38.Академічний(дворянський) період культурно-національного Відродження в Україні

У цей період невелика група вчених-інтелектуалів займалася в основному збиранням історичних документів, фольклору (народних казок, пісень, прислів’їв), предметів старовини і ознайомленням з ними українського народу. Він характеризується пробудженням інтересу до народної творчості, історичного минулого своєї Батьківщини, вивчення народної мови. Цей етап тривав з кінця XVIII ст. до середини ХІХ ст. Зародки національно-культурного відродження простежуються в останній чверті XVIII ст. у середовищі україн¬ського дворянства, яке сформувалося з колишньої козацької старшини і поступово русифікувалося. Незважаючи на жорстку політику, що її проводила відносно України цариця Катерина II, представники українського дворянства вимагали повернення старого гетьманського ладу та відновлення козацького війська, боролись за свої станові інтереси нарівні з російським дворянством. Як слушно зауважує Д. Дорошенко, на грунті станових дворянських інтересів виникає рух, що спирається на історичні традиції та історичні докази. На грунті патріотичних почуттів виникає особливий інтерес до історії козацької України, поступово формується українська національна ідея.В цей час у середовищі освіченого українського дворянства пробуджується інтерес до історичного минулого свого народу, його побуту, звичаїв і обрядів, мистецьких здобутків.На Лівобережжі з ініціативи старшини виникає широ¬кий рух за вивчення історії козацької України. Розпочина¬ється збирання історичних матеріалів — літописів, хронік, грамот та інших державних документів, їх осмислення через призму національних почуттів. Поступово формується українська національна ідея. Серед ентузіастів збирання історичної спадщини особливо виділялись О. Безбородько, В. Рубан, М. Туманський, О. Мартос та ін. На основі опра¬цьованих матеріалів та документів з'явилися загальні, праці з історії України, зокрема «Історія Малої Росії» (ч. 1— 4, 1822 р.) Д. Бантиша-Каменського. Ф. Туманський зібрав і опублікував деякі документи до історії козаччини й видав «Літопис» Г. Граб'янки. Йому приписується авторство пра¬ці «Землеописания о Мальїя России», де вперше давався короткий опис географії гетьманської України. «Історія Русів» — найвизначніший твір української на-ціонально-політичної думки кінця XVIII—початку XX ст. Він відіграв важливу роль у формуванні національної сві¬домості українців. Яскраво, часом у художній формі, «Історія Русів» подає картину історичного розвою України від найдавніших часів до другої половини XVIII ст. Багато уваги приділено Козаччині, Хмельниччині, Гетьманщині, Історична концепція твору продовжує традиції козацьких літописів. По суті, це перша політична історія України, її пронизує ідея автономізму, республіканізму, протесту проти національного поневолення. Обґрунтовуючи право народу України на свободу і державність, автори книги невідступне йдуть за теорією природного права народів. Вони вис¬ловлюють думку: народ України відстоює своє право на життя і свободу, на свою державність, бо всі народи, що живуть у світі, завжди захищали і вічно захищатимуть своє життя, свою вольність і власність.Історичні дослідження привернули увагу освічених верств українського дворянства до життя народу, його побуту, звичаїв, традицій та обрядів. Саме цим пояснюється поява у Петербурзі «Опису весільних українських простонародних обрядів» (1777 р.) Григорія Калиновського, який започаткував українську етнографію. Початок досліджень в галузі української фольклористики пов'язаний з ім'ям Миколи Цертелєва, який в 1819 р. видав свою збірку «Опыт собрания старинных малороссийских песней», де вперше були надруковані українські думи. Згодом були опубліковані три збірки народних пісень Михайла Максимовича, в майбутньому першого ректора Київського уні¬верситету, видатного дослідника української історії, словесності і фольклору: «Малоросійські пісні» (1827 р.) та «Українські народні пісні» (1834 р.) були видані в Москві, а «Збірник українських пісень» — в Києві (1849 р.). Передмова М. Максимовича до першого видан¬ня — це своєрідний літературний маніфест.До цього періоду відноситься також поява «Грамматики малоруского наречия» (1818 р.) Олексія Павловського, яка започаткувала дослідження в галузі українського мово¬знавства і є, по суті, першою друкованою граматикою жи¬вої української мови.Важливим чинником, який започаткував наприкінці XVIII ст. процес національного відродження України, було заснування на землях східної України університету в Хар-.кові. Університет був створений за приватною ініціативою на кошти харківської громадськості. В його заснуванні важливу роль відіграв відомий громадський і культурний діяч Василь Каразін (1773—1842 рр.), ім'я якого слід поставити поруч з іменами Г. Сковороди, В. Капніста, Г. Полетики, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка. Він увійшов в історію українського культурного процесу як «архітектор» відродження