3.Наукові дані, гіпотези про виникнення писемності в древній Русі.

Літературні та археологічні джерела засвідчують існування у східних слов’ян писемності ще до прийняття християнства. Болгарський письменник Храбр у праці «О письменах» говорить про два види письма – примітивні піктографічні знаки (риски і зарубки), та грецьке й латинське письмо, що не передавало багатьох слов’янських звуків. Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і торгівельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі.

Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов’ян письма, якого потребувала держава і церква. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово воно витіснило стару писемність. Пам’ятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах – пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та інших предметах домашнього вжитку. Вони свідчать, що писемність була поширена серед простого люду.

Важливими писемними пам’ятками є знайдені у Новгороді, Звенигороді та інших містах, берестяні грамоти – переписка городян про господарські справи.

Оригінальними пам’ятками давньоруського письма є графіті ХІ – ХІV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт. Цікавими пам’ятками є стилі (залізні, бронзові і кістяні писала) для письма на воскових дощечках, бересті і штукатурці. Вони дають повне уявлення про грамотність прихожан соборів та широких верств населення Київської Русі. Усі ці пам’ятки вказують на те, що писемність у Київській Русі була не тільки привілеєм князів і духовенства, але і надбанням широких верств міського населення.

4.Літописи повідомлення про початок освіти в Київській Русі. Прийняття християнства на Русі, його роль у розвитку культури, просвіти, виховання (іх-х ст.).

Розвиткові освіти і шкільництва на Русі сприяло запровадження християнства. Воно прилучило Русь до античної культури і науки, зблизило її з багатьма країнами Європи.

Перше офіційне свідчення про появу шкіл на Русі датується 988 р. і пов’язане воно з хрещенням Русі. У «Повісті временних літ» вказується, що князь Володимир відкрив у Києві при Десятинній церкві школу «книжного вчення».

Хрещення Русі і розповсюдження грамотності через шкільне навчання були ланками однієї політики князя Володимира, який бажав укріплення держави, і тому прагнув підготувати грамотних людей, передусім, для державного апарату, які б могли уміло вести внутрішню і зовнішню політику.

З іншої сторони, і християнська церква була зацікавлена у підготовці освічених людей – ідеологів нової релігії. Та й рівень розвитку ремесла і торгівлі вимагав грамотних людей. Слід відзначити заслугу християнської церкви у поширенні шкільництва на Русі. Саме вона принесла сюди традицію шкільної освіти, якої на Русі не було.

Вслід за відкриттям школи Володимиром у 988 р., де було 300 дітей, древні літописи зберегли свідчення про відкриття ще ряду шкіл на Русі. На ХI ст., коли припадає період розквіту Київської Русі, тут склалася така система шкіл і виховання: школи «книжного вчення», монастирські школи, школи грамоти, кормильство, жіночі школи.

5.ІХ-ХІІ ст. Організація шкіл, зміст і методи їх роботи. Основні педагогічні пам'ятки Київської Русі, їх освітньо-виховне значення.

Школи «книжного вчення» – школи підвищеного типу. Як правило, тут викладалося «сім вільних мистецтв». Особливістю таких шкіл було те, що навчання здійснювалось за привнесеною християнством книжною системою, де головною була робота з книгою, з текстом. А це розширювало рамки пізнання і можливості освіти.

Головне завдання монастирських шкіл полягало в суворому аскетичному вихованні, зміст якого зводився до формування в ченців покори, терпіння, відмови від радощів земного життя.

Школи грамоти існували переважно в містах (у село грамота не проникала). Тут вчились діти бояр, посадників, купців, лихварів, заможних ремісників. Утримувались такі школи на кошти батьків, тому для бідного населення були недоступні.

Кормильство – форма домашнього виховання дітей феодальної знаті. Князі підбирали для малолітніх княжичів (віком 5-7 років) кормильців з числа воєвод і знатних бояр, що жили в окремих волостях.

Серед оригінальних творів києворуських авторів відомі такі:

"Слово про закон і благодать" - філософсько-педагогічний трактат перша вітчизняна літературна пам'ятка, в якій піднімаються педагогічні питання. За різними даними написаний у межах 1037-1051 рр. Це був виступ митрополита Іларіона перед Ярославом Мудрим та прочанами Київського храму св. Софії. У ньому митрополит не підтримував візантійської ідеї аскетизму, а наголошував на необхідності активної діяльності під час виховання особистості, наполягав на належному догляді за немовлятами, а також на покаранні за грубе ставлення до матері.

"Повчання дітям" Володимира Мономаха. За різними даними написане в 1096 або 1117 р. У ньому вперше обґрунтовано необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до світського, пов'язаного з практичними життєвими потребами.

До перекладних творів, у яких порушуються питання освіти, належать такі.

"Ізборник" Святослава. У статтях, написаних різними авторами, розкриваються питання історії, філософії, поетики, догматики, окремі науково-природничі уявлення Середньовіччя.

"Пчела" - збірник цитат із Святого письма, афоризмів і висловлювань отців церкви, філософів Аристотеля, Демокрита, Сократа, Платона, Плутарха та ін. ".

"Златоуст" - збірник промов і висловлювань отців церкви. Названий за прізвищем грецького проповідника Златоуста.

Незважаючи на вступ у смугу феодальної роздробленості, Київ у ХП ст. залишався центром київської писемної школи з визначними для того часу її осередками у Печерському і Видубицькому монастирях та Софіївському соборі.

6.ХІУ-ХУ ст. Розвиток освіти в Києві, Львові, Закарпатті. Культурно-освітня діяльність Павла Русина, Юрія Дрогобича.

У дусі гуманізму та античної спадщини П. Русин звертав увагу На реальне земне життя, людську особистість. Прибічник природного права, він вважав, що в цивілізованій державі людина повинна мати право на повноцінне життя, свободу совісті, слідувати велінням власного розуму. Стосовно самої людини, то її треба шанувати не за її багатства і титули, а за розум та інші чесноти. Обстоюючи необхідність розвитку освіти і науки як головних сил історичного поступу, прославляв книгу як скарбницю мудрості, образ правди святої, що є дорожчою за всілякі коштовності. Останнє свідчить про те, що ідеї раннього західноєвропейського гуманізму в його орієнтації на античну спадщину П. Русин доповнює певними елементами української культури князівської доби. Звертаючись до проблем держави і державного правління, наголошував на тому, що правитель повинен бути мудрою людиною, мати світлий розум, стверджувати всі права і чесноти, дбати про повагу громадян. В історії вбачав учительку життя та свободи людини, яка і є творцем історії, де історичний процес зумовлюється не Божим промислом, а постає діяльністю людей, які беруть безпосередню участь в історичних подіях.

Творчість П. Русина, яка ще не зовсім вивчена у філософському аспекті, сприяла поширенню гуманістичних ідей у Польщі і в Україні, формуванню патріотизму та почуття національної свідомості з повагою до інших народів. П. Русин, як і інші українські гуманісти, постійно підкреслював, що він є українцем, русином, свідченням чого є його прізвище — Павло Русин із Кросно.

Ю.Дрогобич - перший віт­чизняний автор друкованої книги. В 1483р. у римській ти-пографії Зільбера була надру­кована його книга ^Прогнос­тична оцінка нинішнього 1481 року" латинською мовою, яка починалася вступом у вигляді вірша, що дає підстави вважати його першим гуманістичним поетом України. Його перу на­лежить декілька наукових тракта­тів в галузі астрономії та геогра­фії. Ю.Дрогобич - вчений зі світовим ім'ям, ряд його праць зберігається в університетських бібліотеках Західної Європи.