1.2 Керівники навчального закладу

Мамонтов С.І., меценат, фундатор Донецької Кам’яновугільної залізниці, засновник Луганського залізничного технічного училища.

Дані про керівників навчального закладу

не збереглися 1880-1906 рр.

Опперман О.Ф.	1906-1918 рр.
Лисенко Ю.А.	1918-1929 рр.
Стрижевський П.П.	1929-1932 рр.
Морар А.Є.	1932-1933 рр.
Шавко П.І.	1933-1935 рр.
Партигул А.Є.	1935-1938 рр.
Суєтін А.Г.	1938-1942 рр.
Шухін П.І.	1942-1946 рр.
Твердохлєбов П.І.	1946-1964 рр.
Крюков О.А.	1964-1968 рр.
Пересипкін В.О.	1968-1975 рр.
Гонтаренко І.М.	1975-1988 рр.
Шийко Н.В.	1999-2005 рр.
Омельченко О.П.	1988-1999 рр., з 2005 р. – до цього часу

Мамонтов Сава Іванович (1841 -1918) - видатний промисловець, меценат у галузі російського мистецтва, театру й музики. Рід Мамонтових займався відкупним промислом, був заможним, але не шкодував кошти на благодійну діяльність.

Крім заступництва художникам, Саві Івановичу належить заслуга в тому, що він був справжнім реформатором театральної справи. Мамонтов був творцем і режисером першого в Росії приватного оперного театру. Сава навчався в другій Московській гімназії, а потім в Інституті корпусу цивільних інженерів у Петербурзі (1854-1856), але не закінчив його. У 19 років вступає до Петербурзького університету, а згодом перевівся в Московський на юридичний факультет. Батько залучав його до підприємницької діяльності. У 1860-х рр. - член правління Товариства Московсько-Ярославської залізниці. В 1869р. отримав частину спадку батька. Накопичуючи капітал на відкупах, Мамонтов вкладав його в нерухомість та будівництво залізниць.

З 1872р. - директор Товариства Московсько-Ярославської залізниці. В 1870-х рр. - купець 1-й гільдії, обраний гласним Міської думи, членом Товариства любителів комерційних знань. Створив низку майстерень та шкіл, які дали потужний поштовх розвитку кустарної справи. З 1894р. - голова правління і головний акціонер Товариства Московсько-Ярославсько-Архангельської залізниці. Одночасно Мамонтов створював конгломерат пов’язаних між собою підприємств. У 1896 році отримав звання мануфактур-радника й був нагороджений орденом Володимира четвертого ступеня.

У 1885 році С.І. Мамонтов за свій рахунок заснував Московську приватну російську onepv, яка проіснувала до 1904 року. Восени 1896 року в Приватну оперу приходить Ф.І. Шаляпін, восени 1897 року - С.В. Рахманінов. Саме Мамонтов відкрив і підтримав Шаляпіна як оперного співака. Саві Івановичу вдалося шляхом постійних пошуків створити сильний оперний колектив. Саме з Приватної опери вийшли багато співаків, які з великим успіхом виступали на столичних сценах. Сава Іванович Мамонтов і сам був обдарованою людиною: захоплювався театром, в Італії брав уроки співу, був скульптором, режисером, автором п’єс, співаком. Восени 1899 року його заарештовано і звинувачено в зловживанні й розтратах при будівництві Ярославської залізниці. Згодом був виправданий.

Займаючись розвитком залізниць Донбасу, Сава Іванович Мамонтов у 1880 році заснував Луганське технічне училище, яке готувало інженерів-залізничників.

Опперман Олександр Фрідріхович

Працював начальником Донецького середньо-технічного училища з 1906 року по 1918 рік.

Опперман О.Ф. – інженер-технолог, надвірний радник, нагороджений орденом Анни ІІ ступеня.

Педагоги і співробітники згадують його як гарного адміністратора і суворого викладача.

