9. Значення українського козацтва в розвитку культури,

освіти України. Виникнення і розвиток січових, церковних, козацьких, дяківських, монастирських шкіл.

Українське козацтво виникло як реакція на посилення соціально-економічних та національно-релігійних утисків населення України з боку української і польської шляхти, католицької церкви. У пошуках місця для вільної праці селяни та міщани почали колонізацію малозалюднених південно-східних степів, де засновували поселення й оголошували себе вільними людьми – козаками.

Українське козацтво стало не тільки військовим, державним, політичним, культурно-історичним явищем, але і явищем педагогічним. Козацький рух викликав до життя унікальне для всієї світової культури явище – козацьку педагогіку. За визначенням творчої групи Міністерства освіти України, – це частина педагогіки у вершинному її вияві, яка формувала у памолоді українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині – незалежній Україні. Народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім’ї, школі, у громадському житті мужнього козака-лицаря, громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самовідданістю.

Першою на січі була монастирська школа, відкрита 1576 року при Самарсько-Миколаївському монастирі. Тут навчали молодь грамоти, молитов, Закону Божого та письма. Вона послужила зразком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вільностей.

Церковнопарафіяльні школи існували при парафіяльних церквах.

До січових шкіл хлопчиків приводили багаті батьки з 9 років. Головним учителем був ієромонах, який крім прямих обов’язків наставника піклувався про здоров’я хлопців, лікував хворих, хоронив померлих і про все детально доповідав кошовому отаману та прикордонному лікареві.

Січова школа існувала на території Запорізької Січі при церкві Святої Покрови. За звичаєм там не було жінок, школа складалася з двох відділів. У першому навчалися юнаки, що готувались на паламарів та дияконів. Другий – відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини і інші діти. Тут навчали грамоти, співу і військовому ремеслу. Учні утримувались за рахунок скарбниці Січі.

У козацьких школах склалася особлива система козацького виховання, яка, окрім прилучення до грамоти, релігійного виховання, передбачала психофізичне вдосконалення. Учнів учили зміцнювати свої дух і тіло. Вони брали участь у народних забавах, іграх, вчилися їздити верхи, орудували шаблею, володіти списом, стріляти з рушниці, плавати, веслувати та керувати човном.

10.Зародження і становлення українського школознавства. Статут Львівської братської школи 1586 р., та Луцької братської школи - 1624 р.

Кращі умови навчання створювалися в польських навчальних закладах, куди потягнулися, переслідуючи цілі службової кар’єри, багато дітей української знаті і заможнішого міщанства. Українці-випускники польських шкіл з презирством ставилися до рідної мови, культури. Лише селянство та незаможне міщанство міцно трималися своєї віри та культури, навчаючи дітей у церковних школах або у мандрівних дяків. Була зовсім відсутня українська середня і вища освіта.

Широку освітню діяльність в Україні розгорнув духовний орден єзуїтів. Єзуїти створювали свої єзуїтські навчальні заклади – колегіуми, звідки виходили вірні і покірні слуги Ватикану.

1596 р. Унія стала засобом захисту української мови, створила умови для появи національної інтелігенції, дала уніатські школи.

Уніатські школи орієнтувалися на західну педагогіку, хоч і давали непогані для того часу знання, але не користувалися великим авторитетом в українського населення. Навчання в них проводилося рідною мовою.

Певний вплив на формування освітньої справи в Україні того часу мала епоха європейського Відродження, яка породила гуманізм і Реформацію.

Яскравим прикладом захисту слов’янської школи став київський воєвода князь К.Острозький, який на свої кошти організував слов’яномовні навчальні заклади в Турові (1572 р.), Володимирі-Волинському (1577 р.), Острозі (1576 р.). З кінця XVI ст. в Україні виникають початкові і підвищені школи, організаторами яких були братства. Братські школи відіграли вирішальну роль у формуванні і утвердженні національної системи освіти в Україні.

Льві́вська бра́тська шко́ла — перша братська школа в Україні. Заснували її близько 1585 діячі Львівського братства Ю. Рогатинець, І. Рогатинець, І. Красовський та ін.

Статут Львівської братської школи («Порядок шкільний» 1591 р.) — пам'ятка української педагогічної думки. Він передбачав демократичні основи організації школи. До львівської братської школи приймали дітей різних станів зі Львова та інших міст і сіл України. Навчання проводилося тодішньою руською (українською) літературною мовою. Вивчали слов'янську,грецьку, латинську мови (риторика, граматика, піїтика), діалектику, атакож арифметику, геометрію, астрономію, філософію, богослів'я, музику. Школа була й осередком розвиткухорового співу та українського шкільного театру. Із каталога братської бібліотеки видно, що значну увагу приділяли творам класичних авторів: тут були видання Арістотеля, Овідія,Вергілія, Валерія Максима та інших. В 1591 р. була надрукована греко-слов'янська граматика «Адельфотес», складена учнями школи і учителем Арсенієм Еласонським.

ЛУЦЬКА БРАТСЬКА ШКОЛА — навч. заклад, заснований Луцьким братством бл. 1617. Діяльну участь в її створенні брали Л. Древинський і Д. Малинський. Статут школи засновувався на "Порядку шкільному" Львівської братської школи. Схвалені братством "Артикули прав" містили правила поведінки учнів. У Л. б. ш. навчалися сини міщан Луцька й православних шляхтичів Волині. В школі високого рівня досягло викладання граматики, риторики і поетики, хорового співу. Ставили театр. спектаклі, окремі учні писали вірші укр. літ. мовою того часу Викладачами школи були ченці братського монастиря Є. Ілковський (керівник школи 1628), П. Босинський (бакалавр 1634), художник Й. Кондзелевич та інші.