43.Педагогічні ідеї Софії Русової.

 У своїх працях С.Русова детально проаналізувала принципи як індивідуалізації, так і соціалізації виховання. Індивідуалізацію називала першою вимогою справедливого виховання, яке повинно формувати індивідуальну моральну свідомість кожної дитини. Мета індивідуального виховання дати широкий, вільний розвиток усім духовним силам дитини та її здібностям. “Але людина стає людиною, стверджує С.Русова слідом за П.Наторпом, – лише в громаді”.       Кожну окрему людину С.Русова розглядала передусім як члена людського суспільства і тому є дуже важливим введення її в “кооперативні відносини з соціальним середовищем”. Школа, на думку педагога, має стати тим осередком, де всі духовні моральні враження будуть перероблятися в свідомості дитини не тільки відповідно до її індивідуального складу, а в значній мірі визначатися тією товариською атмосферою, яка складається з однолітками, і довірливими стосунками між учителями та учнями, учнівським самоврядуванням, загальною організацією навчально-виховного процесу.       Поряд із школою держава, церква, клуби, кінотеатри та інші соціальні організації також повинні мати соціальний вплив на виховання дитини.        Ідея виховання в колективі – одна з провідних у спадщині Русової. Колективне виховання має великий вплив на соціалізацію особистості.        В основу колективного виховання педагог покладала суспільну мету і спільну діяльність, спрямовану на її досягнення.        Софія Федорівна вважала, що соціальне виховання розпочинається з 4-5 літ – дитсадки, школи, гральні майдани. Діти до 5 р. не виявляють соціальних нахилів, вони індивідуалісти, навіть егоїсти. Але з розвитком мови у дитини пробуджується інтерес до товаришування, спочатку з іграшками, потім з друзями. Першою соціальною формою є гра. Потреба у ній залишається і в дорослих. 

      Поряд із соціальним вихованням в дитячих охоронках, захистках, садках, школах О.Русова приділяла увагу родинному вихованню і, зокрема, ролі матері. Вона вважала, що треба поширити освіту жінки на селі, щоб підняти свідомість жіноцтва та становище матері. Без неї і її ласки холодно й страшно було б жити. Ніяка школа, ніякі дитячі садки чи захистки не дадуть дитині того добра, ласки й любові, не розбудять так в дітях почуття правди, як щире виховання свідомої матері

      В колі педагогічних інтересів С.Русової перебували проблеми релігійного виховання, адже кожна дитина є одночасно дитиною Божою. В дусі християнського вчення нею розглядалося питання моральності.        С. Русову турбували проблеми загальної освіти. Для оволодіння нею необхідно ширше використовувати народні бібліотеки, шкільні книгозбірні, читальні, недільні школи, систематичні курси, краєзнавчі музеї, педагогічні курси для батьків тощо. 

44. Школа і освіта за часів радянського будівництва. Перебудова системи народної освіти в Укріїні.

Проведена в перші роки Радянської влади робота з розбудови системи освіти давала відчутні результати. Але на початку 1921 р. поза школи ще залишалося понад 2 млн. дітей, з них 1,5 млн. безпритульних сиріт і напівсиріт. Не вистачало вчителів. Багато працівників народної освіти не мали чіткого уявлення про організацію і спрямованість радянської школи, навчально-виховного процесу, про сутність політехнічного навчання.

Відповідно до ленінських програмних установок на Україну вводилася і розвивалася нова система народної освіти. Партія розглядала народну освіту як найважливішу партійну справа. У 1921 р. до органів Наркомпросу було направлено велику кількість комуністів, передових робітників, членів комнезамів. Комуністи у відділах народної освіти становили від 4 до 20%. У школи поверталися вчителя, які раніше працювали не за фахом.

З поліпшенням економічного положення в країні збільшувалися асигнування на освіту. За 1925/26 р. вони зросли в сім разів. Це дозволило відновити роботу в тимчасово закритих школах, збільшити випуск устаткування і підручників для них, поліпшити матеріальне становище вчителів, збільшити прийом дітей до школи. Якщо до початку 1923 р. у республіці функціонувало 17,1 тис. шкіл, у яких навчалося 1,4 млн. учнів, то до 1925 р. - відповідно вже більше 17,6 тис. та понад 2,1 млн. Однак ще близько 40% дітей шкільного віку залишалися не охопленими навчанням.

У процесі формування радянської школи вчителі набували все більший досвід, опановувалися новими методами навчання і виховання дітей. З метою розробки наукових основ радянської системи навчання в Києві в 1922 р. був створений Український інститут педагогіки. В цілому в період відновлення народного господарства на Україні в справі народної освіти були досягнуті значні успіхи. Про це переконливо свідчить факт, що грамотність серед населення піднялася з 24 до 52,6%. Це дозволило уряду Радянської України розпочати з 1924 р. підготовку до введення обов'язкового початкового навчання дітей у віці 8-10 років.

За 1926 - 1932 рр.. в республіці кількість педагогічних інститутів зросла з 12 до 46, а технікумів - з 59 до 84, що дало відповідне зростання і навчання в них: з 14,8 до 47,9 тис. чоловік. У ряді округів при педтехнікумах організовувалися курси підготовки кадрів: для початкових класів. Створювалася система заочного навчання. Заробітна плата вчителям початкової школи була підвищена на 50%, старших класів - на 80%.

З кожним роком все виразніше ставали плідні результати перебудови роботи школи. Більше 50% школярів, що закінчують чотири класи, продовжували навчання в 5 - 7 класах. Все більш чітко нормована нова радянська система освіти. Вона будувалася на органічному поєднанні єдності освіти і виховання з практикою соціалістичного будівництва

До 1940-го року кількість шкіл у містах і селах постійно збільшувалася. До кінця 1940 р. педагогічні кадри на Україні підготовлялися в шести університетах, 24 педагогічних і 45 вчительських інститутах, 83 педагогічних училищах, а також на педагогічних курсах

У підвищенні рівня роботи радянської школи важливу роль грали комсомольські і піонерські організації. У школах України у 1940/41 навчальному році налічувалося до 4 млн. піонерів і більше 250 тис. комсомольців. Разом з комсомольськими і піонерськими організаціями велику роботу в школах проводили учнівські комітети (учкоми).

Широкий розвиток отримали позашкільні дитячі заклади. На початок 1941 р. в системі Наркомпросу УРСР діяло близько 800 палаців піонерів і школярів, дитячих клубів, технічних та екскурсійно-туристичних станцій. У школах і позашкільних установах працювало 82 тис. різних гуртків, які охоплюють більше 2 млн. дітей.

Досягнення високого рівня народної освіти були важливою складовою частиною успіхів у боротьбі партії і народу за створення соціалістичної культури і виховання нової людини-громадянина соціалістичного суспільства.