37. Проблеми української національної школи і мови навчання у творчості і.Я.Франка.

Іван Якович Франко (1856-1916) – видатний український письменник, педагог-науковець, вчений, громадський діяч. У спадщині українського генія понад 100 наукових і публіцистичних праць та художніх творів, які присвячені темам виховання дітей і молоді.

У статтях “Народні школи і їх потреби”, “Великі діяння пана Бобжинського”, “Освіта народу Галиччини”, “Педагогічні невігласи” та інших різко критикував стан навчання і виховання в школах Галичини, де дітей змушували вчитися німецькою і польською мовами; вимагав докорінної зміни як шкільної системи, так і змісту освіти; боровся за створення шкіл, які були б тісно пов’язані з життям та інтересами народу, поєднання навчання з працею, за використання найкращих надбань людства, всебічний розвиток мислення та інших психічних процесів дитини. Проголошував право всіх громадян на безплатне навчання дітей рідною мовою, вимагав поліпшення правового і майнового становища вчителя, виступав за демократизацію школи.

Мета, завдання і зміст освіти та виховання, на його думку, полягають у тому, щоб забезпечити правильне розумове, фізичне і моральне виховання учнів. Важливим засобом виховання вважав народну творчість і художню літературу.

38. Проблеми української національної школи і мови навчання у творчості Лесі Українки

Леся Українка ( Лариса Петрівна Косач – Квітка ) (1871-1913) –видатна українська поетеса, пропагандист передових педагогічних ідей. У своїх статтях критикує систему народної освіти того часу, якою не забезпечується навчання усіх дітей трудящих. У нарисі “Школа”, опублікованому у журналі “Народ” (1895) вона показує запустіння початкової школи на Волині, нестерпні злидні учительки цієї школи. Змалку цікавилась освітою, у 19 років написала підручник для своїх молодших сестер “Стародавня історія східних народів”, який було опубліковано після її смерті. Видатна поетеса обстоювала право на навчання дітей українців рідною мовою, протестувала проти експлуатації дітей (“В катакомбах”), проти відсталості церковнопарафіяльних шкіл, виступала за поліпшення політичних прав і матеріально-побутових умов народних учителі, водночас висуваючи високі вимоги до них (ідеал кращого вчителя вона змалювала в образі героя-патріота Антея (“Оргія”). Розуміла мету і завдання освіти, дидактичні функції і призначення навчальних книг, цінувала роль друкованих книг у вдосконаленні власних поглядів, прагненні не зупинятися на досягнутому.

39. Гомадсько-просвітницька діяльність м.М.Коцюбинського та п.А.Грабовського.

Михайло Михайлович Коцюбинський, безперечно, – один із найвизначніших українських письменників кінця Х1Х початку ХХ століття, провідною темою творчості якого є пошуки сенсу життя через розуміння добра і зла, життя і смерті, любові та самотності. У його творах спостерігаємо такий підхід до зображення статусу людини у світі, де навколишнє середовище починає розглядатися як частина духовного світу людини, а сама людина постає спорідненою з природою.

Павло Арсенович Грабовський (1864-1902) – український письменник, поет, педагогічний діяч. У педагогічних статтях “Про розвиток шкільної освіти в Охтирському повіті Харківської губернії”, “Дещо у справі жіночих типів” змальовує жалюгідне становище школи. Його непокоїло те, що школа служили не всьому народові, а тільки пануючому стану. Критикує ставлення держави до народного вчителя, який переслідується урядниками, духовенством, представниками місцевої влади. У вірші “Трудівниця” він порівнює діяльність сільської вчительки з променем, який освітлює все дитяче життя і показує образи вчителів, які самовіддано трудяться на ниві народної освіти. У віршах, присвяченим дітям “До дітей”, “До школи”, “Трудівниця” показує любов та повагу до маленьких громадян, закликає вчителів виховувати їх чесними, корисними для суспільства.