1. Державне управління і людина

Державне управління відіграє величезну роль у житті людини від народження (свідоцтво про народження) і до смерті (відповідна довідка). Правда, ми не завжди це помічаємо, а іноді й не знаємо про приховану опіку держави. Державне управління – це,насамперед, управління людьми. Звертаючись до людей, державні органи впливають на них індивідуально і через їхні різні колективи - природно сформовані угруповання (наприклад, соціальний шар інтелігенції) і створені з волі людей (наприклад, партії). Багато державних актів звернені і до всеосяжного колективу - суспільства в цілому (наприклад, вимога дотримуватися Конституції). У свою чергу, громадяни, їх колективи, суспільство реагують на державне управління та встановлюють зворотні зв'язки з державними органами, державою в цілому. Вплив державного управління на людину має різні форми. Державний орган чи посадова особа може безпосередньо управляти поведінкою людини (в рамках закону). Наприклад, суддя засуджує особу за грубе порушення громадського порядку до адміністративного арешту, начальник направляє працівника в службове відрядження, міліціонер затримує порушника громадського порядку для складання протоколу. Державне управління поведінкою окремої людини може здійснюватися опосередковано, через різні колективи (наприклад, визнання судом страйку, в якій брав участь даний громадянин, незаконною з витікаючими з цього негативними, в тому числі і для цього громадянина, наслідками, шляхом підвищення заробітної плати всім рангам державних установ культури, де людина працює, відмова у державній реєстрації партії, де він перебуває). Державне управління поведінкою особистості, можливо, і шляхом втручання держави у справи суспільства в цілому. Встановлюючи інший порядок обороту земель, вводячи нове пенсійне забезпечення, створюючи всеосяжну інформаційну мережу, держава змінює щось в суспільстві і тим самим в положенні кожної окремої людини.

Держава для встановлення своїх відносин з людиною визначає, насамперед, правовий статус кожної особи, закріплює інститут громадянства (існування або відсутність правового зв'язку людини з даними державою), визначаючи в законі, хто з проживаючих в країні чи поза її є громадянином, іноземцем, особою без громадянства , особою з множинним (зазвичай подвійним) громадянством. Правовий статус лежить в основі неоднакових зв'язків особи і держави, регулює застосування різних прийомів, способів державного управління по відношенню до людини. Стан громадянства (в монархіях вживається також термін «підданство» з акцентом на особистий зв'язок людини і глави держави) породжує ряд прав, які не має іноземець або особа без громадянства (наприклад, участь у виборах в парламент або право перебувати в політичних партіях), а також покладає на громадянина певні обов'язки, яких не несуть інші особи (наприклад, військовий обов'язок). Громадяни мають найбільш широкі права і несуть більше обов'язків перед державою. По відношенню до громадянина держава в деяких країнах може застосувати такі методи управління, які неможливі по відношенню до іноземця (наприклад, військовий призов). Положення громадян в державі також може бути неоднаковим. Натуралізовані громадяни (прийняті до громадянства даної країни за їх клопотанням) не завжди мають однакові права з громадянами, які набули громадянство в силу народження від батьків громадян або народження на території даної держави. Іноді натуралізовані громадяни не можуть бути обрані президентами (Єгипет, США та ін.), В деяких країнах (Австрія, Мексикою ін.). Натуралізовані громадяни можуть бути позбавлені громадянства (зазвичай за постановою суду), а вроджені - ні.

Іноземці, особи без громадянства також складаються в певних правових і фактичних зв'язках з державою, на території якого вони знаходяться тимчасово або постійно. Однак характер цих зв'язків інший, як і деякі методи державного регулювання їх поведінки (в тих сферах, де воно може регулюватися). Іноземці користуються соціально-економічними правами (правом на працю на освіту та ін.), Особистими правами (наприклад, на особисту недоторканність, на таємницю листування та доставлення повідомлень), в ряді країн постійно проживають і сплачують податки іноземці на основі взаємності можуть брати участь в виборах (зазвичай органів місцевого самоврядування або частіше - тільки цих органів).   Разом з тим іноземці та особи без громадянства обмежені у політичних правах. Як правило, вони не можуть брати участь у виборах центральних органів держави, бути прийняті на класифіковану державну службу, створювати політичні партії. Їх трудові і майнові права можуть бути обмежені законом (в деяких країнах, вони не можуть бути капітанами морських суден, членами екіпажів літаків, набувати сільськогосподарські землі у власність та ін.) На іноземців та осіб без громадянства поширюються закони країни проживання, за їх порушення вони, як і громадяни, несуть відповідальність. Зі свого боку, держава зобов'язана захищати життя, свободу, майно іноземців, осіб без громадянства, охороняти їх права.