45.Руйнівний вплив сталінщини на українську педагогіку і школу в 30-ті роки.

• На думку Сталіна:

• Гімназія була вищим зразком освітнього

• закладу. Зрозуміло, радянська гімназія,

• наповнена радянським змістом, що готує

• цілком грамотні кадри вузу,

• розгортаючись за його планами індустрії.

• Навчальний заклад повинен стати замкнутим державним осередком, на зразок інших.

• Уся держава - як система замкнутих, виконуючих строго певні функції осередків - ідеальна система тотального керівництва.

• Масова школа будувалася на основі саме цих міркувань.

16 травня 1928 р. в Москві проходив восьмий з'їзд комсомолу, де Сталін сказав: «Оволодіти наукою, викувати нові кадри більшовиків — фахівців зі всіх галузей знань, вчитися, вчитися, вчитися наполегливим чином — така тепер задача».

• 16 травня 1928 р. в Москві проходив восьмий з'їзд комсомолу, де Сталін сказав: «Оволодіти наукою, викувати нові кадри більшовиків — фахівців зі всіх галузей знань, вчитися, вчитися, вчитися наполегливим чином — така тепер задача».

• 5 вересня 1931 р. виходить ухвала ЦК ВКП(б) «Про початкову і середню школу», де проголошується «розвернути рішучу боротьбу проти... опортуністичних збочень… в області шкільної роботи... проти легковажного прожекторства… проти усіляких спроб привити дітям елементи антипролетарської культури…».

Прийнято рішення про суттєву перебудову школи:

• Прийнято рішення про суттєву перебудову школи:

• твердий розклад;

• чітка організація й режим;

• виключати зі школи без права вступу до 3-х років.

• Фактично постанова 1931 р. ліквідувала трудовий початок й усілякий демократизм. Піонерія і комсомол із суспільних самодіяльних організацій перетворювались на внутрішкільний орган боротьби за якість знань і дисципліну.

• Знову вводять:

• оцінки;

• домашні завдання;

46. Діяльність і педагогічні погляди а.С.Макаренка

У вересні 1920 р. А. С. Макаренко розпочав роботу з організації колонії для безпритульних дітей. Нове життя почалося в напівзруйнованій споруді колишньої колонії для малолітніх злочинців у шести кілометрах від Полтави. Перші шість вихованців прибули до колонії 4 грудня 1920 року. На той час Антон Семенович уже мав 16-річний досвід успішної вчительської діяльності, добре знав педагогічні проблеми, які виникали.

Головною організаційною формою колонії був загін, який складався з командира, його помічника та 8—12 членів загону. У нього була своя спальня, стіл у їдальні, свій одяг. Усі командири становили раду командирів, яка збиралася о 14.30, головою ради був завідувач колонії. Головні функції командирів — це розподіл робіт між загонами, призначення командирів та інших відповідальних осіб, дозвіл відпусток, розподіл одягу, організаційні питання. Робота видавалася за тиждень наперед цілому загону або зведеним загонам на чолі з тимчасовим командиром, щовечора командири здавали рапорт про виконану робочу, загальне управління роботою в колонії здійснювали чергові — один вихователь і один вихованець, ці пари відбиралися на основі взаємної симпатії.

Наприкінці 1925 р. А. С. Макаренко запропонував проект великого виховного підприємства, у якому можна було здійснювати перевиховання всіх правопорушників в Україні, або, у крайньому разі, у Харківській області. Це повинно було бути велике сільське і промислове господарство, яке б охоплювало декілька тисяч вихованців, з повним самоуправлінням, залізною дисципліною. Антон Семенович просив Головсоцвих довірити йому організацію такої колонії, але ця його мрія не здійснилася.

У 1926 р. колонія ім. М. Горького (130 вихованців) переїхала в Куряж (Харківська губернія) і була злита з коло ніс ю-притоном для злодіїв, безпритульників різного виду (майже 300 чоловік). Відродження Куряжа почалося із створення міцного, свідомого ядра колективу, основу якого становили "старі" горьківці. Велике значення мали листи М. Горького про те, що вони роблять прекрасну справу, яка повинна дати плоди. М. Горький високо цінував А. С. Макаренка, писав, що саме в таких людях є потреба на Русі. У 1926 — 1927 роках колонію відвідали 32 іноземні делегації, усі вони були здивовані її досягненнями.

У 1927 р. поблизу Харкова було збудовано споруду майбутньої комуни ім. Дзержинського (педагогічним консультантом був А. С. Макаренко), завідування нею було запропоноване Антону Семеновичу. У 1928 р. він пише статтю "Про деякі проблеми теорії і практики виховання", у якій полемізує з представниками офіційної педагогічної науки 20-х років. Він пише, що не можна зводити всю виховну роботу лише до навчального процесу, що провідна роль належить суспільному вихованню, дитячим будинкам, у яких здійснюється практична виховна робота, що існує проблема виховуючого колективу .

Макаренко вважав головним завданням комуни досягнення гармонії виробничого і педагогічного виховних ефектів, він відстоював виховний характер комуни, роботу школи в комуні. У вересні 1928 р. в комуну прийняли з вулиці 50 нових комунарів. Безпритульників на Харківському вокзалі зустрічали 500 дітей у парадній формі, оркестр з 60 чоловік, фізкультурний стрій, сріблясті труби і прапори, а потім баня, перукарня і спалювання залишків минулого.

У подальшому комуна ім. Ф.Е.Дзержинського розвивалася досить успішно, збудували завод електроінструментів (пуск відбувся 7 січня 1932 р. — це був перший у країні завод електросвердлилок), наприкінці 1932 р. завод випустив першу в СРСР серію плівкових фотоапаратів типу ФЕД.

У 1934 р. він знову пропонує проект комуни на 12000 дітей на березі Дніпра, просить 33 мільйони на три роки, обіцяє щороку збільшувати комуну на 2000 чоловік, повернути гроші-протягом 10 років. Але цьому не судилося здійснитися.

У 30-і роки А. С. Макаренко багато уваги приділяв своїй творчій діяльності в галузі літератури. У 1930 р. він за два місяці написав книгу "Марш 30-го року", у якій описав життя

У травні 1936 р. А. С. Макаренко був присутнім на обговоренні "Педагогічної поеми" у Вищому інституті просвіти (Москва) і виступав із заключним словом, у якому закликав учених-педагогів не ховати педагогіку за великими іменами геніїв марксизму, бо вони не є спеціалістами-професорами педагогіки, їх висловлювання — це не практична педагогічна наука. Не можна глибоку філософію їх вчення видавати за педагогічну техніку.

В останні роки А. С. Макаренко пише статті в газети, зустрічається з читачами "Педагогічної поеми", пише "Книгу для батьків", відчуваючи її необхідність, читає лекції для батьків на Всесоюзному радіо: "Про батьківський авторитет", "Дисципліна", "Гра", "Сімейне господарство", "Виховання в праці", "Статеве виховання", "Виховання культурних навичок".

Останній місяць життя А. С. Макаренко, як і попередній, був наповнений найрізноманітнішими справами і творчістю. Вій пише статтю "Що значить виховати дитину", редагує повість "Прапори на баштах", пише сценарій "Командировка". 29 березня він останній раз виступив з доповіддю про досвід своєї роботи на нараді вчителів Ярославської залізниці. 1 квітня 1939 р. на станції Голіцино Білорусько-Балтійської залізниці у вагоні приміського поїзда, яким збирався їхати до Москви в "Союздитфільм", А. С. Макаренко помер. Причина смерті — хвороба серця. Є спогади, що він допоміг жінці внести у вагон важкі речі.