34. Пізнє барокко в укр. Культурі. Іван мазепа __

Перетворення Московського царства на Російську імперію накладає похмурий відбиток на останній період епохи Бароко – пізнє бароко, що триває з 10-х до 90-х рр. XVIII cт. Заборона публікації нових ориґінальних книг і зведення діяльности Київської1 та Чернігівської друкарень до перевидання творів, апробованих у Москві, витіснення з ужитку української мови та звичної української версії церковнослов’янської мови, ліквідація традиційних інститутів Гетьманщини й помісного устрою Київської митрополії радикально змінюють контекст літературного життя на підросійській Україні. Офіційна школа, друкарня, Православна Церква втрачають на цім терені визначальну роль у мережі літературної комунікації. Натомість сфера повсякденного побуту, зіперта на традиційну1 народну звичаєвість, набуває функцій альтернативного комунікативного середовища. Рукописні копії козацьких літописів стають неодмінним складником плекання родової пам’яти давніх шляхетських, старшинських і священичих династій, метафізична лірика уприявнюється через численні саморобні співаники та пісенне виконання, з уст в уста передаються цілі гумористичні оповідання, що їх ще в ХІХ ст. записуватимуть аж на Кубані.Пошук духовної альтернативи закостенілому світові імперії спрямовує українських митців у мандри. Мандрівка, «странництво», усвідомлюється і як новочасний вид аскези, і як засіб захисту особистої свободи. Прикметний феномен пізнього бароко – «мандровані дяки», самобутня верства вихованців Києво-Могилянської академії та Чернігівської, Харківської, Переяславської колеґій, котрі1 часто виконували в парафіях повноваження читців («дяків»), служили писарями, але воліли не обтяжувати себе родиною, постійною оселею, використовуючи святковий час для скромного підробітку. В цьому середовищі традиції різдвяної драми-містерії, інтермедій та метафізичних віршів трансформуються у вертепну драму, а пародіювання сакральних текстів стимулює розвиток бурлескно-травестійної поезії, готуючи ґрунт для появи «Енеїди» Івана Котляревського.У цей час більшість літератур Західної та Центральної Європи1 переживає епоху Просвітительства з домінуванням у них класицистичного стилю. Елементи класицизму з’являються і в українській літературі – так ще 1709 р. один з наших найталановитіших конформістів Феофан Прокопович напише до московського царя оду «Епінікіон», витриману в дусі нової поетики. Однак збереження продуктивности стилю бароко аж до кінця XVIII ст. в Україні мотивувалося щонайменше двома істотними чинниками. По-перше, штучним гальмуванням літературного процесу внаслідок дискримінаційної політики імперської влади. По-друге, ототожненням у масовій свідомості закоріненого в минулому бароко з національною традицією (адже навіть у ХХ ст. бароко часом називатимуть «національним стилем»!) і прагненням протиставити цей нібито автохтонний стиль ідеологічно чужому стилеві імперської культури.Василіянська друкарня в Почаєві лишається протягом  XVIII ст. єдиним видавничим осередком, де публікуються нові твори української літератури – проповіді, метафізичні вірші, повчальні тексти. Через монастирські, а згодом і парафіяльні церкви поширюється досвід використання пісенного ескорту богослужінь – т. зв. «побожних пісень», про успіх яких свідчить насамперед витіснення з побуту давніх новорічних обрядових пісень різдвяними віршами-колядами, включеними й до вертепних вистав. Дистанціювання і від зросійщеної синодальної церкви, і  від польських латинських громад допомагає священичому середовищу Правобережжя плекати свідомість своєї етноконфесійної самобутности, яка згодом випродукує кілька поколінь творців новочасної української культури.Усвідомлюючи значення освіти для розбудови держави, Мазепа постійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бібліотеками й рідкісними рукописами.  Для розвитку культури того часу велике значення мали заходи гетьмана щодо видання творів української літератури, зокрема творів Афанасiя Заруднього, Дмитра Туптала, Григорiя Двоєслова та багатьох iнших.  Опосередковано діяльність Мазепи позначилася i на розвитку архітектури та образотворчого мистецтва, що дало пiдставу вченим-мистецтвознавцям говорити про виникнення в Українi наприкінці XVII – на початку XVIII ст. унiкального стилю - “мазепинського бароко”. Крім того, цілеспрямована політика І.Мазепи призвела до загального відродження, яке позначилося не лише на розвиткові усiх галузей мистецтва, але й в сферi філософії, теології, суспільних та природничих наук. Коштом І.Мазепи було збудовано, реставровано та оздоблено велику кiлькiсть церковних споруд. Гетьман І.Мазепа також опiкувався станом православної церкви за межами України.