Лисенко Юрій Андрійович

У 1915 році призначений начальником депо ст. Луганськ Катерининської залізниці. Інженер тяги.

У 1916 році запрошений читати курс паровозів у Донецькому нижчому технічному училищі (м. Луганськ).

У 1918 році перейшов на штатну роботу як директор Донецького нижчого технічного училища, яке пізніше перетворене у середньо-технічне, а згодом – у технікум шляхів сполучення.

Він зібрав сильний колектив викладачів: інженерів шляхів сполучення Томашевського, Лундишева, Шашеня, інженера тяги Севастьянова, інженерів Сибільова, Гайдебурова, Жиренкіна, архітекторів Нерона, Погодіну.

Під час його роботи домашня церква була перероблена в аудиторії. Умови вимагали переобладнати актову залу у дві аудиторії. Кількість класних кімнат зросла з 3 до 7. Навчально-виробничі майстерні були реорганізовані й електрифіковані.

У 1927 році з технікуму виокремлені профшкола з трирічним і технікум із чотирирічним термінами навчання, які готували інженерів вузької спеціалізації.

З 1929 року Лисенко Ю.А. працює завідувачем навчальної частини технікуму. У 1932 р. перевівся до Таганрозького транспортного технікуму.

Шухін Павло Іванович

Начальник технікуму з 11 лютого 1942 року по 15 травня 1946 року.

Спеціальність – інженер-будівельник залізничного транспорту.

Працював у технікумі з 1935 року.

У 1940 році призначений заступником начальника, а 11 лютого 1942 року – начальником технікуму.

На долю Шухіна П.І. випала робота у технікумі в найскладніший період – під час війни. Під його керівництвом було підготовлено технікум до евакуації на станцію Защита Томської залізниці. Неймовірними зусиллями всього колективу були підготовлені приміщення для навчання і гуртожиток, створено підсобне господарство та відкрито їдальню.

Під цілодобовим керівництвом Шухіна П.І. проведена послідовна реевакуація технікуму. Поверталися у розбиті та пограбовані будівлі. Треба було все починати спочатку. Готували приміщення для занять, виготовляли найпростіші меблі, для опалення пристосували тимчасові пічки - «буржуйки». Робота виконувалася зусиллями колективу педагогів, працівників і учнів технікуму.

Педагоги і учні по-доброму згадують Шухіна П.І. і відзначають його значну роль у збереженні та відновленні технікуму.

Твердохлєбов Павло Ілларіонович

Директор технікуму з 15 травня 1946 року по 10 грудня 1964 року.

З 1918 року по 1922 рік навчався у Жмеринському залізничному технікумі, після закінчення якого отримав кваліфікацію техніка-механіка.

З 1929 року по 1931 рік навчався в Київському машинобудівному інституті. Отримав кваліфікацію інженера-механіка тягового господарства.

Службові переміщення Твердохлєбова П.І.:

21.06.1931 року –	начальник шостого Гайваронського експлуатаційного району Південно-Західної залізниці.
08.08.1933 року –	начальник служби вагонного господарства Південно-Західної залізниці.
З серпня 1934 року по травень 1946 року -	начальник Одеського технікуму народного комісаріату шляхів сполучення.
15.05.1946 року -	начальник Ворошиловградського технікуму залізничного транспорту.
09.04.1947 року -	за сумісництвом – начальник школи машиністів локомотивів.

У 1955 році з Міністерства шляхів сполучення СРСР було виокремлено Міністерство транспортного будівництва СРСР. Ворошиловградський технікум залізничного транспорту перейшов у його підпорядкування і був перейменований у Ворошиловградський будівельний технікум транспортного будівництва.

10 грудня 1964 року Твердохлєбов П.І. переведений на посаду завідувача заочного відділення технікуму, де працював до 10 липня 1970 р.

Під час його роботи збудовано навчальний корпус на 4 аудиторії,

у 1961 р. – гуртожиток № 2 (пров. Батумський, 6), а в 1964 році – гуртожиток № 3 (пров. Батумський, 6а).

