2. Особистість, її права та обов'язки по відношенню до держави

Незалежно від статусу особи, якщо людина перебуває на державній території, а громадянин цієї держави - і поза нею, існують взаємні права і взаємна відповідальність особи і держави. Особистість має по відношенню до держави різні права. Прийнято розрізняти, з одного боку, природжені, природні права людини (право на життя, свободу, власність та ін.), які як вважається, не можуть бути відчужені державою, її органами їхні забаганки (позбавлення майна, не кажучи вже про життя або свободу, можливе тільки на підставі закону і з дотриманням суворої судової процедури), з іншого - позитивні права громадянина як члена політичної спільноти, що надаються від імені держави, а в кінцевому рахунку від імені товариства (наприклад, право створювати політичні партії). В сучасних умовах обидві групи прав закріплені в конституціях і відносяться до числа основних конституційних прав. Крім основних конституційних прав особистість володіє багатьма іншими конкретними правами, виступаючи в різних якостях (працівника, продавця і покупця, пасажира на транспорті і т.д.). Державне управління в галузі здійснення прав людини і громадянина в демократичних країнах, з одного боку, виходить з всілякого захисту цих прав і створення необхідних умов для їх реалізації. Всі органи держави (а не тільки спеціалізовані, правоохоронні) беруть участь в цьому. З іншого боку, державне регулювання виходить з постулату, прийнятого у міжнародному праві, відповідно до якого права людини і громадянина не мають абсолютного, безмежного характеру. Свобода і демократія - це не вседозволеність. Закріплені в конституціях права (в тому числі так звані природні) можуть бути обмежені, але тільки в інтересах дотримання громадського порядку, прав інших осіб, охорони здоров'я населення, суспільної моралі і лише на основі закону і у відповідних формах. Це допустимо не тільки в умовах надзвичайного стану, а й у звичайних умовах відповідно до конституції (у тому числі російської) та міжнародними актами про права людини.

Особистість не тільки має певні права по відношенню до держави, але і несе певні обов'язки. В загальному вигляді це положення сформульовано як конституційна вимога виконувати конституцію і закони держави, інші правові акти, а також загальноприйняті норми міжнародного права і ратифіковані державою міжнародні договори, оскільки відповідно з багатьма сучасними конституціями, включаючи російську, ці норми і акти складають частину права країни або навіть мають пріоритет по відношенню до внутрішнього законодавства. Є й інші конституційні обов'язки громадян: платити податки, служити в армії і т.д. Деякі конституції (наприклад, Німеччини) встановлюють, що громадянин зобов'язаний захищати конституційний лад і вільний демократичний порядок.

3. Держава, її права та обов'язки по відношенню до особистості

Права держави по відношенню до особистості пов'язані з вимогою належної поведінки особистості, передбаченого правовими нормами. Закріплюючи права людини і громадянина в конституції, інших законах і правових актах, держава бере на себе обов'язок захищати особистість, її життя, свободу, гідність, майно від будь-яких посягань, гарантувати здійснення нею своїх прав. Індивід може звернутися в суд з позовом до держави, його органам, посадовим особам. Поряд із судом (у тому числі конституційними судами) права людини охороняють інші органи держави: прокуратура, омбудсмани (уповноважені парламенту з прав людини та інших питань) і т.д.              Пройшовши всі стадії захисту прав в державі перебування і будучи незадоволеним, індивід (тепер, після ратифікації парламентом у 1997-1998 рр.. Ряду документів Ради Європи, і російський громадянин) може звернутися в міжнародні органи (Європейський суд з прав людини в Страсбурзі), а також до Комітету ООН з прав людини (рішення останнього не мають зобов'язуючого характеру). Деякі громадяни України звертались до Європейського суду з прав людини з позовами проти російської держави, ними були виграні перші справи.              При відхиленні поведінки особистості державні органи відповідно до закону можуть застосовувати санкції. При вчиненні злочину до винної особи може бути застосовано покарання, аж до смертної кари (у багатьох державах смертна кара скасована, в Росії не застосовується). Держава має право вимагати сплати встановлених законом податків, кошти від яких ВДУТ на витрати для виконання «спільних справ» (оборону держави, утримання державного апарату для управління суспільством тощо), Дотримання громадського порядку. У випадках порушень можуть бути застосовані штрафні санкції (адміністративна відповідальність). Існує цивільно-правова відповідальність індивіда перед державою: крім відшкодування збитків можливі й інші стягнення. Для службовців деяких категорій передбачена дисциплінарна відповідальність (догана, пониження в посаді та ін.) Володіючи правами, держава несе обов'язки по відношенню особистості. Організовуючи охорону громадського порядку, використовуючи по підлеглі його органам поліцію, внутрішні війська, інші свої «матеріальні придатки», держава зобов'язана захищати людину громадянина. Відповідно до конституційних формулюваннями «соціальній державі» воно повинно надавати індивідам соціальні послуги (освіта, охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, турбота про умови праці та відпочинку і т.д.), має вживати заходів щодо поліпшення якості життя громадян.

Не завжди відносини особистості та держави є правовими. По-перше, як зазначалося вище, є безліч фактичних відносин, які не потребують врегулювання правовими нормами. По-друге, не можна скидати з рахунків випадки відхилення правопорушення поведінки людини (злочини та ін.) По-третє, держава іноді теж порушує встановлені ним правові норми, не забезпечує необхідні гарантії особистості (наприклад, тривалі і масові затримки виплати заробітної плати і пенсій в Україні), здійснює масові репресії (наприклад, у фашистській Німеччині).