний сплав. Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке призводить до стирання меж між ними, називають фузією.

Флективні мови поділяють на синтетичні та аналітичні.

Синтетичні мови – мови, у яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій і формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму).

Аналітичні мови характеризуються тенденцією до окремого вираження лексичних граматичних значень (лексичне значення виражене повнозначними словами, а граматичне – службовими словами, порядком слів, інтонацією).

До синтетичних мов належать українська, російська, білоруська, польська, чеська, німецька, латинська.

До аналітичних мов належать всі романські, англійська, датська та інші.

83. Аглютинативні мови.

Аглютинативні мови – мови, в яких граматичні значення виражаються особливими афіксами – приклейками.

Афікси-приклейки позначають час, особу, число, спосіб, відмінок та інші граматичні значення. Кожен із афіксів-приклейок має тільки одне суворо визначене значення. Приклейки суто механічно приєднуються до слова-основи. Таким чином, слово стає багатоморфемним, але межі між окремими морфемами зберігаються чіткими, що не допускає фонетичних змін на стику морфем.

До аглютинативних мов належать усі тюркські, фіно-угорські, японська та інші.

84. Кореневі (ізолюючі) мови.

Ізоллючі (кореневі) мови – мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів.

У цих мовах немає різниці між коренем і словом. Звідси й назва кореневі мови. Слово не відмінюється, тому не має в собі жодних показників свого синтаксичного зв”язку з іншими словами в реченні. Основний синтаксичний спосіб зв”язку – прилягання. Речення, таким чином, являє собою певну послідовність незмінних і неподільних на морфеми слів-коренів.

Значення визначається інтонацією. Інтонація тональна.

85. Інкорпоруючі (полісинтетичні) мови.

Інкорпоруючі (полісинтетичні) мови – мови, в яких різні частини висловлювання у вигляді аформних слів-основ (коренів) об”єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами.

Речення в цих мовах нагадують складні слова, через що їх можна було б назвати словами-реченнями.

До полісинтетичних мов належить чукотська і більшість мов корінного населення Північної Америки.

Одиницею будови полісинтетиних мов є не слово і не речення, а щось середнє, що прийнято в мовознавстві називати інкорпоруючим комплексом.

86. Синтаксичні типологічні класифікації мов світу.

За синтаксичною типологією, що грунтується на оформленні синтаксичних відношень у реченні, виділють три типи мов: пасивні, ергативні й номінативні.

У пасивних мовах ні суб”єкт, ні об”єкт не мають ождного граматичного оформлення, об”єднуючись у один комплекс, підпорядкований провідному слову. До пасивних належать інкорпоруючі мови.

В ергативних мовах дієслово-присудок має подвійний синтаксичний зв”язок з підметом. Воно не тільки узгоджується з підметом, але й одночасно керує ним ним: при перехідному дієслові підмет стоїть в особливому (ергативному) відмінку – відмінку діяча, а при неперехідному – в абсолютному.

У номінативних мовах підмет знаходиться в називному відмінку незалжно від того, перехідне чи неперехідне дієслово. До номінативних належать індоєвропейські.