У 1950 році відкрито нову спеціальність – «Лісомеліорація». Контингент учнів технікуму довгий час складав близько 400 осіб, а з 1952 року збільшився. Під час підпорядкування технікуму Раднаргоспу було відкрито спеціальність «Планування будівництва». У 1955 році - заочне відділення, а з 1960 року до 1966 року - і вечірнє.

Учні запам’ятали Твердохлєбова П.І. як серйозного, врівноваженого директора і викладача.

Крюков Олексій Андрійович

Директор технікуму з 10 грудня 1964 року по 17 грудня 1968 рік.

З лютого 1943 року по жовтень 1944 року працював робітником ПЧ-20 у м. Старобільськ.

З жовтня 1944 року по вересень 1947 року навчався у Ворошиловградському технікумі залізничного транспорту.

З вересня 1947 року до червня 1952 року - у Дніпропетровському інституті інженерів транспорту, після закінчення якого отримав кваліфікацію інженера шляхів сполучення – будівельника.

З серпня 1952 року по січень 1954 року працював будівельним майстром.

З жовтня 1952 року – викладач-сумісник Ворошиловградського технікуму залізничного транспорту, а з січня 1954 року – штатний викладач. З 15 квітня 1956 року призначений начальником відділення, а з 1 вересня 1960 року – заступником директора.

З 25 січня 1962 року по 10 грудня 1964 року перебував на партійній роботі у Луганському обласному комітеті КПРС.

10 грудня 1964 року Крюков О.А. повернувся до технікуму на посаду директора і працював по 17 грудня 1968 року.

За час його роботи у технікумі підготовлено і випущено 1159 фахівців.

Пересипкін Василь Охрімович

Директор технікуму з 17 грудня 1968 року по 29 січня 1975 року.

У 1939-1941 та 1945-1948 роках навчався у Дніпропетровському інституті інженерів транспорту, після закінчення якого отримав кваліфікацію інженера-будівельника шляхів сполучення.

У 1941 – 1945 роках знаходився на фронтах Великої Вітчизняної війни. Нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною».

З вересня 1948 по вересень 1955 року працював старшим шляховим майстром у Чистяківській та Ворошиловградській дистанціях колії, а згодом- викладачем у Ворошиловградському технікумі залізничного транспорту.

З 1 вересня 1961 року призначений начальником відділення «Будівництво і експлуатація шляхового господарства», з 25 січня 1962 року - заступником директора з навчальної роботи.

29 січня 1975 року Пересипкін В.О. звільнений з посади директора технікуму за власним бажанням. Продовжував працювати викладачем спеціальних дисциплін до 1 липня 1978 року.

Василь Охрімович велику увагу приділяв розвитку матеріальної бази технікуму: побудовані гуртожиток на 450 місць, навчальний корпус, їдальня. Активно працювала художня самодіяльність, пожвавилася спортивно-масова робота. Постійно діяв хор, оркестр народних інструментів, інші творчі колективи. Технікум незмінно посідав перші місця в оглядах художньої самодіяльності серед середньо-технічних навчальних закладів Луганської області.

Під час роботи Пересипкіна В.О. підготовлено і випущено 3488 спеціалістів за денною та заочною формами навчання.

Гонтаренко Іван Максимович

Директор технікуму з 13 березня 1975 року по 26 лютого 1988 року.

Після закінчення семирічки навчався у Ворошиловградському технікумі залізничного транспорту за спеціальністю «Шляхове господарство».

З вересня 1952 року навчався у військовому дорожньому училищі, після закінчення якого служив в армії командиром взводу.

З січня 1957 року працював завідувачем майстерень, бригадиром, мостовим майстром Сватівської дистанції шляхів, а з 1964 року по 1965 рік – заступником начальника Сентянівської дистанції колії Донецької залізниці.

З 1958 по 1964 рр. - навчався у Дніпропетровському інституті інженерів залізничного транспорту і здобув кваліфікацію інженера-будівельника шляхів сполучення.

З 1 вересня 1965 р. по 21 грудня 1968 р. працював викладачем, завідувачем відділення Луганського будівельного технікуму транспортного будівництва, а з 21 грудня 1968 по 11 березня 1975 року – заступником директора технікуму з навчальної роботи.

Як керівник відзначався ерудицією, товариським характером, приділяв велику увагу розвитку технічної творчості учнів.

Під час роботи Івана Максимовича Гонтаренка зберігався стабільний контингент учнів на денному та заочному відділеннях, підготовлено і випущено 5591 спеціаліст.

Гонтаренко І.М. нагороджений медаллю «За будівництво Байкало-Амурської магістралі», орденом «Знак Пошани».

Педагоги і випускники технікуму зберігають про Гонтаренка І.М. добру і світлу пам'ять.

Шийко Наталія Валентинівна

Директор технікуму з 1999 по 2005 рр.

Іініціативний, творчий керівник, якому притаманні демократичність, вимогливість, цілеспрямованість у роботі з колегами та студентами. Значну увагу приділяла зміцненню матеріально-технічної бази технікуму, оснащенню кабінетів, майстерень, придбанню комп’ютерної та оргтехніки, індивідуальній роботі зі студентами та їхніми батьками. Під її керівництвом проводилися щорічні батьківські конференції.

З її ініціативи створена та діє у технікумі «Спеціалізована студентська служба» з метою надання психолого-педагогічної, соціально-методичної, консультативної, інформаційно-правової допомоги студентам, їхнім батькам та педагогам.

З 1997 р. по 2000 р. Шийко Н.В. очолювала методичну роботу обласної Ради директорів вищих навчальних закладів І – ІІ рівнів акредитації, з 2000 по 2006 рр. виконувала обов’язки заступника голови обласної ради директорів ВНЗ І – ІІ рівнів акредитації.

Наталія Валентинівна – член президії Луганського обласного Комітету Міжнародного руху «Педагоги за мир та взаєморозуміння».

Її тактика: дати пораду, але не тиснути.

Девіз її роботи: «Творіть добре та вічне, і світ відгукнеться».

Шийко Н.В. - відмінник освіти України (2000 р.), заслужений працівник освіти України (2004 р.).

Великі адміністратори досягають

успіху не обмеженнями і жорстокістю правил.

Вони надають людям можливість.

Мудре керівництво полягає в тому,

щоб стимулювати людей до досягнення

найвищого рівня, запропонувати

їм можливість, а не обов’язки. Життя –

це можливості, а не обмеження.

Є.Хоффер

З такою позицією прийшов до технікуму на посаду директора у березні 1988 р. Олексій Петрович Омельченко.

Заслуговує на увагу і його біографія.

Розпочав своє трудове життя 1966 р. робітником маркшейдерського відділу та машиністом електровозу на шахті «Міусинська».

З 1971 по 1976 рр. працював секретарем комітету комсомолу Краснолуцького гірничого технікуму. У 1976 – 1982 рр. – головним інженером обласного штабу студентських загонів, заступником завідувача відділу Луганського обкому ЛКСМУ. Наступні 6 років був командиром обласного штабу студентських загонів, завідувачем відділу обкому ЛКСМУ.

У цей період технікум готував молодших спеціалістів за трьома спеціальностями: «Будівництво цивільних споруд», «Вишукування і будівництво залізниць», «Бухгалтерський облік».

Господарство технікуму було велике, але дуже занедбане.

Проаналізувавши стан справ, Омельченко О.П. обрав демократичний стиль керівництва, спланував свою роботу і почав діяти рішуче.

Треба було сформувати компетентну команду з керівників підрозділів навчального закладу, яка мала допомагати здійснювати намічені плани. Рішення приймалися колегіально. Засобами впливу на підлеглих були заохочення за будь – яку позитивну ініціативу.

Олексій Петрович раціонально делегував частину своїх повноважень заступникам, які теж мали досвід управлінської роботи. Він установив дієві контакти з Міністерством транспортного будівництва СРСР, добився виділення коштів на ремонт і на розвиток матеріальної бази технікуму.

Швидко розпочалися ремонтні роботи в навчальних корпусах та гуртожитку. Був запроектований новий навчальний корпус. Але різкий розвал економіки в 90-і роки перервав розпочаті роботи. Фінансування зменшувалось, а згодом і зовсім припинилося.

Це були важкі часи для всього колективу технікуму, але директор шукав шляхи отримання необхідних навчальному закладу коштів. Трудовий колектив технікуму, незважаючи на несвоєчасну виплату зарплатні, підтримував свого керівника, довірившись його досвіду.

Олексій Петрович віднайшов шляхи виживання. Як каже мудрість, господарське око бачить глибоко. Вперше розпочато набір студентів на комерційній основі, відкрито три нові спеціальності, які користувалися попитом: «Правознавство», «Діловодство», «Біржова діяльність».

Надходження коштів за навчання дозволило зміцнити матеріальну базу, а саме: провести реконструкцію гуртожитків № 3, 4 під навчальні корпуси. Майже всі кабінети були відремонтовані та оснащені новими сучасними меблями, комп’ютерами.

На очах перетворювався гуртожиток для студентів, в який до цього вони заходили зі страхом. Зроблено капітальний ремонт, нові меблі, кімнати для занять і відпочинку, побутові кімнати. Як результат - у 2000 році технікум посів І місце у Всеукраїнському конкурсі студентських гуртожитків серед вищих навчальних закладів.

Увесь колектив у цей період наполегливо працював на чолі зі своїм невтомним керівником.

Контроль був неупереджений, заохочувався самоконтроль та взаємоконтроль. У колективі склалися доброзичливі стосунки. Незважаючи на важкий економічний стан, директор зміг зберегти та згуртувати трудовий колектив технікуму. Кошти на заохочення своїх підлеглих знаходив завжди. У технікумі панував творчий, доброзичливий психологічний клімат, який дозволив на високому рівні організувати навчально-виховний процес. Омельченко О.П. умів слухати і чути думку кожного, переконувати підлеглих. Дуже легко виступав публічно, завжди готовий до живої бесіди. Він умів ефективно взаємодіяти як з керівництвом, так і з колегами, педагогами, студентами та їх батьками, аналізувати і враховувати кожну точку зору, забезпечував собі підтримку на різних рівнях спілкування, умів ефективно розв’язувати конфліктні ситуації та запобігати їм.

Різкий темп розвитку технікуму став можливим завдяки чіткому стилю керівництва Олексія Петровича, якому були притаманні:

• концентрація уваги на головних питаннях;

• здатність до ризику, розрахунок можливого успіху;

• досконала взаємодія з підлеглими ;

• послідовність у поведінці;

• вияв турботи про людей і посилення в них почуття власної гідності.

У 1997 році Омельченко О.П. обраний головою Луганської обласної Ради директорів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. Технікум транспортного будівництва став базовим з питань навчально – виховної та методичної роботи.

У серпні 2005 році він повернувся до технікуму.

Омельченко Олексій Петрович за сумлінну працю, вагомі досягнення у професійній діяльності, значний особистий внесок у розбудову національної освіти, підготовку фахівців, впровадження сучасних форм навчання і виховання молоді нагороджений:

Орденом Дружби народів (1986 рік);

Грамотою Президії Верховної Ради УРСР;

Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2007 рік).

Завдяки своїм особистим якостям та стилю керівництва директор зумів пройти шлях від керівника нижчої ланки до керівника обласного масштабу – з січня 2000 року Олексія Петровича призначено начальником Головного управління освіти і науки Луганської обласної державної адміністрації.